Думки дiти

Діти граються на площадці у дворі.
Маленькі щебечуть з мамами на гойдалці,
Більші радіють з дідусями біля гірки,
Бо ті дозволяють їм усе,
Ще більші гуляють у футбол самостійно,
Чи намагаються вцілити м’ячем
У зависоке баскетбольне кільце,
У яке і дорослий не завжди втрапить.

Максим ганяється за метеликом,
Ніна з червоною лопаткою зупинилася у пісочниці,
Сонце припікає і змушує мружитися,
Вітер інколи сердито нагадує про свою квітневу силу,
Білі хмари прилипли до неба,
Ніби у хвилині мовчання.

Я намагаюся не думати.
Ховаю думки у грудях,
Тримаю їх у клітці,
За ґратами, за товстелезними мурами.

Та раптом одна із них виривається,
Випурхує в небо
І малює в моїй уяві російського бомбардувальника
Над будинком нашого щастя.

«Росіяни нас люблять. Вони не хочуть війни!» –
Невпевнено вигукує голос із глибини.
«Можливо, – відповідає інший голос. –
Але Кремль так ненавидить
Нашу свободу».

20.04.14