Вітер шарпає цвіт садів,
Біле диво вкриває землю.
Де ти, диво моє із див?
Знов як травень, на серці темно.
Повновиддям залита ніч.
Що так тьохкаєш,
краєш серце?
Повноводдям очей навстріч –
Світе Божий, прекрасний,
смертний!
Незбагненна, як давні сни,
Недопита, мов туга жовта,
Ти – оманливий зблиск вогнів
Аж на краєчку горизонту.
В чому ж сенс, остаточний зміст
Долі, смерті, надії, болю?
Пелюстками летять сади,
Помираючи від любові.
Вiтер шарпаe цвiт садiв...
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214042300543
Свидетельство о публикации №214042300543
Рецензии
