Пов рити один в одного

Ти вважаєш, що кохання може скінчитись? Не приходь до мене більше! Ти нічого не знаєш про мене. Я чужа тобі людина. Стороння.
Коли я не знаю що можуть змінити слова бутім то вони сказані, чи ні. Не завжди є змога сказати вчасно и це вчасно занадто суб’єктивне,  щоб ним оперувати. Я згадую хто я. И від того свого я проваджу нитку до того чим це може скінчитися и чи можу я чимось зарадити. Але не завжди зразу можна згадати хто я, та на за раді намагаюсь згадати щось справжнє. В світі так мало справжнього. Хай справжнекрасивого. То из опери згадайте щось приємне й посміхнись чи дуже болюче чи еротичне. Я згадую тебе . Ти моя квітинценсія доли.  Мені більше не хочеться вмиватися сльозами біля вікна галасуючи в небо що ми не разом и чи будимо. Що я навічно одинока як зараз, що ми самотні і так любимо один одного.  Нема винних, нічого шукати. Хоч вина моя. Я вагалась, але я и зараз вагаюсь в тим насправді я не змогла ні вибачити  ні встояти ні вдержати. А більш за все в мене не сталось тебе не любити. Ти моє прекрасне. Не хочу дивитись не буду любити.  Дивлюсь в небо розмовляю з тобою. Моє серце. Моя доля. Якось буде. Так щоб ніяк не буває. Ми знаємо хто ми - ми віримо в себе. Облиш мене як я не справжня. Як я не твоя. Кажи мені в небо. Воно тебе любить. Воно тобі дало мене. Я вся твоя. От тільки собі я не належу, так сталось.  Частина мене то точно твоя. То поставити у воду може виросте щось подібне.  Тобі на втіху. Я не знаю що з нами буде, ти тільки не сумуй. Воно так далеко у сері так міцно я його ховаю от тільки очі в мене кажуть сумні. То болить, то я вмію ховати и розшматую тобі показати як заживає. Тобі все пізніше приходить.  А в мене все перекидається по сім раз на день. Я вірю долі. Я вірю коханню. Я знаю що без тебе мої очі сумують.