Прорахунки Старого Вовка

ПРОРАХУНКИ СТАРОГО ВОВКА

   Притча - натяк, тямущому знак.   
   Один старий вовк у своїй вовчій долі був відзначений легкою вдачею: хутірські собаки його ні разочку не рвали, мисливські кулі обминали, і в пастку він ніколи не потрапляв. Зате скільки він перетягав ягнят, скільки худоби задрав на своєму віку  –  не полічити. Тільки ніч  –  він на хутір, і  дивись –  щось несе. Одне слово  –  везунчик.
   Та одної ночі перейшла таки йому дорогу недоля: ускочив старий у глибоку яму.
   «Еге, – замислився вовк, – не обминув і я халепи; попався, як недосвідчене вовченя, у пастку. Ото тобі: носив вовк, понесли і вовка. Горе, та й годі!»
   А над ним місяць жовтий та круглий, й ніби питається в нього: «Що скажеш, вовчику-братику?..» Оце б завити!.. Не можна. Позбігаються люди і потовчуть киями, а то й камінням закидають. Соромно йому ославком вмирати.
   Почав вовк тихо-тихо, майже пошепки, складати молитви (бо жодної не знав) та благати Бога, щоб врятував Він його.
   І от на світанку побачив вовк над ямою чиюсь голову. Серце в нього від радості так і закалатало:
   – Ти той янгол, якого послав Бог, щоб визволити мене із пастки? – голосно спитав.
   – Ні, – сказала голова. – Я – копач. Учора ввечері не став я докопувати колодязь, а вирішив сьогодні до схід сонця дістатися води.
   – Тепер ти підеш і покличеш людей? – злякано запитав вовк.
   – Навіщо? Поки я збігаю по людей  –  сонечко зійде. А я відкладати свою роботу не хочу.
   – То ти, може, сам мене на вила наштрикнеш?
   – І цього я робити не буду. Мені потрібна вода, а не кров.
   – І що ж ти намірився робити?
   – А от що.
   Опустив чоловік униз якусь дошку, вовк по ній і піднявся нагору. А потім як дремене до лісу! Біжить, а про себе думає: «Який же я був дурний, що в Бога не вірив. Це ж Він мене врятував від смерті, пославши такого доброго чоловіка. Боже, Боже, візьми мене під свою опіку і покровительство!»
   Наступної ночі, коли той вовк знову подався на хутір, не знав він, що йде востаннє…