Т. Г. Шевченко та спiльнiсть слов, янського свiту

 Дуже соромно не знати економіки чи законів країни в якій живеш. Соромно не знати мови країни в якій живеш. Але найбільш соромно мені за людей, які хизаються ім;ям Шевченко зовсім не розуміючи чим жив поет та які думки висловлював.

Я розповім недолугим «націоналістам» чому їх претензії до нас російськомовних людей в Україні носять зрадницький, бандитський характер.
Прикриваючись ім;ям старого українського Пророка, вони розгорнули на теренах країни цілу війну проти російськомовного населення.
Для цього були сформовані цілі загони, які прикриваючись боротьбою з Путіним почали винищувати одну з рідних мов Шевченко.

Звернемось до історії.

Незважаючи на віршування Історії Шевченко завши мріяв про братерські стосунки між слов;янськими народами.
Неодноразово на зустрічах зі своїми друзями та знайомими він висловлював саме таку думку.
При чому багато хто навіть насміхався з цієї  мрії, бо нерозумів навіщо брататися з українцями, які крім рабської долі більш не бачать іншого життя.
Це розумів і Тарас Григорович Шевченко.
Біль стискала його серце та народжувала пророчі слова:

«Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас —

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...»

Не знайшли мрії Тарасові щирого серця в Україні та ховаються попідтинню, споглядаючи за тим, як дехто з хворих на голову політиків та бандитів прагне знищити братерьску мову. А точніше її носіїв, щоб у Америки вислужити собі привілеї називатись громадянином Штатів.
Вже й під той шумок золоті скарби вивезли і національну валюту кинули під ноги, щоб дешевше для загарбників коштували наші стратегічні запаси зерна та їжі.
І все сміються зухвало з екранів телевізорів знаючи, що в любий час можуть втікти з країни.

І одне мене тішить у тому всьому, що ці люди не українці, а євреї, які весь час знущалися з нас, киваючи на Росію. А тепер вирішили добити, щоб кількість населення в країні сягнула найменшої позначки. Щоб по наших вулицях швендяли одні шльондри, голубі та сутенери, розбавлені сатанистами.
Весь час псевдопатріоти висловлюють жорстокі нападки на людей, які розмовляють російською мовою.
Це вони так висловлюють свою любов до України!?

І замість боротьби з корупцією та гнобителями в районах, які за ці 20 років вбили, згвалтували сотні та тисячі людей, вони криються за боротьбою із звичайними людьми, щоб не дай Бог не було видно як вони бояться воювати за свою свободу.

Раби ніколи не будуть вільними. Ніколи. А раби для нас не брати.
Це розумів Шевченко.