Чернець i Чорт

ЧЕРНЕЦЬ І ЧОРТ
   
   «Співайте для Господа пісню нову, бо Він чуда
     вчинив. Уся земле, викликуйте Господу, покликуйте
     радісно, і співайте та грайте!»
                Пс.98 (1,4)
   
   Від казки цієї не знать вам наруги, бо вона відганяє і смуток, і тугу.
   Один чернець, якого всі вважали за святого, щоб зазнати від Бога ще більших щедрот, подався на святу гору, вирив собі невеличку печеру, щоб там можна було тільки сидіти, зробив віконце, куди йому мали подавати раз на тиждень хліб та воду, і почав постувати. Думав чернець про себе: «Як зможу перетерпіти всі диявольські спокуси, буду найсвятішим серед святих у Царстві Небеснім».
   Сидить він місяць, а диявола все немає. Сидить другий, а лукавого катма. Думає чернець: «Чи то я вже такий святий, що Люципер мене спокушати боїться?»
   Одного дня, коли він вже збирався повернутися до монастиря, стався страшний землетрус, так що вихід з печери засипало землею; одне тільки віконце й зосталося.
   Минув тиждень. Вже й братам час прийти. Немає… Ніби від землетрусу монастир крізь землю провалився. Думає собі чернець: «Отак замурований вмру». А потім таки почав себе втішати: «Вільно Богу і зв’язавши до раю кинути».
   Минув іще тиждень. Братів усе нема. І лячно стало святому за своє життя.
   А тут  –  чорт.
   – Давай, – каже, – я тебе порятую.
   – Згинь, сатано, – відповідає святий. – Тобі мене не обдурити і не збити з істинної путі.
   – Було б кого дурити! – каже чорт. – Ти ж ослаб без їжі й питва, от-от сконаєш. Шкода мені тебе. Ось давай я тобі хоч водички принесу.
   – Ні, – стоїть на своєму чернець. – Забирайся геть. У Святому Письмі що написано?
   – Що?
   – «Який Бог змочив, такий і висушить».
   – Ось вона мудрість! – сплеснув у долоні біс. – «Бога нема вдома, а святі роблять, що самі хочуть». Гаразд. Я піду… Та знай: як захочеш, щоб я тебе порятував, погукай лише, і я прийду. Йбо, добре інколи і в пеклі приятеля мати.
   – Що ти верзеш? Побійся Бога!
   – Та хіба Бог розбійник, щоб його боятися?
   – Ти ще гірший од розбійника, бо суть твоя  –  гріх. Через таких, як ти, гублять люди свої душі.
   – Таке скажеш! – зайшовся сміхом біс.  – Якби то так було, хіба став би я тебе рятувати?
   Чернець замислився. А потім і каже:
   – Ну добре, припустимо  – ти врятуєш мене від смерті. Що ти за це в мене візьмеш? Душу? Бо так іноді трапляється, що й на мудрому чорт катається.
   – Не треба мені твоєї душі.
   – А що про мене мої брати скажуть? «Богу молиться, а чорту вірує»? Або: «Богом свідчиться, а чорта за хвіст держить».
   – Якщо ти нікому не скажеш про свій порятунок – ніхто й не дізнається. Я теж нікому нічого казати не буду. Нехай мене грім поб’є, якщо я брешу!
   …Як там і що, а таки переконав чорт ченця, що життя ; найсвятіша у світі річ і що марно його губити не гідно людини.
   Сила.  Цей випадок зробив їх друзями. Перший більше ніколи не повертався до пекла, а другий  –  до раю. Ви, гадаю, спитаєте: чим то вони зараз живуть? Скажу. Музикою. Кожного дня згадую їхню пісню, яку я почув від них на Сорочинському
ярмарку років надцять тому:

«Плакали-просили,
Та Бога не впросили.
А стали співати  –
Став Бог давати!»