***

     Людина -це лапух ,наповнений самолюбством І покритий марнословством.
   До великого прагнути в житті - це вже подвіг .
         Богат и славен Кочубей
         Его луга необозримы
         Там табуны его коней
         Пасуться волны не хранимы
         Кругом Полтавы хутора
         Окружены его садами
         И много у него добра
         Мехов атласа серебра

У майстері все зникае тут не маєш ні імені ні прзвища тут перестаеш бути
донькою своєї матері тут кожен сам по собі Кожне особистисть має перед собою тільки місетство і більше нічего  Чудові заходи сонця розорана земля трава
й польві квіти шипшина й простір простір І там напишу картину - небо і польві квіти   
      Блукаючі вночі в осінньому просторі
      Дивлюсь я з думкою про тебе на зірки
      Як думать про щось то сповняються думки
      І мене на душі дитя все тіж бажання
      Як падають зірки з сташною висоти
      Я згадую тоді лиш про своє кохання
      Щоб думала в цей час лише про себе
      Але ідуть роки
      І знов іде зима і знову темні ночі
      І я не бачу більше щоб пабали зірки   


 Кінець  То був лишь сон  І враз блідих надій промінчик згає Щасливих нема днів Шасливих нело днів прожито Любов надію вщент розбито Якби ж - і споминати Якби й ж то


      Твій світлий розум і поставу
      Й краву й твій гений що немов в
      В короні сяєва яскраво
      На творчім обрії зійшов
      Усе що цвітом палахтіло
      І все - і душу й тіло
      Смерть запечатала навіка