Фiгове дерево

ФІҐОВЕ  ДЕРЕВО
   
   Сталося це ранньої весни поблизу міста Віфанії. Ішов Ісус зі Своїми учнями до Єрусалима, і от, обабіч дороги, на горбочку, побачив Він фігове дерево. Зголоднілі вандрівники підійшли до того дерева, але не знайшли нічого, крім листя самого, – «не пора бо на фіги була». І озвався Ісус і промовив до дерева: «Щоб більше ніхто твого плоду не з’їв аж повіки!» Та тільки-но Він змовк, як сталося диво  –  дерево вмить заряснілося стиглими плодами!
   Коли вони втамували голод, Ісус звернувся до учнів і так сказав:      
   «Передостанній урок і вість шле Мені Батько Небесний».          
   «Що саме Він каже?» – запитали Його учні.
   «Як Я був прокляв фігове дерево, так і Мене проклинатимуть люди, і насміхатися будуть, і будуть Мене бичувати, і вб’ють. Але третього дня Я воскресну, і як оця фіга, вкриюся рясно плодами милосердя й добра».
   Сіли вони перепочити під деревом, аж тут  –  просипався на них дощ із пожовклого листя, ще й луснуло коріння у них попід ногами, та й усохла фіга… А поруч, на їхніх очах, зросло нове деревце й вкрилося молоденьким зелененьким листячком.
   І сказав Ісус Своїм учням:
   «Останній урок і вість шле Мені Батько Небесний. Від дерева ж фігового навчіться прикладу й ви. Правду кажу вам: саджає і сіє Господь на потребу людині, і там, де зникає одне, одразу ж з’являється інше. Так і в Людських Синах ніколи не буде нестачі у Нього. Натхненна дорога Його, Любов Його світлодайна, а щедрість Його нескінченна!»