Та мна зброя Сокола

- Знову цей дощ, чи то небо там прорвало, що воно льє і льє. - сказав незадоволено Форвард,  поглядаючи наверх.
- Унылая пора - очей очарованье,- спробував пожартувати Захисник. - Той, хто сказав ці слова, мабуть, не мокнув під дощем, як ми з тобою.   - закинув невідомо кому док Форвард. - Так. - погодився захисник.
- Якщо дотримуватись істини, то краще сказати - грипозна  пора. Особливо це  відноситься до мене:   оце тільки промокну, чи навіть ноги промочу і вже схопив нежить, температура підскочила. - То треба тоді ноги в гарячій воді з гірчицею парити.
- Пробував я, не допомагає. Двужинка і банки ставить, і розтирає спиртом, теж не допомагає. Роки вже не ті. Раніше мені було байдуже чи то дощ надворі чи то сніг, чи мороз, а зараз тільки починається якась катаклізма з при¬родою, то мене починає викручувати, ніби на прасці.
- То може б вже закінчували виступи в великому спорті?- обережно пореко¬мендував захисник.
- Рада душа в рай, та гріхи не пускають. Діти ж ростуть. Старший до шко¬ли з англійським ухилом ходить, а донька до музикальної школи ходить, на фортепіано учиться грати. Оце на днях здивувала мене їх зворушила. Заграла "Місячну сонату". Уявляєш собі їй вісім років, а вона вже не якісь там "Бугі-Вугі" грає, а Бетховена... Розчулився, ледве не заплакав. Може в неї талант, то як їй в навчанні відмовиш.
- Талант, чи не талант, а музикантам все одно не приходиться під дощем мокнути. Завжди криша над головою мається.
- Так криша у них з, бо інструмент дорогим, а хто нами дорожить.
- Чи то вже б сонечко виглянуло?- зуби у Захисника цокотіли - Чи то б м’ячика хто кинув, щоб побігав з ним та зігрівся.
- Не дочекаєшся ти ,мабуть, того моменту, щоб мені м’яча видали.
- Чого ж це?- щиро здивувався Захисник.
- Тому що установка в мене від тренера така - грати без м’яча. - сказав Форвард ,чим ще більше здивував молодого захисника. - А осі так - відволікаю на свій фланг головні сили супротивника, а мої товариші тим часом на іншому фланзі розвивають успіх.
- І як вам вдається?- не вгавав Захисник.
- Це наша таємниця.
- Ну чого ви зі мною так. Я з вами розмовляю з усією відвертістю, а ви від мене щось приховуйте. - молодий гравець навіть образився.
- Не можна розкривати карти противнику, бо він же потім нас буде бити на тою ж  зброєю.
- Та я ж нікому не скажу. Чесне піонерське. Тьху, тепер же такого немає. Ну нехай буде чесне джентельменьське, чи яке там ще є.
- Ну хорошо розповім я тобі, тільки щоб нікому. - Форвард змовницьки озирнувся навкруги.
- Я вмію тримати язика за зубами. - запевнив Захисник.
- Ти знаєш як мене називають?
- Так " таємна зброя, "сокола".
- А знаєш, чому мене так називають?
- Ні. Звідки Я знаю.
- І то правд а - ззідки тобі знати, ти, мабуть, тоді ще під стіл пішки хо-див. То ж слухай. Було це давно, зараз навіть не пригадую скільки рок і пролетіло з тих пір, але в пам’яті постає та картина , ніби відбулась вона щойно. Отож грали ми з "Вимпелом". Зустріч була принципіальна для обох команд, нам потрібна була тільки перемога, а суперника влаштовувала ничія. Ми атакували впродовж всього матчу, але наші дії натикались на хорошо організований захист "Вимпела". Надія згасала, йшла остання хвилина, ми опустили руки і догравали останні секунди. Я підійшов по ближче до бокової лінії, щоб по свистку судді кинутись до роздягальні, під гарячий душ,  бо погода була тоді паршива, було сиро , прохолодно , накрапував дощ. Отож стою і чекаю я свистка, коли це хтось мені пас дає прямо в ноги. Це мене прямо-таки обурило:" Оце мені ще не хватало, щоб зараз на мене накинулись захисники та виваляли мене в багнюці. Ні, красненько дякую вам за м’ячик, але заберіть його назад." - думаю я і з пересердя щосили вдарив того м’яча. При цьому футбольний м’ячик описавши неймовірну траєкторію влучив в саму "дев’ятку".  На мене накинулись мої одноклубники  і завалили все-таки в калюжу. Ох, і холодна ж була там вода, але я не ображався на товаришів, бо сам находився в стані надзвичайного збудження від забитого гола. Солод¬ка мить перемоги, таке можна пережити тільки раз в житті,- Форвард замрія-но дивився кудись в далину,
- І що більше вам не вдавалось повторити такого удару?
- Ні, але з того часу мене з легкої руки місцевого журналіста прозвали "таємна зброя "Сокола",  мій гол занесли до всіх хрестоматійних підруч-ник і по футболу, про нього знають всі суперники і бояться отримати в свої ворота такого ж гола, а тому стережуть мене всіма можливими силами, про інших граків забувають за що і поплачуються голами від моїх одноклуб¬ників, Тобто моя присутність на полі з сильний психологічний фактор, який деморілізує супротивника і влаштовує мою команду цілком, тому вони і не дають мені паса, бо бояться, що раптом я не повторю того знаменито¬го удара і тим самим розвінчаю себе, як неперевершеного голеадора. Ото ж і граю весь час без м’яча, так свободно можеш побігти туди , де з м’ячом грають.
- Правда, можна,- очі в хлопця загорілись.
- Правда, а я піду поки поближче до бокової лінії, може пауза яка винекне то я чайку поп’ю, он уже дружина на мене з термосом чекає. – Форвард махнув рукою в сторону трибун, де на біговій дорожчі стояла чорнява жінка з термосом.
- То я побіжу тоді. - сказав захисник і рвонув було туди, де точиться борьба за м’яч, та пробігши декілька метрів  зупинився.
- Бач, який підступний - подумав він - хоче мене відправити від себе подалі а сам тим часом отримає м’яча і без перешкод нанесе по воротам свого гарматного удару. Немає дурних - переженились.
І захисник  повернувся і пішов слідом за Форвардом.