Казочка про сало

КАЗОЧКА ПРО САЛО
   
   Я вам дещо несерйозно розповім, а ви несерйозно послухайте.
   Жив-був піп Наум. Жив він, як то кажуть, гарно: «сало їв, на салі спав, салом укривався». «Кому що, а йому  –  сало».
   І був у нього здоровенний собака Морква, якого він дуже любив.
   Та помітив якось Наум, що Морква його зовсім не їсть сала. Кинь йому добрячий кусень, а він тільки нюхне, головою хитне й відійде.
   Спочатку піп сердився на свого собаку, сварив його: «Носом, Моркво, крутиш, вередуєш, моїми харчами перебираєш. Та чи знаєш ти, що таке сало? Та коли б воно крила мало, під небесами б літало!»
   Та одного разу спала попові така думка: «Може, є в цьому якесь Творцеве послання? Може, це сам Бог через мого собаку мені вість шле, щоб і я не їв більше сала, і людей на це наставляв?» І вирішив він, що так воно й є.
  І з того ж дня перестав наш піп їсти сало. І всіх людей почав навчати Наум, щоб ті своїх свиней в інші села попродавали, а гроші щоб йому віддавали. І «слухняні овечки» все зробили по навчанню свого пастиря.
   Тут треба сказати, що все це сталося під Різдвяний піст; поки піст тривав, людям ще якось вдавалося не думати про сало, а вже коли настало свято – тут хоч криком кричи без сала. Сів чоловік за стіл, щоб розговітися, врізав хлібину, а потім сплюнув і каже: «Дурний хліб без сала». Жінка капусту до рота потягла, та так її і заклякло, бо згадала: «Добра капуста, коли од солонини не пуста». Ні, що не кажіть, а вірно таки сказано: «від сала невелика слава, та й без нього погано». Ну хто, скажіть на милість, з бідних людей не мріяв: «От якби мені паном бути, то я б сало з салом їв, та ще й салом закусював». А подивитися, як шкварки на сковороді вистрибують,  –  це ж справжнє чудо!
   А що ж наш піп Наум? Йому, бідоласі, ще гірше; кожної ночі уві сні він тільки сало і бачить; бо звик, сердега, за довгі роки свого життя так наминати те сало, «щоб аж поза вухами лящало, та щоб аж по бороді текло». Щодня читає він у церкві: «Да буде воля Твоя», а про себе думає: «Якби моя воля, то я б знову наставляв людей заводити свині».
   Тим часом люди в селі почали мерти. Ніби й холери ніякої немає, а вони мруть. По всіх хатах думка блукає: «Чи, бува, не від того ми мремо, що сала не їмо?» – «Та, мабуть, від того».
   А в селі ж як? Помре хтось  –  біжать до попа. А він їм: «Терпіть, – каже, – моліться та пийте свячену водичку». Кий чорт її питиме! Сказано: «Як прийде біда, не поможе й свячена вода».
   Недобрі думки затаїли селяни проти Наума; тільки й балачок по селу:
   «Кому мрець, а попові грошів гаманець».
   «Це тому він напоумив нас сала не їсти, щоб ми бідували».
   «Той правду мав, хто сказав: людське горе попа годує».
   Зійшлися якось люди в хаті Гната Колія, а той і каже:
   – Навчали нас наші батьки: «Шукайте, дітки, нового щастя, а старого не губіть». А ми загубили. Та ось вам нова наука: «Слухайте, що піп каже, та не робіть, що піп робить».
   – Правильно кажеш, Колію, йбо вірно! – загукали усі присутні. – Убрався наш піп у ризу, а чорт у рядно, і говорять одно.
   – Ви як хочете, – сказав тоді Гнат, – а я йду до церкви. Власноруч зніму з Наума ризу й одягну його у червону свитку!..
   …Як побачив наш Наум, що за хмара на нього суне, – вибіг мерщій з церкви, впав перед хрещений мир на коліна, та як заголосить:
   – Людоньки добрі! Заради Бога милостивого, благаю: не гарячкуйте! Ось вам святий хрест  –  немає моєї провини перед вами! Бо й я страждаю без сала не менше вашого.
   – Хто ж тоді винен? – спитали його.
   – Мій собака Морква! От хто! Це в нього вселився біс! Це його чорт поплутав! Це його, бісового сина, навчив лукавий, щоб він навчив мене, що сало не Божа страва!..
   – Якщо так, – гаркнув на нього Гнат, – то ось тобі ніж! Вбий собаку, і тільки цим доведеш свою правду!..
   І що ж зробив наш Наум? Про те ви вже знаєте з пісні. «Як була в попа собака, він її любив…»
   Сила. «Ти його виштовхуй за двері, а воно тобі в вікно влізе».