Ж нка з п внем

Їхав містом трамвай дев'ятого маршруту. Набилось в нього народу, як оселедців у діжку, притислись одне до одного. Незручно, зате всі задоволені, бо всім же треба їхати: кому на роботу, кому на навчання, кому на базарі повештатися, бо якщо ніхто там не буде вештатись, то хто ж під¬тримає нашого дрібного, комерсанта?
От їдуть люди в трамваї, розмовляють, останніми но¬винами діляться та проблемами: як кашу із сокири зварити, а борщ — без м'яса та картоплі, і як накласти латочки на охрімову свитку. Бо якщо купиш собі якусь взувачку, то без пальта на зиму залишишся, а якщо шапку придбаєш, то без штанів будеш. От і вибирай із двох бід меншу. Раніше ду¬мали, який гарнітур придбати румунський чи ні¬мецький, а про чобітки казали — обов'язково югос¬лавські, в гіршому випадку фінські. Які разючі зміни стались в суспільстві. Ще недавно влітку їхали відпочивати до Криму чи то на Кавказ, зараз беруть в ру¬ки «кравчучку» та їдуть на збірки в поле за помідорами чи то насінням, якщо ще хазяїн виявиться добрим і не приорає те добро в зем¬лю. Що за смерч пронісся над країною, що за біда кинула людей у безодню страждань, кінця і краю яким не видно? Ніхто ж не думав там нагорі, коли замишляв перебудову, чим це закінчиться. А народ відчу¬вав, що добром це не кінчиться, бо на самому початку перебудови з'явився такий  анекдот:
Запитує Хрущов у Бреж¬нєва:
— Леонід Ілліч, ти що-небудь  будував?
— Ні, не будував, відповідає  Брежнєв.
— Нічого тоді не розумію, — дивується Хрущов. — Ти не будував, я не будував, а що ж тоді Горбачов збирається перебудовувати?
Народ скаже, як зав'яже, та тільки ж хто слухає той народ?
Отак, звичайно, сідаю в трамвай і на вус мотаю, про що ж люди говорять, що в них  болить.
Значить, їде трамвай міс¬том, а спереду, на тому місці, де кондуктор сидить, примостилась жінка років шістдесяти, на руках тримає півня. Півень у неї видний такий, сам сріблястий, гребінь червоний, а хвіст всіма барвами веселки переливається. Що не кажіть, а гонориста то птиця, сидить і гордовито на пасажирів поглядає. А ті в свою чергу теж дивляться на півня, бо не кожного дня в трамваї  півень їде.
І їдуть у тому трамваї троє чоловіків, на роботу їдуть, а може, до пивбару. Один з тієї трійки такий собі веселун, любить покепкувати над іншими, розуміючи буквально, що сміх то здоров'я, його дорогоцінне здоров'я, а не тих, хто поруч. Захотілось, мабуть, йому пожартувати над старою. Підійшов він ближче до  неї і каже.
— Куда, бабко, солов'я везеш?
Жінка з півнем мовчки дивиться на веселуна. Той повторює своє запитання:
— Що півень перестав курей топтати, то тепер ти його на базар? - говорить чоловік. Рот у нього до вух, так йому радісно від своєї дотепності.
— Та чого ж, топче ще він курей, — відповідає з сумом старенька. — Тільки немає тепер йому кого топ¬тать.
- А де ж його подружки поділись? — з почуттям гумору запитує дядько. — Подохли   чи   що?
— Краще б подохли. Бог дав. Бог взяв. Не обидно б було, а то ж власна донька забрала. Грім би її забив.
— Що то за дочка, що не в дім, а з дому несе?
— Отож така непутяща, наркоманка, все з дому винесла: ні одежі не залишилось, ні подушок. Тепер черга до курей дішла. Всіх забрала, а півня, мабуть, не змогла  піймати.
— Куди ж ви його везете? запитав веселун, але в його голові вже не було колишнього куражу.
— Я онучку до лікарні везу, це єдине, що дочка в дім принесла. - жінка показала на маленьку худеньку дівчинку з якимось зляканим поглядом. — Не виженеш же її на вулицю, вона ж не винувата, що в неї батьки такі. А півня з собою веземо, бо як поба¬чать вони, що ми пішли з дому, то прийдуть і заберуть і його.
 — А що ж з вашою внучкою? - дядько став зовсім серйозним. Йому трішки неловко за свою безтактовність.
— Та ж її батько побив, що ледве жива лишилась. Якби я не схопила лопату і не стукнула його по спині, то він не відпустив би дитину.
Потім жінка розповіла, як він знущався над нею, як украв у неї пенсію, а потім п'яний бігав під вікнами і кричав, що з усіма розправиться.
— Але б тільки спробував вій залізти до хати, то я б його так і кінчила, у мене тепер під ліжком сокира лежить, - завершила сповідь  жінка.
Люди, що стояли поруч, притихли, забули на деякий час про свої турботи: а свої переживання перенесли на жінку з красенем-півнем. Одна з жінок запропонувала звернутись до міліції, але інша сказала, що користі з того мало. До розмови встряли пасажири, що стояли поруч, стали наводити аналогічні приклади, яким ніхто не може дати ради. Замкнуте  коло...
На зупинці «Дитяча лікарня» жінка з півнем і маленькою дівчинкою встали. Пасажири дивились їм услід. Мовчали. Думали... Чому у дівчинки батьки нелюди і хто захистить її від їх знущань? Праві борються з лівими, консерватори з лібералами, націоналісти з інтернаціоналістами, а хто бореться за життя цієї ма¬ленької дівчинки?


Рецензии