Виражи на перекрестках времени

ВІРАЖІ НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЧАСУ
/Або остання розмова з товаришем Сталіним/
Фантастичне оповідання

Ми  рождєни, чтоб сказку сдєлать билью. Прєадалєть прастранства і прастор...

Двінських… інженер… прізвища якісь… Двінських, Шнайдер. Шнайдер – безрідний космополіт, а Двінських хто?! У анкеті зазначено – росіянин?! Але ж прізвище?! Всі вони зараз так… безрідні космополіти... національність свою приховують. А чому приховують? Значить, мають на те якусь причину?! Що то за причина?
Що стоїть за  цим? Хто стоїть? Масони, чи міжнародний сіонізм?! Чого вони бажають? Чому вони скрізь?.. Вибраний Богом народ?! Музиканти – євреї; лікарі – євреї; фінансисти, банкіри, мільйонери, адвокати – євреї. Ледь не вся інтелігенція – євреї. Що за нація?! Звідки вона взялась ця нація? Кожна нація походить від якоїсь іншої… від пранації. Пранації перемішувались, асимілювали… одні нації зникали, інші народжувались. Де поділись: римляни, галли, готи, британці, нормандці… Нема. Зникли… Замість них є італійці, французи, англійці… Лише євреї походять від – євреїв… Масони теж походять від євреїв. Вічна нація?! У єгипетському полоні цей народ зберіг свою національність. І у вавілонському полоні зберіг свою національність. Навіть, будучи розсіяним по всьому світі цей народ залишався єдиним народом і зберіг єдність свого національно-етнічного самоусвідомлення. Дивно?! Скільки на землі існує націй – лише одна з них вічна?! Римляни завойовували світ – де тепер римляни? Монголи завойовували світ, німці завойовували світ… Євреї світу не завойовували. А хто тепер править світом?! Світом правлять гроші… капітал. В чиїх руках гроші?! Хто володіє найбільшим капіталом? Хто найбільші капіталісти? Моргани, Рокфеллери… Хто такі Моргани і Рокфеллери – вибраний народ?! Чому вибраний, за які заслуги?! По вірі Авраама, Ісаака та Якова. По вірі – отже не по крові. Бути ізраїльтянином – це не значить бути представником певного етносу, а бути членом єдиновірної ізраїльської церкви. Чи є нинішні євреї ізраїльтянами?! Чи нинішня єврейська релігія  талмудисько-равинська релігія, тією древньою релігією. Чи приносяться жертви Богові у Єрусалимському храмі?! Храмові жертви Богові могли приносити лише жерці з левітів – нащадків з коліна Левія. Храм зруйнували римляни, знищивши заразом і архіви родоводу колін Ізраїлевих. Отже равіни – це не жерці, а євреї – не ізраїльтяни. Не той, вибраний Богом народ. Чому ж вони правлять світом?! Хто править світом – євреї, чи безрідні космополіти.  А хто править Російською імперією… великою, і багатонаціональною Російською імперією – слов’яни?! Які слов’яни?! Слов’яни… а особливо східні слов’яни – найгірша суміш азіатської та європейської рас, котра увібрала в себе найгірші риси своїх пранацій: підлі, продажні, заздрісні… навіть правителів своїх ніколи не мали.
Східними слов’янами завжди правили іноземці: варяги, німці, азіати… Хто такі росіяни – слов’яни?! Росіяни не слов’яни. Росіяни, це асимільовані угро-фінскі, та азійські племена підкорені, могутніми колись, слов’янами Київської Русі та  об’єднані ними у велику імперську державу. У новоутвореній державі, підкореним племенам  дістався статус плебеїв, котрі, закономірно, прагнуть звільнитися від завойовника. І не просто звільнитися від патриція-завойовника. Вони  прагнуть, поглинувши завойовника, посісти панівне місце в ієрархії імперії і стати ще більшим патрицієм імперії ніж сам завойовник. Ось чому у росіян така патологічна зненависть до українців – колишніх завойовників. Про це завжди потрібно пам’ятати, і використовувати – роз’єднуй і володій! Використовуючи російський шовінізм, проти українського націоналізму ми знищили українську національну свідомість. Ми, більшовики, менш ніж за півстоліття зробили те, чого не зміг зробити російський царат на продовж декількох століть. Ми знищимо будь-яку національну свідомість як  духовно, так і фізично.
Для правителів великої  комуністичній імперії потрібна лише одна свідомість – усвідомлення  відданості вождю в справі побудови комунізму. Хто зараз править колишньою Російською імперією – товариш Сталін? Товариш Сталін… він хто, якої він національності, оцей, товариш Сталін – грузин?! Ні, грузина звати – Йосиф Джугашвілі. А вождь всіх народів, борець з націоналізмом і опортунізмом, правитель багатонаціональної, а вірніше безнаціональної війсково-комуністичної  і чиновно-номенклатурної Радянської імперії – товариш Сталін, немає національності. Він, товариш Сталін, став для росіян і слов’ян більшим росіянином і слов’янином ніж самі росіяни, чи слов’яни. Товариш Сталін – нащадок колись поневоленого грузинами, турками, росіянами, приниженого і забутого історією маленького кавказького племені, котрий позбувся свого національного плебейства, став патрицієм і підкорив імперію. А все завдяки тому, що сама вона, панівна  „велика” російська нація – бездарна нація. Як важко серед такого бидла віднаходити кадри.
Щоб створити імперію Петро Перший запрошував німців. А щоб зберегти  імперію, кого запросити?.. Бездарна, злодійська, і лінива нація.
Машина часу... фантастика, як у Герберта Уелса?! Двінських – він хто, ще один винахідник вічного двигуна, чи?.. Ось. Креслення машини часу тут переді мною. Теоретичні викладки вражають – реально?! Обіцяють... Один обіцяв віднайти рецепт еліксиру безсмертя. Де той еліксир? Коли буде готовий? Конкретно... строк... час іде. Після моєї смерті він буде мені не потрібен. Обіцяли... Всі тільки обіцяють... Потрібно не забути, нагадати... Розібратись – чому досі немає результатів? Саботаж?! Розібратись, покарати, прискорити... Еліксир безсмертя потрібний. А чи потрібна нам машина часу?

Па-аслухайте, таваришу Двінських, а в майбутнє, на цій машині... можьна? –
зробивши невеличку паузу в справі невпинного „нарізання кіл” по території свого кабінету, вождь всіх народів нарешті звернув свою увагу на очкастого інтелігентика, котрий застиг у німому і довгому чеканні.
– Ні, це не можливо... від нас неможливо... але, коли у майбутньому... хтось... коли хтось із майбутнього проб’є темпоральний коридор і побудує петлю часу... але коли з майбутнього. А з нашого часу... від нас, тобто... ніяк... ні. Тому, що майбутнього не існує... ще...
– Як  не існує? Чьому не існує? Незрозуміло. Хтось із майбутнього, звідти, яке не існує?! Хто із майбутнього. Незрозуміло.
– Вибачте... Минуле це те, що вже існувало матеріально... Воно було. Воно залишилось у ноосфері землі. Інформативно-енергетичні матриці пам’яті ноосфери... це такі... вони заповнені... матеріально. В них, минуле існує... воно не зникає, а відкладається в матрицях пам’яті, залишаючись у минулому. Отже, минуле існує... минуле було... воно, існувало матеріально. І тому існує... бо існувало. А майбутнє, воно, ще тільки має бути. Але, матеріально, його ще не було. Тому його, ще немає. Отже майбутнього ще не існує... і тому…
– Нє-єправильно розумієте! Майбутнє можьна передбачити. Ленін майбутнє передбачав? Я теж, майбутнє передбачаю. Отже, воно є. Куди веде нас партія? В наше світле майбутнє! А наше світле майбутнє – комунізм! По вашому виходить –
 куди веде нас партія? Туди... де нічого не існує?! Отже куди? У безвість?!
– Ні... не туди... Ви не так... вибачте... Тобто, я не так. Якщо... зрозуміло, якщо теоретично... з погляду ідеології... і... але, не фізично... а якщо матеріально...
– Значить, ви хочете сказати, що наша ідеологія не відповідає матеріальній дійсності побудови світу?
– Ні-ні! Я... я за... все так... але вектори... темпоральні матриці... це такі... вони ще не заповнені... і тому.... але, все можна передбачити... розрахувати... і... створити! Так, майбутнє нам ще потрібно створити матеріально, на основі теорії Марксизму – Ленінізму, під проводом...
– Ось це правільно! А то, вєкторі-шмєкторі. Людина – сама творець свого майбутнього! Ми створимо майбутнє, якого ще нема! Добре. Все добре. Чьому ви так зблідли? Ви сказали правьду. Таварішу Сталіну можьна казати правду... Таварішу Сталіну потрібно казати тільки правду. Таваріш Сталін розуміє... Він все розуміє. Розуміє навіть те, що незрозуміло для вас. Я ознайомлюсь з вашім проектом. Я обміркую... залишьте креслення і конспекти. Я з ними ознайомлюсь і ми вам допоможємо... Можєте йти... Ви вільні... поки що... Ми вам допоможємо… йдіть і чєкайте.

В майбутнє неможливо, бо майбутнього не існує. Не існує... шкода... адже, можна було б... і цікаво було б дізнатися про лист з заповітом Леніна. Ленін, у своєму листі-заповіті писав про майбутнє... застерігав, що... дуже дивний той лист... щось про тоталітаризм, щось про корейців?! До чого тут корейці?! Про яке майбутнє писав Ленін?! Якого не існує?! Може лист-заповіт Леніна це... може Ленін дійсно збожеволів і... а може – насправді... Адже, якщо...  так... Двінских, Шнайдер... машина часу. Можна узнати правду про минуле за допомогою машини часу. Навіщо правда?! Навіщо знати справжню правду? Кому потрібно знати справжню правду про минуле?..
Так... Шнайдер... Майбутнього не існує, але його можна змінити, змінивши реальний хід історії. Змінивши минуле, можна змінити теперішнє і майбутнє... змінивши всю історію. Але, ми це вже зробили?! Зробили без машини часу, без Шнайдерів та без Двінських. Навіщо нам потрібна машина часу?! Ми змінюємо минуле в пам’яті народів; ми змінюємо історію так, як це вигідно нам. Переписуючи історію так, як вигідно нам – ми змінюємо і майбутнє. Без машини часу... без... Так... „Темпоральна теорія побудови реальності”... Петля часу... континуум... матриці пам’яті... вектори... застереження професора Шнайдера: „Навіть найменше втручання в континуум реальності минулого, навіть незначні зміни викликані в континуумі  реальності минулого можуть призвести до глобальних змін у континуумах теперішнього і майбутнього...” Отже, в минулому можна лише вести спостереження, вивчати минуле, не вступаючи в фізичний та інформаційний контакт  з матеріальною сутністю минулого. А навіщо вивчати минуле? Щоб знати правду про минуле – яку правду?! Правду про холокост, під час котрого був винищений лише єврейський етнічний пролетаріат і залишилась неушкодженою безрідна космополітична еліта? Правду про голодомори і про те, чому під час голодоморів в Україні найбільше вимерло саме українців, провина, чи біда котрих лише в тому, що вони живуть на родючій землі розташованій на самій сейсмічно стабільній території. А за одно і про план очищення території України від слов’янського етносу для заселення більш достойного народу?! А може хтось хоче знати правду про причину нападу Германії на Радянський Союз і, що завдяки цьому нападу Радянський Союз існує досі?! Чи потрібно це нам?
Ту правду, яка вигідна нам – ми знаємо. Ми самі її створили. Вона знаходиться в пам’яті... в тих матрицях, які нам підконтрольні, на які ми можемо впливати... і без машини часу. Але, то не є справжня правда, а – ерзац. То не справжня, а, створена нами, історична реальність. Чи можемо ми контролювати і впливати на справжню, матеріальну історію? Можемо... за допомогою машини часу... ризикуючи... От, коли б у майбутнє можливо було... Але у майбутнє неможливо... отже... Машина часу – це могутня зброя, за допомогою якої можна дійсно, не в штучно створеній пам’яті народу, а дійсно змінити,  і минуле, і сучасне, і майбутнє... Навіть, якщо не ризикувати. Навіть, якщо не здійснювати матеріальної зміни континууму минулого. Достатньо змінити, інформативно, оту ілюзорність історії, що створена нами в пам’яті народів – на справжню, не створену нами, реальну історію. Кому це вигідно?! Нам це не потрібно!
А отже... Могутня зброя корисна лише тоді, коли вона знаходиться у власних руках. А в чиїх руках буде машина часу – в руках інженера Двінських?! А де гарантії, що йому можна довіряти таку зброю? Певних гарантій немає. Кому можна довіряти? Нікому не можна довіряти...

Гриф: СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

Министру  внутренних дел Берии  Л. П.

ПРИКАЗ№ 161616
Теории, изложенные профессором Шнайдером, противоречат теориям исторического материализма, и являются вредными для политики партии и Советского государства. Технические разработки инженера Двинских Р.А. представляют собой опасность, угрожающую, как и Советскому государству, так и всему человечеству.
Всякие работы по данному проекту запретить! Лабораторию профессора Шнайдера и конструкторское бюро инженера Двинских – ликвидировать! Все материалы, связанные с разработками Шнайдера – Двинских уничтожить! Ни каких расследований по делу Шнайдера – Двинских не производить! Профессора Шнайдера и инженера Двинских, а так же всех сотрудников лаборатории и конструкторского бюро, как и всех тех, кто имел малейшее отношение к работам Шнайдера – Двинских – не существует!!!

К исполнению приказа приступить немедленно!

29 февраля 1952 г.                Иосиф Сталин.

Написавши наказ, Йосип Віссаріонович підписав його рішучим, добре знайомим для всього державного апарату підписом, та розпаливши чергову люльку, викликав Поскрьобишева.
– До нарькомату Внутрішніх справ! Терміново! Таваршу Бєрії, особисто! – розпорядився Сталін, подаючи своєму ад’ютантові підписаного для професора Шнайдера та інженера Двінських,  смертного вирока – Терміново!
Попихкуючи люлькою, Йосип Віссаріонович підійшов до радіоприймача, посилив звук. З репродуктора полинули акорди бравурного маршу: „Ми рождєни, чтоб сказку сдєлать билью...” Сталін став підспівувати своїм надтріснутим, хрипким голосом, в такт пісні, стукаючи чубуком люльки по кришці радіоприймача.
– Прєадалєть прастранство і прастор...

„Ми рождєни, чтоб сказку сдєлать билью, прєадалєть прастранства і прастор...” – линуло з радіоприймача. Руслан, з попеченими паяльником та кислотою пальцями, мугикаючи в унісон „Маршу Авіаторів” колупався в нутрощах переплетінь дротів, плат та мікросхем.
– Ну що там, Олег? Прєадалєєм ми сьогодні прастранства і прастор?
– Угу! – заміряючи щось тестером, підключеним  до осцилографа, та, маніпулюючи клавіатурою, позиченого у видавничому центрі редакції газети „Меркурій” комп’ютера, угукнув Олег – Тільки відрегулюй-но вхідний кандьор на тридцять шостому тригері. Щось він з восьмим контуром не строїть. Так... багато... трішки назад... стоп! Так... добре! А тепер поглянь, що там з двадцятим блоком. Щось мікросхеми не подзвонюють.
– Де? Ага. Вже бачу – потикавши щупами тестера в контакти, Руслан знову взявся за паяльника – переплутав кінці входу. О! Тепер готово! Ну, що там ще?
– От тепер, здається, все в нормі. Зараз виведу на дисплей остаточний результат аналізу... і... все! Готово!
А тоді – зробимо перекур! Хоч ми й не палимо, але, ніби, віртуально. А от випити, і не віртуально, не завадить. По маленькій, для хоробрості – дістаючи з буфету розпочату пляшку „Бренді”, склянки та тарілочки з бутербродами запропонував Руслан – Хоч тут і небагато залишилось, але таким пиякам, як ми, мабуть, вистачить. Ну, за завершення і за початок! Посидимо перед дорогою, як кажуть у таких випадках. Можеш дати рекламу у своєму „Меркурії”: „Усіх бажаючих повести цікавий відпочинок, взявши участь в захоплюючій екскурсії до минулого, запрошує фірма „Руслан та Олег  Ко’”!
– Обов’язково! В наступному числі. А для реклами, подам на першу сторінку інтерв’ю з Володимиром  Іллічем. Уявляєш? Ексклюзивний матеріал! Тільки в нашій газеті ви зможете прочитати та дізнатися про дійсні особисті висловлювання політичних діячів, мислителів, філософів, усіх великих людей минулого з усіх країн та епох,  стосовно нашого сьогодення! Як заголовок ? Або: Тільки в нашій газеті ви зможете почерпнути інформацію про справжні історичні факти, не перекручені офіційною наукою! Остання розмова с товаришем Сталіним! А... Гарно! Але ж, в такому випадку, наша фірма існуватиме не дуже довго. Наїдуть... А що ж до останньої розмови з товаришем Сталіним, так напевно з нього й розпочнемо. Мені хочеться дещо уточнити в корінні мого генеалогічного дерева. Хочеться запитати про долю мого міфічного дідуся, котрий раптово зник , не попрощавшись з моєю бабусею та не взявши із нею шлюбу. Він таємниче зник десь, побувавши перед тим в Кремлі на прийомі у товариша Сталіна... зник разом із своїм вчителем – професором Шнайдером та зо всіма співробітниками свого КБ. А потім,  слідом за ним, зникли і всі його і мої, так би мовити, родичі. І не відомо, куди...   
– А як же твоя бабуся?
– Бачиш... бабуся моя вціліла напевно завдяки тому, що була... тобто, вона ще не була... вона ще не входила до дідової родини. Вона була його втаємниченим коханням. Адже він був уже одруженим... Ось так-то... Креслення і записи мого діда, власне, і збереглися лише завдяки цьому.
– А чому б нам не навідатись до твого діда? Скажімо, до того...
– Ніззя! Та й не можливо. Адже для цього потрібно знати точні темпоральні та просторові координати: Де? Коли? А цього, бач, ніхто й не знає... так що... Я сам, власне, лише опісля бабусиної смерті перебираючи залишені нею речі, віднайшов та прочитав дідові зошити. І лише тоді я дізнався, що у мене був такий дід, котрий винайшов машину часу. А до того про це ніхто, й нічого не знав. Навіть моя мама. Це була велика бабусина таємниця. Мабуть, саме завдяки їй, отій таємниці, вона уникнула зубатих коліс репресивної машини... усьок?
– Усьок! А шкода... не погано було б попередити...
– Ні-ні! Ні в якому випадку! Судячи с теорії темпоральної побудови, петлі часу – це було б небезпечно. А найперше, для нас же самих. Професор Шнайдер застерігав: „Не можна входити в матеріальний, та інформаційний контакт  з континуумом реальності минулого. Тим більше, щось там змінювати. Адже, навіть, незначна зміна в реальності минулого. може викликати не передбачувані і глобальні зміни в реальності майбутнього і сучасного.” Розумієш, може статись так, що коли ми опісля того, як щось там у минулому змінимо та повернемось у реальність свого часового континууму, може виявитись те... що нас не існує в сучасній реальності...
– А куди ж ми подінемось?
– Нікуди! Нас же не було. Ми не народжувались в нашій історичній реальності.
– Але ж ми... існуємо... як же?..
– Ми існуємо, але, у такому випадку... ми будемо існувати лише в міжтемпоральному просторі. А коли ми вийдемо з нього..., тобто, з зони дії хрономентального поля машини часу, тоді зникнемо.
– Ф-і-у... А ми ж такі гарні хлопці...
– От-от. І ні хто про нас, таких гарних, не згадає. Але ти не хвилюйся! В нас усе передбачено. Щоб застрахуватися від не сподіваних змін викликаних... ну, раптом десь виниклих... я підібрав дещо з останньої періодики, з історичних книжок... дещо записав на дискети. І все це у двох зразках. Одні із зразків – будуть знаходитись разом з нами у зоні дії хрономентального поля між темпорального простору. Вони будуть подорожувати разом з нами у часі, не підпадаючи дії фактору змін, якщо такі виникнуть у континуумі реальної історії.  А інші – контрольні зразки, знаходяться в сусідній кімнаті, поза зоною дії апарату. Тому і будуть, синхронно з континуумом реальності, зазнавати змін.  Як бачиш, я дещо перевершив свого діда, і професора Шнайдера. Я ж таки – галяфа-а! Отже, коли ми повернемось, то збільшивши зону дії хрономентального поля апарату у просторовій координаті, і тому не  виходячи з між темпорального континууму звіримо обидва зразки і коли в них щось не співпадатиме, то за допомогою комп’ютера, ми знайдемо вектор розбіжностей і повернувшись з деяким упередженням у вихідну мить розбіжностей зможемо все виправити. Однак, все ж краще, запобігти виникненню будь-яких змін. Саме тому-то для матеріального входження в реальність минулого я і вибираю таку перетинність векторів часу, щоб сутність контакту вже не змогла ні фізично, ні інформативно щось змінити... Ось, наприклад, з Йосипом Віссаріоновичем ми зустрінемось за якусь мить до його смерті. Ото ж для цього і налаштовуй апарат на такі координати: 1 березня 1953 року, дача Сталіна. Ну... по місцях!          
Олег вправно заклацав клавіатурою комп’ютера... Руслан корегував, пильно вдивляючись у „картинку”, яка виникла у просторі, відпроектована між обрамлення індукційних обмоток. Так... по паралелі... по меридіанах... Підмосков’я... трохи на північ... так... ось... стоп! Наближайся... ще... зроби зріз будівлі. Зрізай... ще зрізай... стоп! А в котрій із кімнат це сталося? Ніде не згадується. Так що... будемо шукати. Облишмо у просторі, почнемо у темпоральному… є!.. Тепер знову у просторі… Тут немає… немає… коридор… охорона… покоївка… тут немає… стоп!... Ось він! Зафіксуй „картинку”! Тепер увімкнемо поле…
– Зачекай! А якщо… Він же, мабуть, при зброї?
– Не сци… я триматиму палець на паузі. Але ти теж будь уважним. Ну, з Богом…

– Щьо-та-ке?! – Сталін розгублено глянув в бік  зниклої раптом стіни.
– Добрий вечір, Йосифе Віссаріоновичу, дозвольте…
– Щьо-та-ке?! Хто такі?! Чьому… – переляканий, здивований, але грізний погляд з попід насуплених брів, ніби обпік. Сталін кинув писати, сахнувся до… І безпорадно та застиг у незручній позі.
– Є стоп кадр! – Руслан полегшено зітхнув – Олежку, зроби-но поступовий зріз стола… Ось, є!... Тепер зітри… Стоп! Ні. Прибери його спершу до пам’яті. Так, а тепер зітри револьвера з проекції реальності. Ми його повернемо на місце перед самим відключенням… а тепер, продовжимо…
– Щьо таке? Де подівся?! Сталін розгублено лапав по спорожнілій шухляді письмового столу – Як таке сталося?!
– Заспокойтесь, Йосифе Віссаріоновичу, не лякайтесь….
– Щьо?! Як ти посмів?! Хто, не лякайтєс?! Хто? Таваріш Сталін злякався?! Кого злякався?! А ти, не злякався таваріша Сталіна! – грізний погляд знову обпалив – Хто ви такі? Чьому без доповіді? Хто дозволив? Як ви сюди потрапили?!
– Ми з майбутнього, товаришу Сталін…
– З якого такого майбутнього?!
– Із світлого майбутнього…
– Не пам’ятаю такого! Хто Вас послав?! Не розумію!
– Ми з Вашого майбутнього. До Вас… пробивши темпоральний коридор за допомогою машини часу. Але це дуже довго пояснювати. Ви не зрозумієте…
– Як-ти-посмів?! Хто, не зрозуміє?! З ким так розмовляєш? Таваріш Сталін, не зрозуміє?! Товариш Сталін, хто – гідждаллях?! Соплі ще у тебе замість вусів, щоб… але… облишмо це. Так… машіна часу! Зда-ється пам’ятаю… Двінських, так? Все-таки побудували… а хто дозволив?! Чьому, не виконали наказу?! Я ж заборонив. Хто посмів? Лаврєнтій! Зараз віяснимо – Сталін взявся за телефонну рурку, але Руслан перехопив його руку – Ти щьо?! – Сталін, здивований такою нахабністю, грізно глянув на Руслана – Щьо ти собі дозволяєш?!
– Вибачте, Йосифе Віссаріоновичу, але нікуди телефонувати і нічого виясняти не потрібно. Ми  вам усе пояснимо. Але тільки Вам. Ми не можемо залишати у минулому... у вашому часі, нашого минулого… ми не можемо залишати будь-яких слідів. Ніяких… бо це може призвести до…
– Маладец?! Пам’ятаю! Так…  пам’ятаю – поклавши телефонну рурку, Сталін заходився набивати люльку – Я пам’ятаю… професор Шнайдер… темпоральна теорія побудови петлі часу. Я це чітав. Я розумію… як розумію і те, що ви уже порушили прінцип незворотної інформації. Адже ви уже вступили в інформаційний контакт зі мною і я тепер про вас знатиму. А чи маєте ви гарантію?! Звідки ви знаєте, що я…
– Знаємо! Ми знаємо, що ви вже нічого не зможете змінити…
– А ви впевнені? Чьому?!
– Тому, що завтра… – Руслан, запнувшись, переглянувся з Олегом – завтра… як би це вам пояснити…
– Щьо пояснити? Щьо буде завтра? Чого мнетесь? Кажіть правьду.
– Це, для Вас, буде не приємно… і…
– Кажіть! Я не барішня зі "Смольного"...
– Завтра, Вас… вірніше, вже сьогодні… Вас не стане
– Зрозуміло… я помьру? Дивно?! Я ж себе так гарно почюваю. Чи може… гаразд, облишмо про це. А ви – хто такі?
– Це ось, Олег – редактор приватної, комерційної газети „Меркурій”.
– Пріватної газети?! Хто дозволив?! У майбутньому, що – є пріватна преса?! Але, перєпрошую… продовжуйте.
– Це Олег, а я – Руслан Двінських. Я онук інженера Двінських, котрий, якщо пам’ятаєте...
– От тепер зрозуміло! Ви прійшли помститись за предків і тому завтра мене і не буде – я правільно зрозумів?
– Ні, неправильно. Ми ж не можемо своїми діями втручатись в дійсність минулому. Адже ми, тим самим, ризикуємо змінити нашу власну сучасність, і… Це може  мати для нас дуже небезпечні наслідки. Ми можемо зникнути із…
– Знову – маладец?!. Я це пам’ятаю … тому власне тоді і заборонив… але, гаразд… я про це потім… потім вам поясню… ви, продовжуйте.
– Ми вибрали час зустрічі з вами… Саме цей час тому, що дата вашої смерті зафіксована в історії нашого минулого.
– А від чого ж я помьру? Щьо у вашій історії зафіксовано? Вбивство, чи…
– Офіційна версія – від інсульту…
– Офіційна версія?! – Сталін загадково подивився на Руслана – А скажіть, чи замислювалися ви коли-небудь над тим, що інколи, офіційні версії… гаразд, про це потім. Я це поясню… але, потім, поясню. Отже, офіційна версія – інсульт, хоча я так себе гарно почуваю?! Але, коли офіційний інсульт… значіть – інсульт. Гаразд, облишимо це. Отже, ви усвідомлюєте про небезпечність… забавок з часом. Це дуже добре. Але чи все ви зрозуміли? Давайте розбєремось. – Сталін на якусь мить замислився – Скажіть мені, про щьо ви розповіли Владіміру Іллічу під час вашої з ним зустрічі?
– Нічого?! – Руслан здивовано оглянувся на Олега – Ми ще нічого… Ми ж з ним ще не зустрічались…
– Не зустрічались?! Ви з ним не зустрічались, але ви збираєтесь з ним зустрітись, так… правільно я зрозумів?
– Дійсно, ми планували зустріч…
– І також пєред самою його смертю – правільно?! Так, зрозуміло. Тепер усе зрозуміло. Я вам поясню. Але скажіть, що ви, взагалі, знаєте про смерть Леніна?
– Ну, що Ленін помер… і… ну там… по-різному. Але офіційно…
– Офіційно?! Знову офіційно – так?! Ви знаєте офіційну версію – так?!
– Не тільки офіційну… є і неофіційна – що його… отруїли…
– Отруїли?! Хто отруїв?
– Ну, це не доведено, але… це лише в незалежній пресі, а незалежна преса, самі розумієте, вона ж – незалежна...
– Зрозумів! Я отруїв – так?! Ну, чі за моїм наказом – так?! Яка нісенітниця. А можьливо така версія, навіть, краща за дійсну – хто знає?! А ви?! Вах-вах, вінахідники?! Ви теж, захопилися технічною стороною справи, недостатньо розібравшись у її теоретичних викладах. Тому ви ще не зрозуміли всього… ви не зрозуміли, що ви створили… тобто, що ви – натворили. Я вам поясню. Ви ще НЕ зустрічалися з Владіміром Іллічем Леніним, але ви з ним у УЖЕ зустрілись.
– Але ж…
– Не перебівайте! Ви з ним зустрінетесь. Тобто – ви з ним зустрілись. Про це зафіксовано в історії. Не у тій історії, яку ви знаєте – не в офіційній історії, а в дійсній історії, яку знаю я. Ви зустрілись з Владіміром Іллічем перед самісінькою його смертю, отже – ви таки зустрінетесь. Вах, вінахідники?! А чи знаєте ви про смерть Леніна правьду? Яку правьду?! А справжню правьду?! Вах?! Ви правільно розумієте про те, що ваше втрючання в реальність минулого може призвести до змін у вашому теперішньому і у майбутньому. Добре. Але чи завжди це залежить від вашого бажання? Навіщо вам машіна часу? Щоб вивчати минуле, як писав про те професор Шнайдєр? Теж –  вінахідник. Потім зізнання писав… потім – правьду писав.  А чи замислювались ви над тим, що саме знання справжньої правди про минуле цілком достатньо для того, щоб викликати зміни в майбутньому? Саме тому в усьому світі державні архіви так пильно охороняються. Це вам зрозуміло? А теорію побудови петлі часу ви правільно зрозуміли? Що таке – петля часу. Що таке послідовність подій: причина – наслідок – причина? Я вам це поясню на вашому ж прикладі. Ви знаєте про те, що перед своєю смертю Володимир Ілліч написав листа? 
– Знаємо.
– Знаєте?! Дивно?! Звідки?!
– Чутки різні… ну і в пресі з’являлися… версії...
– Чутки, вони і є – лише чутки?! Незначні витоки таємної інформації. Сєкретність і необізнаність завжди породжують якісь чутки, котрі рідко бувають дійсністю. А що було в тім листі? Про зміст самого листа, ви знаєте?
– Ні. Але існує версія…
– Знову якась версія. Але і це – досить дивно?! Будь-яка інформація стосовно того листа – суворо заборонена: інформація. Гаразд, облишмо про це. Слухайте. Отже, Ленін написав лист-заповіт у якому він описав про зустріч з людьми із майбутнього, від котрих він дізнався про майбутнє щось таке, що спонукало його до бажання покінчити життя самогубством. Судячи з усього повіданого вами, це і була ота, запланована вами зустріч із ним. Ви створили петлю часу – замкнуту петлю послідовностей у темпоральному ланцюгу: наслідки – причини – наслідки… Ви вибрали для зустрічі з Леніним координату вектора часу перед відомою вам координатою його смерті, але сама причина його смерті викликана зустріччю з вами. Зрозуміло? Як можьливо і моя смерть?! Це цілком можьливо.  Я хочу знати про що ви розповіли… що такого дізнався про майбутнє Владімір Ілліч? Я хочу ознайомитись із своїм майбутнім і з вашою сучасною реальністю.
– Адже це займе багато часу… а ми… розумієте…
– Вах, вінахідники?! Це ви не розумієте. Я зможу пробути в між темпоральному просторі, чи в часі вашої реальності досить довго, опісля чого ви повернете мене на початкову координату пересічень векторів хроноконтакту. Тільки не вимикайте апарата. Тому, що найменша похибка в розрахунках координати вектора призведе до появи двох сутностей Сталіна. А два таваріша Сталіна, для однієї реальності часу, згодьтесь, це вже забагато. – Йосип Віссаріонович, переступивши через темпоральний поріг, підійшов до журнального столика на якому лежали контрольні зразки періодики. – Вах! Це-те-що-мені потрібно. Я прочітаю, а ви пєрєкуріть. – Йосип Віссаріонович, гостинним жестом, простягнув коробку цигарок  „Герцеговина флор” – Прігощайтесь!
– Дякуємо, але ми не палимо.
– І правільно робите. Здоровими помьрете. Якщо не від передозування розуму?! Що ж… тоді… он там, побіля дивану – „Кахетинське”. Прігощайтесь, а я прочітаю. – Сталін швидко переглянув усі наявні газети, погортав сторінки історії КПРС, набивши тютюном люльку, розкурив її і скрушно похитав головою.
– Шена деди?! Незалежна преса, безцензурна преса – дожились?! Будь-яка інформація про економічний стан держави, завжди і скрізь – суворо засекречена державна таємниця. А у вас, про економічний стан держави надруковано на всіх газетних шпальтах – падарок шпіонам?! Кахете трусики – знайомитись будемо?! Зруйнували імперію. Все коту під хвіст. Як-це-могло статись?  Хто розвалив Радянський Союз – Горбачьов?! Ні, Радянський Союз розвалився тоді, коли розстріляли Берію. А Горбачьов доруйнував уже не Радянський Союз, а замінив владу одного – мафіозно-партійного клану на інший – мафіозно-злодійський. Хто такий цей Горбачьов? Агент-кріт, про якого нас попереджали? Але ж… Лаврентій шукав його серед жінок. Я добре пам’ятаю оту його доповідну: „С даставєрних істочніков, нам стало ізвеєсно, что с целью дальнєйшего провєдєнїя работи по растлєнію і развалу Камуністічєской партіїі і всєго Савєтского Саюза в партійниє органи, развєдкой Даласа внєдрьон агент-крот женскаго пола”. Мудак Лаврентій! Шерше ля фам?! Бабнік! Але, облишмо про це. Тепер ви, розкажіть мені про вашу історію. Тільки не так, як це написано офіційно, а розкажіть так, як ви її знаєте – звернувся Йосип Віссаріонович до Руслана.
– Краще, нехай про це розповість вам Олег – переадресував запитання Руслан – Адже він у нас прес-мен. Отже – більше проінформований.
Олег почав розповідати. Йосип Віссаріонович, приплющивши повіки, уважно слухав, час від часу, перебиваючи суттєвими запитаннями. Дещо просив уточнити…
– Вах, Микіта?! Вах, Микіта-танцюрист?! Сталін ви-ну-ватий?! Культ особи?!  А хто створив отой культ особи? Сталін, чи може Микіта-танцюрист – перший сраколиз на увесь Радянський Союз?! З Жуковим, бач, знюхались?! З Жуковим-переможцем?! Жуков-герой?! Кар’єрист він, а не герой. Уся його кар’єра і слава – завжди за рахунок когось. Завжди за чийсь рахунок. Умів підставлятися, чи когось підставляти?! Коли справи погані, тут – хтось винен: під розстріл. А коли десь успіхом запахло, так наш герой-переможець тут як тут. Пишуть ось: „Гдє появлялся Жюков, там начіналось наступлєніе.” Ху…! Зовсім навпаки. Там, де мав відбутись успішний наступ – там обов’язково з’являвся Жуков. А потім Жюкова що, на мій кітель генералісимуса завидки заїли?! Собі такий же захтів?! Ну і що, здобув – стратег?! Микіта – ось хто стратег?! І Лаврентія перехітрив і Жукова. Вах, Микіта – хітрий лис?! Культ особистості?! Сталін людолов, Сталін тиран?! Сталін юдофоб?! Сталін чинив утиски на євреїв?! Але ж товариш Сталін переслідував не євреїв, а масонів – безрідних космополітів. Масони це не євреї, а – наполовину євреї. Це асимільовані євреї – ізгої, тобто, євреї із гоїв, котрі ніколи не стануть, як повноцінними євреями, так і повноцінними членами етносу з яким асимілювались. Тому усі відомі юдофоби: Ульянови, Троцький, Каганович були – наполовину євреями. Це вони, принижені комплексом неповноцінності, прагнули вивищитись і над своєю пранацією, і над усім світом. Це вони прагнули на руїнах нової Російської імперії створити новий „Великий Хазарській Каганат” і потім завоювати увесь світ. Гітлер не дав. Теж, до речі, наполовину єврей – юдендойч.  Усі вони, безрідні космополіти, як ті пацюки – один одного з лайном жерли. Злодії, розпусники, хабарники... „Панятія” – устав злодіїв у законі, теж вони створили. Знаю я оті – „панятія”, і знаю, як з ними боротись. Тому я, таваріш Сталін – тіран?! А що було робити?! Опісля революції, такий же злодійський „бєспрєдєл” був, як ото зараз у вас, після вашої „пєрєстройкі”. От, що тепер робиться? Розкрадають усе, руйнують, винищують корінний етнос духовно і фізично, як колись американських індіанців у резерваціях: сектами, секенхендами, „гуманітарними допомогами”, лібералізацією сексуальних відносин, блудом, брудом, культом збоченців, і культом розтлінням моралі. Ви про план Меддоузів із масонського „Римського Клубу” читали?! Прочитайте та подивіться довкола – план Меддоузів в дії?! Жидо-масони, і не тільки жидо-масони, а й усі – і російські, і українські, і татарські... безрідні космополіти, на догоду і за гроші равінів із сіоністської секти – „Хабад” звільняють території для подальшого заселення сіонськими племенами. А в українців патріотизму нема. От і знахабніли від безкарності масони, злодії і запроданці. Нікого-й-нічого не бояться. Таваріша Сталіна на них нема. Сталін тіран?! Сталіну потрібно було бути тіраном. Що-за-народ, як тільки доберуться до влади, так і починають: красти, брехати, хабарі брати?! Ось за те і розстрілював їх таваріш Сталін. За колоски з поля до тюрми саджали – Сталін винуватий?! Сталін, красти посилав?! Тепер он ешелонами крадуть. Хто винуватий, Сталін – тому, що Сталіна тепер немає?! От тому і крадуть, що немає Сталіна. Яка в тім різниця – хто і скільки вкрав? Злодій – це злодій. Карати потрібно. Нікому?! Буде! Обов’язково буде! Повинен бути! Тепер у вас, нібито – анархія. А анархія – це мати порядку. Анархія, дійсно, є матір’ю порядку, тому, що вона народжує диктаторів.
Розстрілювати потрібно. Дев’яносто процентів чиновницького апарату хабарники – далі нікуди. Студенти в тролейбусі горлають – який викладач і скільки за сесію бере?! Злочинці, не ховаючись, по молільнику стрілки розводять – якому прокурору, скільки на лапу покласти?! В судах, ледь не прейскуранти на хабарі по-розклеєні?! Дожилісь-доправілісь – розстрілювати потрібно. А депутати ваші, теперішні, найперше про себе подбали – відмінили смертну кару. Вах, знали пацюки, яке сало жертимуть?! А закон про скасування карної відповідальності за гомосексуалізм навіщо скасували?! Вах! Хто сидить у вашій Верховній Раді – підарасти?! Правова держава?! А для кого вона правова – хабарникам, злодіям, збоченцям?! Презумпція невинності?! Яка, шена деди, презумпція невинності, і кому ота презумпція?! Знову ж таки – хабарникам, злодіям, збоченцям. Різниця між прибутками, але офіційними, а не тіньовими прибутками, і життєвим рівнем чиновника – ось вам і вся презумпція. За які такі кошти – питається – будуються палаци?! За зарплату?! За які кошти приватизуються підприємства, земля приватизується?! Ким приватизуються – бандитами, злодіями, чиновниками, депутатами, збоченцями і безрідними космополітами?! Ще й депутатську недоторканість придумали – ніде в світі такої х...ні нема?! Бардак! Безпрєдєл! Немає на них таваріша Сталіна. У вас немає Сталіна, Гітлера, Робесп’єра?! Але не переймайтеся – вони у вас будуть. Вони обов’язково у вас з’являться. І гільйотини будуть, і смертна кара теж буде... опісля кризи – будуть.
Фінансова криза – чьому вона у вас виникла?! Он скільки банків набудували?! „Дєньгі работают і дєлают – дєньгі” – От тому-то і криза. „Капітал” Карла Маркса читати потрібно було. Накопичення грошової маси незабезпеченої товаром призводить до знецінення грошей. А який товар у вас нині виробляється?! Традиційно аграрна країна завозить продовольство з-за кордону, а свої поля неорані?! Кажуть, пального не вистачає?! А курятину закордонну возити пального вдосталь – кому таке вигідно?! Засіють землю рапсом для виготовлення біопалива – для чого?! Для того щоб, знову-таки – курятину закордонну возити?! Хто у вас тепер найзаможніший – банкіри, наркоділки, сутенери, проститутки і шоумени?! Робітник і виробник стали непрестижними професіями. Шоу-бізнес, монополізований збоченцями, став самим дохідним ділом, Клоуни-збоченці – мільярдери?! Клоунські гроші зароблені на розвагах – на розваги й підуть, а не на виробництво необхідних товарів. Клоуни-збоченці розбещують ваше суспільство, тому у вас замість патріотизму – корупція?! У вас тут не тільки фінансова криза. У вас тут – духовна криза і криза моралі. Проституткою бути чи не найпрестижніше?! Колись, за царя, проститутка не мала права зайти до театру – тому, що це зібрання благородних людей. Не у всі крамниці проституток пускали, навіть, до вбиралень, куди заходили благородні дами, проституток не пускали. Діти проституток називались – сукіни дєті. Їм назавжди була зачинена дорога до військової та державної служби. Опісля революції графа в паспорті про сословіє була лиш формально скасована. В будь якій анкеті обов’язково виникало питання, якого – пролетарського, чи не пролетарського ти походження? За проституцію і за збочення до буцегарні саджали. А нині, діти проституток і збоченці засідають у найвищих законотворчих та державних органах і, за законами генетики – продажні, як були продажними їхні сучі мамки. Або продажні, як гарні сім’янини?!
От коли читаєш в біографії про те, що хтось гарний сім’янин, знай – це поганий керівник. Гарний сім’янин, не про державу, а про власну сім’ю дбатиме. Товариш Дзержинський про сиріт турбувався?! Про державу він турбувався! Із тих сиріт справжні державні кадри виростали – віддані партії і безжальні до її ворогів! Недарма в злодійських законах заведено, щоб коронований злодій сім’ї не мав. Всі визначні діячі дітей не мали, Наполеон – не мав дітей, Ленін – не мав дітей, Гітлер – теж не мав дітей. Сім’я завжди слабке місце в будь-якої людини. Товариш Сталін дітей мав, але товариш Сталін – поганий сім’янин. Товариш Сталін свого сина – простого офіцера, на маршала Паулюса не обміняв, як оцей ваш – пасічник бджолами покусаний. Він дуже гарний сім’янин. Настільки гарний сім’янин, що навіть піднесеним на блюдечку дарунком долі – можливістю стати українським Вашингтоном не зумів скористатися. А все заради синочка свого непутящого. Обіцяв, що бандити сидітимуть в тюрмах, а бандити синочка його на скандальних справах приловили, і... меморандуми підписалися, бандити в депутатах сидять. Лайно! Коли лише раз нагнувся, підставив сідницю – то не жалійся, що півнем звуть. Гарний сім’янин?! Микітка Хрющов, теж гарним сім’янином був, разом з Фурцевою своєю – хрещені батьки радянської мафії.
Вах, Микіта?! А чим же я йому мертвий заважав?! Мені мертвий Ленін не заважав, а навпаки. Навіщо потрібна була оця вистава з перепоховання?! І чьому не відразу після смерті, а аж через… не розумію?! Не логічно?! Я знаю, що Лаврєнтій готував ще одну чістку партії… компрьомат збирав… не встиг. Вони встигли раніше. Чьому так поспішали? Значить щось їх насторожило. Що їх насторожило? Берія готувався захопити владу?! Щьо сталася б, коли Берія захопив би владу? Ленін писав про це… Ленін застерігав… Так, Ленін застерігав від тоталітаризму, а не від цієї, вашої, пєрєстройкі. Лаврентій влади не захопив, і як наслідок, кукурюзні реформи, Брежнєвська банда, пєрєстройка – ****ец пабєде камунізма в усьому світі, і ****ец  всьому Радянському Союзу. Знову, як і колись, перед другою світовою війною, будується „Великий каганат”?!  Отже, що ви знали про лист? Можливо, ви знали про те, чого вони знати не могли?! Знати про лист Леніна було суворо заборонено – совєршенно секрєтно. Звідки вони узнали про лист і про зміст листа? Значить, після моєї смерті хтось порушив таємницю мого архіву... і це призвело до зміни в історії дійсності. Ленін про пєрєстройку не згадував. Він про неї не знав. Він знав про те, що йому розповіли ви. Ви знаєте про пєрєстройку, але Леніну про неї не розповідали. Тому, ви про пєрєстройку не знали. Тоді ще не знали. Все зрозуміло. Це ще одна змінена петля в ланцюгу послідовностей, не залежна від вашого втручання безпосередньо, але причиною котрої є ваше втручання. Це потрібно виправити. – Сталін з дивовижною, як для його віку, проворністю метнувся до телефону. Руслан кинувся до пульту…

„Коли охорона, занепокоєна довгим мовчанням, проникла до покоїв Сталіна, то Сталіна знайшли в паралізованому стані. Він лежав біля ліжка, погрозливим жестом вказуючи на картину котра висіла на стіні, на якій було зображено…” Все сходиться. Все так, як і в контрольному зразку. – Олег, відклавши книгу, полегшено зітхнув.
– Здається, пронесло.               
– Хто зна? – Руслан задумливо потер лоб – Знаєш, а він, здається, мав рацію.
Взявши до рук одну з відкладених Олегом книг і розкривши її на потрібній сторінці, Руслан почав читати – Ось: „Сталін, погрозливим жестом, вказував на картину…” – розумієш, він не на картину показував, а на стіну через яку ми, пробивши темпоральний бар’єр, з’явилися до нього. Отже, саме наша поява і є причиною його смерті… усьок? Розумієш, я смикнув за важіль верньєра часу саме в ту мить, коли Сталін опинився на порозі темпорального коридору… тоді він… Саме-так! Сутність Сталіна роздвоїлась. Тіло його випало у свій час, а дух його… Стривай! Тіло без душі, але живе тіло… Адже це… о, Господи! Тому-то так довго й не могли вирішити… констатувати про смерть. Ось чому свідчення про смерть Сталіна такі суперечливі, такі туманні та утаємничені…
– Чекай-чекай! А душа Сталіна…
– Зараз поглянемо. Бля!!! 1961 рік. Двадцять другий з’їзд?! Отже, я закинув душу Сталіна у 1961 рік. А якщо душа з’єдналась з тілом, то, Йосип Віссаріонович воскрес… Фінічіта?!
– Але ж…
– Не але ж, а 1961 рік – це ж якраз перед Двадцять другим з’їздом. Ось чому виникла потреба перепоховання Сталіна – допетрав?
– Та-ак. Значить, ми… все таки… ми, змінили справжню історичну реальність? Але ж, виходить, що ми і не могли її не змінити. Тому що змінили її, ще задовго до нашого народження в реальній дійсності зміненій нами ж. Дах їде! Курка – чи яйце? Причина – чи наслідок? Досить, здаюсь на дурку. А що там Сталін розповідав про смерть Леніна, про зустріч з котрим ми тільки-но лиш планували?
– От-от. Виходить, що коли ми здійснимо заплановану зустріч з Леніним, то змінимо історичну… то-пак, ми вже змінили справжню історичну реальність на цю, нашу, в якій ми існуємо. Але коли ми, не здійснимо запланованої зустрічі, то, не змінивши справжньої історичної реальності, яка була – змінимо справжню, яка вже є… змінивши цим ту… Йой, мамо, я фуєю!
– Що ж нам тепер робити?
– Випити треба. У тебе бабки є? Перш за все, піди та візьми щось… щоб звивини прополоскати. А то дійсно… не дай Боже, у такий критичний момент запобіжники стрельнуть.

P.S. Опісля того, як оце, моє оповідання, було опубліковане у маловідому, але уже забутому серед широкої української читацької публіки, літературному журналі „АВЖЕЖ”, мене забрали прямо на вулиці. А вірніше, на Пушкінському бульварі, де я, за компанію з Валіком Виговським підробляв, співаючи там сороміцьких пісень. Там до мене підійшли двоє незнайомців з класичними агентсько-кадебешними обличчями.
– Гей Костянтин Костянтинович? – запитав один з них.
– Сам ти гей! – відповів я йому – А я Гай Костянтин…
Вони запросили мене пройти з ними до будинку СБУ. Я спробував було відмовитись, але вони дуже наполегливо „запросили” мене, і я змушений був погодитись. Доправивши мене до одного з кабінетів, який, за моїми спостереженнями, знаходився не нижче третього поверху від фундаменту, слідчі з СБУ годин зо три діставали мене запитаннями: „Де знаходиться машина часу?” та: „За якою адресою проживає Руслан Двінських?”
– Немає ніякої машини часу – вже вкотре, наполегливо і про одне й те ж я пояснював слідчому – Машина часу, це вигадка… фантастичне оповідання. Я написав... просто, я написав фантастичне оповідання…
– А навіщо написали? З якою метою, ви його написали?
– Як то навіщо, і з якою метою?! Щоб написати! Я пишу… розумієте? Взагалі, я пишу фантастичні оповідання… щоб їх читали. Я письменник… або, принаймні – вважаю себе таким… і маю таке бажання – писати. Це що, кримінал?! Скажіть конкретно – в чому, ви мене звинувачуєте?
– Ми звинувачуємо вас у спробі темпорального шантажу. Написавши це оповідання, ви погрожуєте. Кому ви погрожуєте? З якою метою ви погрожуєте? Чого ви цим домагаєтесь? Ось що! Давайте облишимо цю гру в піжмурки. Відкриємо, як то кажуть, карти. Отже… які будуть ваші умови? 
– Мої умови?! До сідниці мені ваші умови?! Та ви за…довбали, бля. Відчепіться від мене – ось і усі мої умови. Там на бульварі на мене давно вже чекає кохана. А я тут, з вами… запізнююсь на побачення. Тому я для вас, нєпонятлівих, іще раз повторюю, що немає ніякої машини часу, немає ніякого Руслана. Їх просто не існує, тому, що вони, всього-на-всього, витвір моєї уяви. Коли ж десь у цім світі і живе якийсь Руслан Двінських, то я про нього не знаю. І адреси його не знаю. Я з ним не знайомий. Ця історія вигадана! Розумієте – ви-га-да-на! І за збіг фактів, місця, імен і часу – автор відповідальності не несе. А у мене навіть і справка є. Зрозумійте, я все це вигадав! – нервуючись, я став кричати – Це ж усе вигадка!!!
– Гаразд-гаразд, заспокойтесь – співчутливо подаючи мені склянку з водою заспокоював мене слідчий – скажіть, як ви живете з вашою дружиною?
– А яке відношення до всього цього має моє подружнє життя?
– А ми хочемо знати, який ви? Може п’єте, б’єтесь? Може ви з ними за одно?
– З ким я – за одно?!
– От-от. Коли ви робите вигляд, що не розумієте з ким, значить ви з ними за одно – дедукція.
– Ага?!  Ну раз це дедукція, а не дундукція, то я з дружиною займаюсь галіфаксом...
– Що воно таке – галіфакс?
– А вуй його знає, як і сам я не знаю. Я взагалі! Нічого не знаю! Нічєго нє віжу, нічого нє слишу,  нічєго не знаю...
– Нічого не знаєте? От і добре, що не знаєте. Як добре і те, що ніхто не знає де ми з вами знаходимось. Допитуваний з мосту – слідаку легше. Січеш?!  Отже, хто такий „Монах”?
– Монах?! Це той, що в штанах?!
– Отже знаєте?
– Не знаю!
– А хто такі Нестор, Гез, або Костя-анархіст? Він же – Курча Смажене, він же…
– Мармелад в шоколаді і звіздець ананайський…
– Зізнаєтесь?
– В чім, зізнаюсь?!
– У спробі темпорального шантажу. Чого ви на цей раз домагаєтесь? Можливо знову, виплати заборгованості по зарплаті?
– Якої заборгованості?! Якої зарплати?! Я давно вже забув, що воно таке – зарплата.
– Давайте без… Адже ви вже не вперше влаштовуєте акції шантажу з метою вибити собі свою ж зарплату. Ось – слідчий дістав з шухляди столу розпухлу теку – отут, заяви президенту, генеральному прокуророві, в ООН, Папі Римському… А хто грав біля Облвиконкому на сопілці?
– Гулюк! Костянтин!
– Ви з ним знайомі?! Отже…
– Знати я його не знаю! Я прочитав про нього в газеті “ВІЧЕ”! Я ж іще й газети читаю! Може це теж, кримінал?! Я це прочита-ав-ав-ав-ау-у-у!
– Так, поскавучав і досить. Досить – кажу тобі – розігрувати нам тут виставу! Вой-вой-вой, істерика в нього – гевалт?! Знову істерика?! Знаємо ми про твої істерики, які ти дуже майстерно умів розігрувати для працівників КДБ СССР ще у 1984 – 1989 роках. Але тут тобі не КДБ. Ми – СБУ.
– А яка між вами різниця?!
– В абревіатурі! А коли ми вже згадали про КДБ, то признавайтесь – чому ви не виконали свого завдання?
– Якого ще завдання?
– А ось – слідчий дістав з теки якогось пожмаканого папірця і почав читати – слухайте: „Я незаконний син Маодзедуна, китайський шпигун, прибув до міста Житомира із завданням – натоптати сірниковими голівками гармату танка котрий стоїть на майдані перемоги, та бабахнути по будинку Обкому Партії”. Ну, то чому ж не бабахнули?!
– Тому, що там тепер будинок правосуддя…
– А судді там, хто?!
– Такі ж як і ото! І дєд піхто з конем в пальто! – від нудоти я знову почав дуркувати.
– А чому ваші листи до президента України потрапляють у Житомирський Психіатричний Диспансер? Де в такому випадку знаходиться президент?
– Це ви у мене запитуєте?!
– Ні. Це ви запитували. А ми вас допитуємо.      
– Ви нас запитували – ми вам відповідаємо. Все! Колюсь! Начальник! Бери ручку, пиши протокола.
– Про що писати? Знову, про китайського шпигуна?!
– Ні. Про те, чому в житомирській області знизились чисельність поголів’я великої рогатої худоби…
– Мабуть тому, що губернатор Маліновський пишучи вірші, ненароком підписав розпорядження для свого сина...
– Ні, не тому. А тому, що корів запліднювати нікому. Усі ж бички, слідом за сином Маліновського, пішли працювати до СБУ і в органи…
– Тут вам що?! – почав пінити вустами слідчий – Тут вам не КВН, не цирк і не 95-й квартал! Тут вам не гуморина і не “Житомирська Хвиля”. Тут вам… не так...
– Це тут не що, а там не так! Там дурниками лише прикидаються, але дурням, як тут, зарплати не платять – я нагнувся і мобільний телефонний апарат пролетівши у мене над головою швякнувся об стіну.
– Не стукайте мене молотком по коліну! – заволав слідчий – Я вам не му… не му… Не мужик якийсь на базарі.
– Гаразд-гаразд. Не мукай. Заспокойся. Хоча ти не в барі, але й не базар, а то будеш на дурі – я налив та подав слідчому гранчака з водою – пий ось. Всі там будемо.
– Будьмо, гей! – вигукнув слідчий і звичний жестом випорожнив гранчака – Прошу пробачення, я стомився. І ви теж стомились. Але… давайте спочатку, гаразд? Машина часу – це витвір вашої уяви? Добре. Все гаразд. Тільки, дуже прошу розповісти нам звідки ви одержали конфіденційну інформацію про… про...
– Про «ПРО» ви у Рейгана запитайте, а про «Кольчуги» у Кучми...
– Звідки ви знаєте...
– Зі стелі! З пальця! З космосу! Від цих... – скорчивши чудернацьку фізіономію, я приставив ріжки з пальців до своєї голови – від зелених з ріжками…
– А точніше? Адреса „Пальця”? Хто такий палець? Чиє це поганяло? Яка в нього посада? Коли і як ви увійшли в контакт з інопланетними розвідниками?
– Блін?! Куди я потрапив? Яка це палата?!
– До СБУ, дорогенький. Ви потрапили до палати СБУ. Отже – відповідайте.
– Ви що, зовсім збараніли?
– Ні, не зовсім, але ми дуже цікавимося новими воротами. Такими, як наприклад, звідки ви знаєте про справжній зміст листа із заповітом товариша Леніна?
– Чув. Читав. Про це зараз усі знають.
– І про те, що Ленін згадував про зустріч з людьми із майбутнього.
– Ви що? Хочете сказати…
– Ні. Це ви не хочете нам сказати, звідки вам відомо про те, що Ленін мав зустріч з людьми із майбутнього і звідки вам відома суворо засекречена інформація про зникнення з мавзолею мумії товариша Сталіна у 1961 році?
– Що?!
– Не що! І х... зна що! Тут я запитую! Відповідай, сволото! Досить прикидатися! Чи може ти й оце, також вигадав?! Коли, падло?! Ще до свого йо...ханого народження?! – слідчий витягнув з теки якийсь аркуш паперу та простягнув його мені – Читай! Це ти також вигадав? Це ти написав? Ну?!

Гриф: СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
Председателю Комитета Государственной  Безопасности

П Р И К А З    №  363636
В 1996 году в городе Житомир, внуком, репрессированного в 1952 году инженера-изобретателя А. С. Двинских – Русланом Давидовичем Двинских, будет построена, изобретенная инженером Двинских А. С. в 1952 году и запрещенная мной (Приказ № 161616 от 29 февраля 1952 года), машина времени. Данное изобретение, по мнению компетентных специалистов, представляет собою опасность, как для Советского государства, так и большую угрозу для всего человечества в целом. Чертежи машины времени по моему указанию были уничтожены в 1952 году. Но, как стало мне известно, имеются еще копии чертежей, сохранившиеся в ранее неизвестных нам дальних родственников инженера Двинских. Приказываю – выяснить у каких родственников, найти и уничтожить. Уничтожить и документы, и родственников, и всех посвященных или приобщенных к данному делу. Немедленно!
 
К исполнению. 16 ноября 1961 года Иосиф Сталин.

– Але ж я це дійсно вигадав! – мені стало млосно, в скронях загупали молоти, в вухах задзвонили кампани… Засклянілим поглядом я дивився на молоточок, котрим, переодягнувшись у білий халат і загримувавшись лікаркою з Житомирського Психдиспансеру – Ващенко, слідчий водив у мене перед обличчям, промовляючи: „Вам потрібно лікуватись. Всі нормальні люди по два роки не отримуючи зарплати, працюють, і ніяких заяв, ні листів, ні жалоб нікуди й нікому не пишуть. Не пишуть, тому що вони – нормальні українські громадяни… а нормальні українські громадяни ніяких позовів чи жалоб писати не вміють...”
– Невже, усе це правда?! – я заплющив очі від яскравого світла прожектора, направленого прямо мені в обличчя – Невже я це не вигадав?!

Голові Служби Безпеки України від громадянина Гая К. П.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Мною, громадянином України – Гаєм Костянтином, що проживає в місті Житомирі за адресою – без постійного місця проживання, від 1 листопада 1996 року було написано фантастичне оповідання: „Круті віражі на перехрестях часу”, котре ніхто не хотів друкувати років з десять.  Всі імена, та події викладені  в оповіданні вигадані і є витвором моєї фантазії. За збіг місць, подій, фактів та імен автор відповідальності не несе.
 
10 листопада 1996 року Костянтин Гай.
               
Ліхо закрючений сюжет, як сказав би один мій знайомий. Все! Кінець! Не поганеньке вийшло оповіданнячко. Завтра ж віднесу Олегові – нехай дещо підправить. А тоді можна віддавати Врублевському. Він же ще, поки що, не державний чиновник, то може таки надрукує десь в Авжежі. А зараз зателефоную до Юрка Анісімова, почитаю – нехай похвалить. Так… а скільки но там нацокало? Якраз за Юрковою звичкою – всіх поночі будити. Але ні, запізно вже. Он… гімна: „Ще не вмерла Україна” грають. Отже – дванадцята. Відсовую друкарську машинку, ставлю варити чергову кварту чифіру, запалюю чергову цигарку. Ось, поп’ю зараз чайку та трішки покимарю.

О! Чи хтось у двері стукає?! Кому там ще, окрім мене, не спиться в ніч глухую? Вую-вую... чую-чую!
– А я, співчуваю. Привіт, старий! Я, Сер Чук – представляється сяючий свіжою неголеність гість потискуючи мені руку і замикаючи браслетами наручників мої зап’ястя – Я рейнджер-менеджмакер інформагентства „Експрес і фіш”. Я вам дуже співчуваю, тому що ось, Жук Гек – нічний гість представляє мені лисого чоловічка з незрозумілим пристроєм у вигляді рюкзачка за плечима, котрий раптом з’явився прямо нізвідки – він агент-депутат з 96 вектору інтемпоральної поліції і має до вас декілька запитань.
– Це ж не кінець? Це ж, поки що, не кінець?!  – зичливо посміхаючись перепитує мене Жук Гек і притискає розпеченого паяльника мені до пальця.
– О, Господи, невже це ще не кінець?! – я прокидаюсь від опіку зотлілої до самих пальців цигарки – Фу ти, наснилось. – полегшено зітхаю. Чифір вже ледь не наполовину википів.  Хай йому грець! А, здається ж, не надовго й задрімав. Он з репродуктора ще линуть заключні акорди гімну Великої  Кореї: „Красним мєлом, я рісую смєло – мир, труд, май…”

Ні. Таки хтось, дійсно, стукає в двері. Невже це ще не кінець?
– Мансе!
– Ура!!! Мансе! – Руслан повернувся – Ну що, приніс щось, звивини промити? – йде ж йому, шельмі, чучхейська форма.
– Приніс! Зараз і промиємо. Отже… 

Д А Л І   Б У Д Е.