Не выдуманая история про бика

ПРО БУГАЯ
Невигадана історія

Хочте вірте, а хочте ні, але ця історія невигадана – тому за співпадання імен, місць і подій автор відповідальності не несе. Я там не був, меду-вина не пив, по бороді не текло і в рот не попадало. Що почув, те і вам розповідаю.
Було колись... не так давно, не в тридевятому царстві і не за морем-океаном, а за колгоспним ставком у якому ще риба водилася і дід Петро її сторожив.
Уявіть собі – ранесенько-ранесенько, тихесенько-тихесенько, босоніж, щоб дружину
і мать її – тещу не розбудити. Береш, бувало, вудки, червачків, чикушку для діда Петра... та на на ставок. А на ставку тиша, хвильки хлюпочуть – хлюп, хлюп. Вранішнім бризом з озерця писка лагідно холодить. Дітки не папають, жінка не мамає і мать її... – теща не сичить. А десь посеред села – півень кукараоке справляє, на колгоспній фермі – тоді ще не розваленій – кури квохкають, свині рохкають, овечки мекають, корови мукають... і бугай –  коров’ячий мачо... бодібілдіг з пірсінгом у носі – ревнивий до нестями. Запам’ятайте – бугай, це ніби оте чеховське ружжо на стіні, котре колись стрельнути має.
А поплавки, отак от – гульк, гульк, гульк... пливуть десь собі далі і далі... і неважно – клює воно, чи не клює. Головне, що ти наодинці з природою – іди-лі-я!
І тут, в самий ото пік цієї ідилії, раптом – Рвау!!! Дрйям!!! По той бік ставу, як із раллі на сафарі вози потяглися – Бригада: “Тойоти”, “Мазди”, “БМБ” та “Мерседеси”. Карасики шусь по норах і ніяким червачком їх вже звідти не виманиш. А з возів мажори… Тоді ж ще був союз могучий у якому, незалежно від національних ознак,всіх спекулянтів, рекетирів, злодіїв, депутатів, та всіх інших бандитів – “новими рускіми” називали. Вони тоді ще ні подвійного громадянства, ні депутатської недоторканості не мали і по Маямах не їздили, тому усе награбоване інвестували по місцю пропивання – на “палянах”.
Отож накрили “новиє рускіє” “паляну” персидськими килимами, мангалами, грілями, бутилями, перепелами печеними, судаками копченими, поросятами верченими, баранами перченими, ананасами, ікрою чорною, ікрою червоною і заморською... чинзаною – текілою, віскою, хенесою...
І хоча вони “хенесі” тоді ще квашеним огірком закусювали, а шампанське оселенцями заїдати, але – “вау” – казати вже навчилися і замість дулі фака показувати. Словом – культурний відпочинок під “хітачі” на всю котушку – “чорний бумер, чорний бумер”, “ мой кастер нє пагас ”.
Хто хоч раз рибу ловив, той знає – коли на том берегу “мой кастер нє пагас”, то на іншому – фігвам стоїть... в розумінні кльову.
От на тому – іншому березі, ближче до ферми, рибалка... старий... не в розумінні віку... а старий “русскій” – простий українець – з чиновниками не брав, зі злодіями не крав, з депутатами не брехав, без мерседеса  в сандалях на босу ногу. Він на отих „палянщиків”, з-попід лоба зиркаючи, мовчки шепоче про себе якусь заспокійливу мантру та за поплавцями спостерігає.
А блондиночка одна... хоч підстаркувата, але теж – “нова”... і така от – сорок, сорок, сорок, а де талію робити?! Колобочок такий, пухнастий, обернувшись пухкенькою сідничкою в бік ставка, попід музику аеробікою займається... фітнесу у нас тоді теж не було... тому вона своїм фітнесом, звабливо так... і отак... і отак... і з поміж ніжок на рибака еротично зиркає. Від такого екстріму навіть у рибалки бажання зродилося. Ні, не до блондинки, а до того... верченего-крученого, наливаного-випиваного. Він же отого всього, чого отам на “паляну” понакидали, не пив, не їв, не нюхав... уві сні не мріяв – аж занудило.
А тут ще й дєточки новоруськіє... без сексу роблені... Колишні “новиє рускіє” гувернанток-фотомоделей для своїх дітей тоді ще не наймали і на “паляни” разом із власними дружинами їздили. Дєточки, обпісявши ялиночку, довкола неї хороводика заспівали: „Йолачкє, йолачкє холодно зімой...”, або оцю – „Дєд мароз, дєд мароз – барада із вати, ти падаркі нам пріньос...?” Отморозкі, блін... новорічні... посеред спекотного літа?!
У такій ситуації обов’язково має статися кульмінаційний вибух. Про ружжо пам’ятаєте? От ружжо і стрельнуло! Бугай легким порухом пірсінгу вирвав зі стіни шкворня та ворота з петель зірвавши з обривком ланцюга став у воротях, як дід у чоботях і похмурим поглядом зиркнув на прилеглу територію. А у мужика, як на те – футболка червоного кольору, а на спині Наталка Вітренко в позі „родина мать” намальована. Чи то від червоного кольору, чи від Вітренчиного писку очі у бугая теж почервоніли і... він з зацікавленістю потупотів до об’єкту подразнення.
А мужик – ні чи-чирк – за поплавками спостерігає. На щастя, хтось там, на “поляні”, від процесу нанизування шашликів відірвавшись, оту стихійну загрозу угледів. Його босоноге дитинство у бабціному селі виростало і він у дитинстві фільмів з жахами ще не надивився. Тому, тицьнувши в бік іншого берега пальцем, вигукнув:
– Сматрітє, бик!
Тут уже мужика й зачепило – ні-фі-га сєбє?! Савсєм абарзєлі?! Рибак, цюкнувши долонею правої руки по згину ліктя лівої, вигукнув.
– Сам ти бик! Пі-пі-пі, твою, пі-пі-пі.
А тут усі інші “новиє рускіє” теж посхоплювалися, скачуть, в бік мужика пальцями тицяють і дражняться.
– Мужик, бик! Мужик, бик! Мужик, бик!
– Хто бик?! Я бик?! Барани зсучені, волкі пазорниє! Пі-пі-піть вашу в пі-пі-пі – огризається мужик.
– Дурак! Бик! Ти дурак! Бик! Дивись, дурак, бик! – галасують на тому березі.
– Хто дурак?! Я дурак?! Бичьйо, пі-пі-пі вашу – завівся мужик футболку на грудях шарпаючи – та я Афган, Чечню, і на полі Куликовім... та я ж вас... пі-пі-пі вашу!
А ота, маленька, кругленька така… котра сорок, сорок, сорок і блондинка… хоч не зовсім зрозумівши, що, власне, відбувається, але під впливом стадного інстинкту, з гламурним восторгом, підцибуючи від захвату, теж заверещала пронизливим вереском:
– Мужик! Бик! Мужик! Бик! Мужик! Бик!..
– А ти хто?! Пі-пі-пічка ти би-би-бичача... пі-пі-піть твою! Чучка ти!
Дітки... вони теж нічого не зрозуміли, але ялинку облишили і заспівали хороводячи
– Музик бик, музик бик, музик бик.
А потім в долоньки заплескали, буцім фанати на стадіонах і залящали
– Бик! Бик! Бик, бик, бик! Бик, бик, бик, бик!  Бик, бик!
– Пі, пі! Пі-пі-пі! Пі-пі-пі-пі, пі-пі! – хоч і не зовсім педагогічно, але у тон їм пропіпіпкав мужик.
А бик уже зовсім близько і зупинився, ніздрі продуваючи, ніби німецький танк в сорок першому перед Совєцьким кордоном... От, напевне, схожість із німецьким танком та згадка кіношки про войнушку і надихнули котрогось із колишніх піонерів кинути по танку пляшку з коктейлем Молотова. Тому він, вхопивши замість коктейля молотова пляшку з „текілою”, пожбурив нею в бика...
Грінпіс і інших захисників тварин прошу не хвилюватися. Під час написання цього кліпу жодна з тварин не постраждала. Він в нього не влучив. Але отой кидок створив певний коофіцієнт корисної дії. Ви уявіть собі – мужику три місяці зарплату не платять, адреналін бушує, аж випити хочеться... і тут раптом у вигляді шарової блискавки мимо прольотом шарова пляшка блиснула – фіть! Тож, коли він, простеживши за нею, оглянувся і побачив бугая, то гучно скрикнув вустами, якими не п’ють і не закусюють...
Що сталося потім – ніхто толком не пам’ятає. Баби пліткують, що бачили янгола. Мужики щось про реактивну тягу газового проходу сперечалися. А один професор – езотерик, навіть статтю написав, що “сталося викривлення пересічних векторів часу і простору і коли на цю проблему поглянути з точки зору банальної ерудиції то і в такому випадку не слід ігнорувати критеріями утопічного синдикалізму”. А колгоспний сторож дід Петро сказав: “ Та це ці – планетяни. В ніх там аридром за ліском. Вони до мене часто прилітають... зранку, після успішного сторожування”.
Як там насправді було і я не знаю, але чоботи мужика залишилися на місці кльову, а сам він, незрозуміло як, разом з вудками в руках приземлився прямо посеред паляни... як ото продавець повітряних кульок посеред торту для трьох товстунів.
А що було далі?!... Хічкок відпочиває... сексу у нас тоді ж не було. Дітки довкола нього хоровода затанцювали – “каравай, каравай, десять капель налівай...”. Блондинка йому антистресовий еротичний масаж зробила, а нові українці по черзі з ним на згадку фоткалися і на брудершафт – хто „текілою”, а хто „хенесою”.
Гарні хлопці були. У них же тоді ще депутатської недоторканості не було. А для хохми вони йому ще йому сьомги та осетра до відра понакидали. Мужик потім хвалився біля крамниці, що на Кам’янці на червачка впіймав. Ото і дотепер замазучена “Кам’янка” рибаками окупована. Отака от невигадана історія.
На жаль, немає тепер вже того колгоспу, а бугая колгоспного до Турції на дубльонки вивезли... свині не рохкають, кури не квохкають, від ферми історикоархітектурні руїни залишились, село знелюдніло, ставок очеретом заріс. Нинішні “новиє рускіє” за кордонами наші гроші пропивають. Сумно...