Доросла дитина

ДОРОСЛА ДИТИНА 

   Гарній казці ціни немає.   
   Дитинство Кирика Колодієвського минуло у всіляких розкошах, бо тато його належав до древнього княжого роду і мав великі статки.
   Коли Кирик досяг парубочих літ, батьки його перейшли у царство предків, а він як єдина дитина успадкував родовий маєток і чимало грошей. Ніби все є, тільки живи та радій своїй молодості. Але сталося не так, як жадалося.
   Несподіваною чорною хмарою налетіла якось татарська орда: пограбувала родову скарбницю, палац перетворила на згарище, а молодого господаря з вільної людини – на бранця.
   Довгих тридцять літ провів Кирик у рабстві, страждаючи і терплячи муки. Але не зрікся він батьківської віри і все просив Вседержителя, щоб дарував Він йому можливість знову стати дитиною. Бо весь час пам’ятав він слова Ісуса, що був сказав: «Поки не станете такими, як діти, не ввійдете в Царство Небесне!»
   Якось на світанку у неділю явився Кирику Янгол і сповістив йому: «Господь почув твою молитву. Відтепер будь-коли ти зможеш повернути собі дитячу подобу і навіть обирати собі батьків. Іди й пам’ятай: Царство Небесне відкрите дитячим очам».
   Кілька разів з першого дитячого крику починав Кирик нове життя. Мінялися батьки, мінялися ймення і місця народження. Незмінним лишалось одне: доки він був дитиною, тішило хлопчика все навкруги: батьківська ласка, ігри з однолітками… Коли ж хлопець підростав і нагадувався, навіщо прагнув він стати дитиною, було вже запізно. Царство Небесне віддалялося від нього і ховалося десь за недосяжним видноколом.
   Останній життєвий шлях нашого героя видався надзвичайно тернистим. Матір-одиначка підкинула його ще немовлям одній старенькій бабусі, у якої він зростав і виховувався. Коли хлопцеві виповнилося дванадцять років, старенька померла, і він був змушений податися в найми. За кусень хліба пас гусей, згодом чабанував. А досягнувши парубочих літ і насьорбавшись сирітської долі, вирішив податися у ченці.
   Монастирське життя зробило його справжнім постником і боголюбом.
   Одного разу, коли монах ішов до своєї лісової хатинки для чергового постування, дорогу йому перетнула ватага безпритульних хлопчаків-недоростків. Миттю оточивши божого служника, вони стали підступати до нього, погрожуючи дрюковінням і саморобними ножами.
   Дивно якось відчував себе у ту мить чернець. Босонога дітвора, яка за Ісусом мало б наслідувати Царство Небесне, з якимось звірячим азартом кидається, щоб вчинити найстрашніший гріх – відібрати в людини життя.
   «Хай так і буде, – розсудив страдник, – може, ці діти відкриють мене ворота омріяного Царства?»
   Він покірно став перед хлопчаками на коліна, схиливши голову і затопивши зір у водах внутрішнього озерця.
   Коли він знову підняв вії і подивився на світ, був теплий лагідний вечір. Сонечко розкидало небом своє променисте віяло, скрізь чувся переспів лісових птахів. І так раптом стало хороше чоловікові, що він розсміявся, як мале дитя.
   З тих пір покинув Кирик монастирську братію, знов повернувся у рідне село і аж до самої смерті жив серед людей звичайним життям хлібороба.
   Та ось що дивно. Ніхто й ніколи не бачив його сумним, усе тільки радісним, усміхненим та грайливим.
   За таку «несерйозність» односельці нарекли його Дорослим Дитям.