ДОМАНШНІ
Слова цієї притчі схожі на тупіт кобили, що йде по крижаній сорочці ріки.
Один цар дуже любив своїх рабів, шанував їх. Співчуваючи їхній тяжкій долі, він їв з ними однаковісіньку тюрю, спав на брудних матрацах, а вночі, після державних справ, ішов до каменоломень, брав величезну кувалду і до ранку бив кам’яні стіни.
Таке життя незабаром підірвало його здоров’я, цар тяжко захворів. Перед смертю він заповів своїм дітям також шанувати й любити рабів, а на своєму надгробку наказав вибити слова: «Тут покоїться цар-раб».
Сини так і зробили. І ставились вони до рабів краще, ніж до своїх жінок і дітей, і називали тих трудяг - «раби-царі».
Сила. Могутнє древо тих основ. Царі... раби... і вся любов.
Доманшнi
© Copyright: Александр Выженко, 2014
Свидетельство о публикации №214050700582
Свидетельство о публикации №214050700582
Рецензии