Два брати, Чорняк i Бiляк

ДВА БРАТИ, ЧОРНЯК І БІЛЯК

   Справжній казкар співає своїм голосом, говорить своїми словами.
   Це сталося, коли ще мушва не кусалася, коли груші росли на вербі, коли диво пішло по землі.
   Дніпрову сагу (затоку) успадкували два красені-лебеді: чорний і білий. Цілими днями вони тільки те й робили, що ґелґотіли та билися, люто билися. То один переможе, то другий.
   Набридла якось їхня крикнява Небесному Владиці, Він погукав лебедів і наказав зупинитися. Лебедики перестали битися.
   І сказав їм Життєдатель: «Не ворогуйте, бо ви брати. Одна у вас матір, і вдача у вас одна. Вийдіть на берег і станьте Мені у поміч».
   Вийшли лебеді на берег й одразу ж прийняли людську подобу. Два парубки... а схожі, як ото у дзеркальце подивись, себе і побачиш. Тільки що в одного очі сині, як волошки, а в другого - чорні, мов терен. В одного біле волосся, а в другого - чорне.  В одного на чорному одязі біла латка, у другого на білому одязі - латка чорна.
   І нарік Небесний Владика того, що у чорному одязі, Чорняком, а тому, що у білому одязі, дав Він ймення Біляк. І сказав Він братам: «Даю вам розум світлий і слово правдиве. Обдарую вас вмінням у кожного стрічного прозирати життя, всі його земні діяння. Стрінете подорожнього ; ви його зупиніть і по черзі прокажіть, що він за життя надбав: доброго і злого. А потім хай Біляк і скаже чоловіку: «Ти мій!», а ти, Чорняк, теж скажи: «Ні, він мій!» І якщо чоловік той не відповість вам: «Обидва зі мною, ще й Сам Пан-Бог наді мною», то будуть йому в житті непереливки. Тож ідіть і пильнуйте світ, як око в лобі. Бо й Доля, як сонце, не знає ні сну, ні спочину».
    І досі десь манджають світом брати, вичитують кожному стрічному його життєві вчинки. Справа ж людини, зваживши ті об’явлення, вдатися до власного розсуду, щоб потім покласти на олтар душі збіжжя спокути. Тоді-то милостивий Вседержитель вдячно прийме требу сумирця і вкаже йому путь до очищення.