Дрiбногляд

ДРІБНОГЛЯД

   Хай моя притча буде, як перший прихід осені, коли раптово спадає спекота.
   Цар Яр, великий пошановувач мистецтв, запросив двох найкращих у державі художників, щоб вони розписали завісу в столичному театрі; одному було дано дозвіл намалювати все, що йому заманеться, на одній половині завіси, а другому - на другій.
   У призначений строк (рівно через півроку), великий державник прийшов на оглядини. І що ж він побачив? Перший митець на своїй частині тканини витворив величезний портрет-поличчя царя, а другий - ніби цятку чорнильну поставив.
   Самодержець похвалив портретиста, а другому сердито закинув:
   - Ти шість місяців молисався біля завіси, а зробив лише кілька мазків пензлем. Не розумію. Адже мені рекомендували тебе як великого майстра.       
   - Вельмиласкавий царю, - відповів творящий. - Накажіть принести дрібногляд і подивіться.      
   - Як так, то й так.       
   Подивився Яр у трубу, що збільшує в сотні разів щонайменшу цятку, й наочно побачив: царський садок і соловейка на гілці квітучої вишні; обсаджене вербами озеро й двох білосніжних лебедів на воді; сотні іскристих зірок і сріблясту тарелю старого місяці... свій палац умітив цар, ще й себе на кришталевім балконі. Причому то не була фіксована картина; і цар, і все-все довкола жило і дихало справжнім життям.
   - О, диво! - радісно вигукнув Яр. - Я бачу себе!..      
   Усі присутні перевели свої погляди на царя, але не знайшли вони його біля дрібногляда. Зник Яр, розчинився, ніби й не було його зовсім!

   Сила. Краще маленьке серце, ніж велика голова.