Двi кобзи

ДВІ КОБЗИ

   Притча - хліб, а вірш - сметана,
   Для душі сніданок гарний.
   Якось влітку мандрівний кобзар Доброграй ішов з поводирем повз одне село. Саме в те літо панувала страшна спека, засуха зсушила землю. Засмутилися хлібороби. Адже звісно: не буде дощів - не буде й врожаю. А без хліба - що? Голод...
   Сліпий кобзар звернувся до бідаків: «Скажіть небу, нехай зласкавиться над вами і дасть вам дощу, якщо Доброграй ніколи не брав у руки кобзу».
   Селяни не могли повірити тому, що говорив Доброграй. Усі знали, що старий музика ні вдень ні вночі не розлучався зі своїм інструментом. Та коли вони гукнули разом до неба: «Якщо Доброграй ніколи не брав у руки кобзу, дай нам дощу, врятуй наші ниви!», - враз набігли дощові хмарини і згори запорощила злива.

Сила:

На жаль, не все спроможні бачить очі.
Є світло в дня, та є й прозорість ночі.
Велика Темрява свого Музику має,
Лиш Він один на кобзоньці і грає!