рекорд

Рекорд
В суботу Федір Васильчук їздив в місто на ринок. Продав сметану, молоко, на виручку купив собі пива, сигарет і газету з програмкою. Розговнув її в елекричці і став читати, а там таке пишуть: і найвищі будинки в Америці стоять, і найбагатьші люди там живуть, і найбільші торти там печуть,... - словом все гов¬орило про те, що інші люди живуть в багатих цивілізованих країнах, в золоті купаються, а його нещасно мама народила в країні, де тільки на долю чоловіка випадає найбільше рентген радіоактивного опромінення та пестицидів в овочах та фруктах. Та, коли Федя прочитав в газеті, що там же "за бугром" живе жінка з найдовшими ногами, то він відчув себе дуже ображеним, бо в їхньому селі жила жінка з найдовшими ногами. Про це знали всі в селі, а також сусідніх сел, бо, коли Клава, одягнувши коротку спідничку, виходила за село до череди, то всі чоловіки виходили подивиться на це восьме чудо світу. З електрички Федір побіг додому до Клавки.
- Хто це?
- Це я, Федір.
- Чого ти приперся? Іди до своєї коротишки. - В ній говорила ображена гордість, бо свого часу Федя розірвав бурхливий роман із самою високою леді із-за чор¬ноокої Галі, яка була не така вже й маленька, але на всіх Клава дивилась звисока.
- Розумієш я прийшов до тебе в  дуже важливій справі, можна сказати в державній справі. Так що відчини. Клава відкрила двері. - Чого тобі?
- Я б хотів провести з тобою цілком наукових інтересах експеримент. Від того не постраждає, ні твоя цнотливість, ні честь, бо, як жінка, ти не хвилюєш ме¬не, навіть скажу більше...- та він не договорив до кінця, бо отримав смачного ляпасу по фізіономії.
- За що???
- Це тобі за експеримент. Не смій обзивати чесну жінку нехорошими словами.
- Та я ж тебе зовсім не обзивав. Я тільки в наукових інтересах хотів поміряти твої ноги.
- Що в тебе вже немає кому ноги міряти, то ти знову прибіг до мене?
- Ні, зовсім не того. Я от сьогодні був в місті і купив газетку, так там пишуть, що там в Америці живе якась топ-модель у якої найдовші в світі ноги.
- Брехня. - коротко обірвала Клава Федора.
- Так і я ж так кажу, а в газеті ж написано...- він протягнув газету. Клава перечитала замітку, потім задумалась.
- Треба кореспондента відлупцювати, щоб він не писав таку чепуху. - За що ж його? Він тільки засвідчив факт.
- Що ж побити? Тепер всі будуть читати цю паршиву  газетку і будуть сміятися наді мною.
- Треба щоб газета дала спростування цього факту. Бувають такі випадки, коли виражають співчуття людям, замість того, щоб привітати з днем народження, а потім вибачаються і дають вірну інформацію.
- То що ж для цього треба зробити?
- Треба поїхати до міста, найти газету і сказати, мовляв, ви помилились, бо у нас маються дещо інші дані про жіночі ніжки.
- Мені нема коли роз’їзжати, бо корова повинна незабаром отелитися. Їдь сам. - Хто ж мені повірить?
- А ти візьми довідку у нас же Федотович всім сам різні довідки дає. - Ну, пішли тоді в сільраду разом. - Та як не я Берізку одну залишу?
- Ми швидко справился, а за годину з твоєю Берізкою нічого не станеться, бо мені одному Федотович не дасть довідки, може в нього які питання до тебе ви¬никнуть.
- Які ще питання?- Знаю я того лисого, любить він рукам волю давати.
- Я не в тому смислі. Я кажу, може, йому треба буде взнати хто твої батьки, де твоя бабуся народилась, чи о родичі за кордоном.
Клавка не стала більше заперечувати і ми пішли до сільради. Приходимо, а там раз перерва на обід. Кажу голові:" Відчиняй двері, в мене до тебе важлива справа," - а він мені з-за дверей:" Читати вмієш?"
Це мене надзвичайно розізлило. Думає, як він купив диплом за сало, про це всі в селі знали, бо раніше він два та два не міг скласти, то тепер може сміятись та вказувати чесним людям.
- Який же ти обранець народу?- каже Федя. - Коли не піклуєшся про державні інтереси, а тільки про те, як пельку собі набити.
- За образу державного службовця при ісполненіі знаєш, що буде...?
- А ти зараз на обіді, а не при іcполненіі, так що маю право залишити від тебе тільки мокре місце - люди за це мені тільки пляшку поставлять.
Погроза подіяла і голова відчинив двері. Федя положив газетку на стіл, а потім виложив суть справи. Завершив словами : "Нам потрібно довідку з печат¬тю, щоб ми могли спростування дати, бо Клава не може поїхати у неї Берізка повинна на днях отелитися."
Голова нервово замотав головою.
- Я не можу так зразу...  Мені треба порадитись з начальством.
- Що ти лепечиш, Федотович. Ти в який час живеш? Це ж не застійні часи. Ко¬жен повинен вирішувати на місці своєму, а не бути іграшкою в чиїхось руках.
- Все одно не можу.
- Чого?
- Тому що не можу давати неперевірені факти. - сказав і подивився та на Клаву.
- Я перед цим козлом роздягатись не буду.
- Клава, ну, що ти кажеш, козел же волосатий і з рогами, а Федотович лисий і без ріг.
- Все одно козел, бо, коли не йду мимо нього, то він завжди щипається.
- Клава, що ж ти хочеш. Він же мужчина, а перед тобою жоден не встоїть.
- Сказала, що не буду і не буду! - жінка стояла на своєму.
- Іван Федотович, хіба так не видно. Дай довідку.
- Неперевірені факти давати не буду,- твердив своє голова.
- Я став умовляти Клаву, говорив про престиж країни, про успіх, який чекає на неї, малевав все в розовому кольорі.
- А не брешеш?- Клава засумнівалась - це був добрий знак, ще трюки наполег¬ливості і фортеця капітулює.
- Чого я буду брехати? Ти подивись як живуть ті зірки і ти будеш купатись у розкоші, їздити на розкішному лимузін,  а твої плечі будуть прогинатися не від мішків з картошкою та кукурудзою, а від золотих ланцюжків та дорогоцінних прикрас.
- А намисто там буде із бусинок схожих на стиглі черешні.
- Звичайно, буде.
- Тоді Я згодна, тільки при умові, що він одягне перчатки.
- Клава, де ж він візьме перчатки?
- Це мене не хвилює.- з власного досвіду я знав, що сперечатись з Клавкою марна справа і тому побіг до аптеки за перчатками. Після того, як всі формаль¬ності були виконані, Клава зняла з себе плаття. Очі у голови загорілись, як у "мартовського" кота, а з рота побігла слюна.
Цілий час міряв Іван Федотович ніжки у Клави: то знизу підлізе, то зверху приміряється, то попросить Клавку лягти, то поставить біля стійки, а потім знеможений впав на стуло і прошипів:
- Ваша взяла.. У нашої Клавочки ніжки довші на цілий сантиметр.
-А я що казав. Пиши швидше довідку та став печать, бо мені ще треба в місто їхати, щоб відібрати рекорд.- сказав Федір.
Голова написав довідку, вдавив печать і я мотнувся на електричку. Довгенько прийшлось шукати ту редакцію, а, як виявилось, то марно я її шукав, бо редактор прямо таки ошарашив який, мовляв, інформацію ми взяли із заокеансько¬го тижневика, то ви туда і шліть своє спростування.
Зрозуміло, що грошей в мене на поїздку туда за океан не було і я листом від¬правив туда довідку з печатю.
Звичайно, неважко було догадатись, який результат буде, бо хорошо відомо, що там грають не зовсім чесно - вони, вирішили зіграти на на¬ших тимчасових труднощах, запрошують нашу Клавку до себе, бо вони не фіксірують такі рекорди заочно.   Ситий голодного не розуміє - це давно відомо, бо на які ж то шиші ми повеземо Клаву до Америки, коли до райцентру нема за що по¬їхать. Побігав- побігав Федір по інстанціях та спонсорах, щоб вони підтрима¬ли престиж країни, але всі займались своїми тільки справами, а на матір-неньку їм начхати. Ото ж Федір з цього зробив висновок, що тільки  гроші - козир отих жирних котів, а без них спростувань не буде куди не кинься.