Два приятелi

ДВА  ПРИЯТЕЛІ
       
   Зустрілися якось два приятелі. Завели розмову.
1 ПРИЯТЕЛЬ. Дякувати Богові, живу я непогано. Тільки оце сьогодні якась трясця на голову звалилася.
2 ПРИЯТЕЛЬ. Яка така трясця?
1 П. Уяви собі: іду я з базару, завертаю у свою вуличку… аж раптом з-за клена виходе якесь здоровило, і тільки-но воно порівнялося зі мною, – вір-не вір – зо всього маху я-як вдарить мене по щоці!
2 П. А ти?
1 П. У мене іскри з очей, стою оторопілий, думаю собі, що ж то воно буде далі…
2 П. І що ж?
1 П. Стою  –  мовчу. А воно тоді й каже: «Давайте я вас, дядю, ще й по шияці вдарю…»
2 П. Ну…
1 П. І вдарив. А тоді ще києм по спині та ногою під поперек. Та так боляче! Я на ногах не втримався і щучкою в калюжу  –  бовсь! Підвівся: мокрий, весь у грязюці… А того бугаяки і слід прохолов. Ще й мою торбу прихопив. А в торбі тій було: сало, хлібина, городина всяка. От і розсуди. Ну та нічого, Бог, як кажуть, не теля, все він бачить здаля. Той розбишака своє ще заробить.
2 П. А може вже й заробив…
1 П. Ти про що?
2 П. Кажу, який він із себе, твій кривдник? Рудий?
1 П. Рудий.
2 П. Кудерий?
1 П. Кудерий.
2 П. Ніс картоплею?
1 П. Точно.
2 П. Зустрів сьогодні і я його, коли з базару додому вертався.
1 П. Ну і…
2 П. Підійшло до мене оте здоровило і по щоці мене  –  лясь!
1 П. А ти?
2 П. А я його по щоці  –  лясь!!
1 П. А воно?
2 П. А воно мене по шияці  –  хрясь!
1 П. А ти?
2 П. А я його під щелепу  –  буць!!
1 П. А воно?
2 П. А воно мене по нозі  –  гець!
1 П. А ти?
2 П. А я його під дих  –  гих!!
1 П. А воно?
2 П. А воно на землю  –  пих. «Візьміть, – каже, – дядю мою торбу, тільки не бийте більше!..» Я взяв у нього торбу та й пішов собі шкутильгаючи. А воно, мабуть, на своїх чотирьох полізло. Стривай, так оце, бува, не твоя торба?
1 П. Дай гляну… Моя!
2 П. То бери.
1 П. От спасибі! От спасибі!
2 П.Бувай щасливий.
1 П. Хай і тобі те саме.
   На тому приятелі й розійшлися.
   Сила перша.

Смиренність  –  маска, штука і омана,
Вона бо матір всіх людських тиранів.
   
   Сила друга.   

Несправедливість там лиш торжествує,
Де вічний раб смиренністю гордує.