Лоно безсмертя

 ЛОНО БЕЗСМЕРТЯ

   Хай ця притча явиться вам, як казка з дитинства; хай вона викличе у вас радість від спостерігання дитячої цнотливості і чистоти.
   Два приятелі, не бажаючи змиритися з думкою, що людина є смертною, подалися якось у мандри на пошуки безсмертя.
   «Поки молодість грає в тілі – треба діяти», – сказав перший.
   «Сидіти й чекати на прихід старості – не наша планида», – сказав другий.
   Рано-вранці, привітавши молитвою красне сонечко, вони рушили у дорогу. Віра в успіх надихала шукачів і підказувала кожний наступний крок.
   Дорога шукань привела їх до високої гори, біля підніжжя якої була глибока печера. Коло печери вони побачили невимовної краси жінку. Супутники одразу ж упізнали в ній богиню Ладу – Матір всіх матерів.
   – Дарителько життя, – молитовно заговорили друзі, – ти одна знаєш, як досягти безсмертя. Підкажи, як нам здолати тлінність буття!
   Лада сказала:
   –Суть безсмертя я не тримаю в секреті. Кожен, хто питав мене про це, отримував відповідь. Я дам вам напитися з чаші безсмертя, якщо ви знайдете Лоно Землі і принесете мені Сім’я Любові. Не раніше.
   Один із шукачів, не гаючи ні хвилини, подався на пошуки Лона Землі. Другий – сміливо ступив у печеру.
   Невдовзі він вийшов з печери, простягнувся перед богинею і так сказав:
   –Матусю! Я дістав Сім’я Любові, але тільки-но я поклав його на долоню, – у мене зникло бажання шукати безсмертя.
   –Ти все зрозумів, – сказала Лада.