Просто бачити, помічати. Дотиками, очима, тілом: як росте трава, зеленіє жито, бузина цвіте і Сонце квітне.
Світ, в якому довелося жити попри все лихе, прекрасний. Голубий трамвай і замок іржавий на брамі напівзруйнованого костелу та ще багато чого, навіть отой тоненький кульочок, що летить, бо його вихор здійняв.
Просто видіти сині сутінки і такі ж сніги. Просто зорити, як поглинуті грою діти так нагадують в дитинстві тебе. Просто заглядати у криницю глибоку, в очі переповненої любощами жони.
Просто бачити все, просто все помічати, ніби це останній твій день на Землі...
Про100 бачити
© Copyright: Валентин Лученко, 2014
Свидетельство о публикации №214051700847
Свидетельство о публикации №214051700847
Рецензии
