Зигмунд
Накрапай мені любові у склянку вчорашніх речень,
На рану уявних збочень солі і скла насип.
Невиспані струни ранку з туману весни не бачать
Ячать попід вікна болі і чути тополі скрип,
Що сумнів її хитає, бо спокій узявся вітром.
І витекла тінь із хати твоїх опівнічних мрій…
Рідка позолота ночі втопила бажання віри
Ховати шпарини страху у прагненні змін і дій.
Стискають лещата думки фантазій політ безбожний,
У рамки стереотипів упхавши душі вогонь.
Ногою ступивши з неба у прірву розлуки, кожен
Болото тонких матерій втирає у вени скронь.
До серця пришитий ґудзик, накреслений графіка рух…
По духу ми схожі трохи на дивні польоти мух.
19.05.14
© Copyright: Василь Кузан, 2014
Свидетельство о публикации №214051900516
Свидетельство о публикации №214051900516
Рецензии
