Майже пощастило

   Він запросив її на дах.. Скоріше не запросив, а просто привів туди після босоніж прогулянки Дніпром...
   В повітрі пахло Форнетті, смогом і ранішнім дощем, калюжки-сльозинки якого відзеркалювали червоно-жовто сині хмари...
   «Чекай тут», - сказав він повернувши ії дивитиися на змучене спекою місто і почав чаклувати зі своїм рюкзаком.
    Вона дивилась,  щораз зачаровувалась цією древньою столицею мов вперше, пошкрябувала червоними нігтями бетон і плануваала свою відпустку з подружками  за 2 тижні.
     Раптом думки перебилися дотиком- рідними, такими знайомими обіймами з заду, нахиляючись до її лівого вушка він запросив її на каву з молоком. вона того й неочікувала,  що в його рюкзаку стільки всілякого начиння і тим більше смакоти. терпкувата кава без цукру щє з молоком і корицею збуджуввала носові і смакові рецептори. вони мовчали. стільки днів спілкуючись по телефону, месиджами і в соціальних сітках вони не могли говорити. так просто.. а можливо насолоджувалися тим, що нарешті їх не розділяє океан і документи.

«Ти на довго?»- порушила вона тишу
«А скільки ти витримаєш?»
«Я серйозно...»
«Я теж. У мене 6 тижнів вільного часу - можу повернутись завтра чи вкінці, але я не хочу повертатися один. - мені потрібна ти.» - намагався вмовити хлопчина
«Але я не можу. тут батьки,робота. ти ж знаєш - готують проект. Якщо все добре, то я замісник директора, а потім можливо і вище...»
     Він посміхнувся, зрозумівши всі її банальні докази. йому вже давно було все зрозуміло, та й повернувся він на рідну землю за нею, але то була б не вона, якби прийняла його пропозицію.
    Розрівнявши ковдру, вони лягли і мовчки вглядалися в небо обговорюючи недавно прочитану книгу,  друзів, новини. вони боялись говорити про себе. Вона завжди хотіла бути з ним, але тут, не в якійсь далекій Австралії. А він лише опинившись в іншій частині світу зрозумів, що залишив на Батьківщині найголовніше.

     Майже о 10 зателефонувала Анька - одна з подружок з якими Леся мала іхати на море - щось змінилося і тепер вони можуть летіти лише завтра ввечері. Це якось засмутило її, та з іншого боку це давало відповіді на всі питання - вона летить в Туреччину, а він в Австралію, повертається засмагла і продовжує бути для нього тим самим вірним онлайн другом, погоджується на знаки уваги від її директора і стає собі успішною бізнес леді з не меньше успішним бойфрендом.

     А Костя? а він лишиться тим чудесним про, що розповідають в казках мами своїм донечкам  і нехай буде щасливим.
    Вони розійшлися опівночі, обмінявшись обіймами і ледь чутним поцілунком у вуста.
     Вночі так і не вдалося заснути... Леся таки думала прощатись завтра чи ні.
опівдні подзвонили в двері. то був Костя. прийшов з трояндами і шампанським.
відправлю тебе - посміхаючись сказав він: «Цукерки маєш?»
     Бульбашки рожевого напою одночасно допомагали і заважали складати сумку. але час проходив легко і вже не хотілося їхати.
«Я викличу таксі?» - запропонував костя. і Вона майже погодившись раптом згадала, що заіде її прихильник - гендиректор.
«За мною уже виїхали», - коротко відповіла Леся
      Вони мовчали... настала та хвилинка, коли їм обом хотілося сказати так багато, але вони не могли.

     В машині їхали мовчки  втрьох і Костя намагався не помічати загравань директора до свого майбутнього заступника. Він слухав як вона сміялась, бачив як час від часу той торкався її долонь, волосся, колін. Але врешті колись давно він сам все це зробив сказавши, що не хоче  сім'ї, дружини, дітей. він хоче визнання і достатку. і поки в нього будуть гроші і зовнішність, то питання в партнерках не виникатиме, та далека чужа Австралія показала йому тлінність усього, що можливо зробити руками чи мізками, і настільки є щасливими ті, які мають опору не лише на банківському рахунку.
     Костя шукав.ту опору в емігрантках, тамтешніх друзях, колегах і лиш якісь пів року тому зрозумів як для нього справді засяяло сонце після того як знову в його житті з'явилась ця непомітна старанна дівчинка з курсів...

     Оголошували посадку. Леся не могла знайти собі місця, розуміюючи, що має попрощатися з Костею і не завадити репутації.
     Вона попросила Миколу Павловича піти за фрешем, а сама вхопивши Костю за руку потянула до місця для паління.
    Він дивувся, що ніколи раніше не бачив її з цигаркою, але не перечив. вона випалила половину мовчки, а потім вступивши очі у вікно сказала:
«Їдь і не повертайся. Ти зробив свій вибір колись - не заважай мені бути щасливою.  Бачиш, я не такая уже дурна,  щоб не зробити кар'єру, а ти хотів слави і грошей - маєш. Залиш.. Залиш... Не буду однією з тих, кого ти просто утримуєш за свій рахунок»,  - в голосі Лесі відчувалося дрижання. вона хотіла було розвернутися і бігти на свій літак, але Костя повернув її до себе і почав цілувати.     Леся виривалася, та врешті емоції понесли на своїх хвилях. так високо, ніжно і пристрастно…

     «Я скучив за тобою, дурненька. тому і повернувся. Чесно був не дуже впевнений чи ти чекала мене. Не був - ти була така холодна ці два дні…. до тепер.
Дай руку, - сказав він потянувшись до її руки і вкладаючи в неї маленького ведмедика, - виходь за мене. Я без тебе не можу. Я тебе люблю.»

     І тут із-за дверей вилетіла подружка з криком, що літак чекає лиш її і Леся помчалася по коридору до трапу. Лише в літаку ледь оговтавшись після взльоту вона ввідчула м'якість в руці – ведмедик - .який дурний подарунок, хоча й вона любила цих Теді, та то був не просто брендовий ведмідь. в його торбинці була каблучка -  біле золото зі знаком безкінечності. Притуливши ведмедика до серця, вона знов заплакала.
     Тиждень замість запланованих двох пролетів непомітно. Зсилаючись на вартість та погану якісь зв'язку Леся не відповідала на дзвінки ні Миколи Павловича, ні Кості.
     Було лише море, пляж, сонце, танці та текіла.
    Поверталися вони додому справжніми метисками, які вдало фліртували з усіма оточуючими їх самцями.
     Літак затримали і додому вона попередньо не телефонуючи нікому повернулася на таксі.
     Ніхто не дзвонив. о девятій ранку її розбудив кур'єр - принесли квіти, а з ними записку.
    Вона була від Кості. Він просив вибачення за все, все  розуміє і сказав, що завтра повертається в свою країну кенгуру і коал.  Просив не дзвонити і не шукати. Їм краще більше не спілкуватися.
      «От вразливий», - передразнивши лист промовила до себе Леся і подумала, що так на краще. ЇЇ чекає робота, проект, статний мужчина ну і можливо власність частини компанії.
      За пів години її телефон знов виспівував рінгтон.
На цей раз викликав Микола Павлович, що пропонував відсвяткувати завершення її відпустки. Вона з радістю погодилась і коли машина під вікном просигналила, вона була вже в своїй короткій сукні і домальовувала губи рожевим блиском.
      Вечір видався на славу. Вперше вона дозволила йому відкритті обійми на публіці та поцілунки. Вони смакували італійські страви, співали караоке і весело пританцьовували.
      Повертаючись додому Микола Павлович запросив Лесю випити ароматного чаю.
      Вона погодилась, повністю розраховуючи на чемність свого керівника.
розмовляючи, ніжачись та цілуючись вони зустріли світанок. Леся замовила таксі з адресою аеропорту. Вона все таки хотіла попрощатись. Всю дорогу їй писав месиджі Микола Павлович, думаючи, що вона повертається додому. Вже майже підіхавши до Терміналу, вона відчула як стислося її серце і спітніли долоні.
«А можна змінити адресу?» - коротко попросила Леся водія і ледь стримуючи сльози поїхала додому, видаляючи номер абонента під Іменем Костя, його повідомлення та всі можливі зв'язки.
    
     Уже через тиждень Леся презентувала успішно проект, а ще через два Микола Павлович на корпоративному святкуванні Лесіного дня народження зробив їй пропозицію. Геть уся в захопленні, поглядаючи на запрошених батьків, вона сказала: " Так".
       Шановані гості, представники бізнесу, родина та близкість друзі від душі святкували весілля Лесі та Колі. Бізнес розквітав разом з молодою родиною і вже зовсім скоро вона відсторонилася від обов'язків заступника і з'являлася в офісі з первістком. Для Миколи Павловича він був уже третім після розлучення, але зважаючи на його ніжні почуття до Лесі і те, що він завжди хотів богатиря - любив його та гордився ним безмежно.
       А Леся почувала себе в спокої та безпеці. У неї було все немов з казки про Попелюшку і поряд був маленький Костя.
Коли Костику виповнилося 3 рочки, Леся повернулася до справ компанії, і кожну вільну хвилинку віддавала чоловіку та сину. Багато їм заздрило, багато хто перешіптувались про те якого вона гарного чоловіка підчепила, та її то не турбувало, адже вона була щаслива.
      Невдовзі їх компанії запропонували об'єднатися заради збільшення ринку збуту. Леся була проти, але не могла відмовити Миколу.і зовсім скоро стало очевидно чому. І замість того, щоб розширятися вони отримали безліч боргів. Микола Павлович практично почав жити на роботі, він картав себе, що не послухав дружину і не перевірив певні дані. Леся як могла заспокоювала його і допомагала, та врешті неминуча криза власного творіння спричинила серцевий напад Миколи Павловича. І тоді Леся почала справді розриватися між хворим чоловіком,  маленьким чомучкою і бізнесом. Вона знайшла кількох адвокатів, які допомогли їй з документами і врешті з позовом в суд на мера – колишнього власника об'єднаної з ними компанії.
      ЇЇ відчуття справедливості ніколи не зупиняло її, але потім почалась черга якимсь не зрозумілих подій - звільнення найсильніших кадрів, вимкненне світла в їх квартирі, розбиття скла в машинах і найгірший стало те, що поки Леся і Микола займались в офісі до них зателефонувала схвильована няня з садочка і уточнила чому вони вирішили забрати сина раніше.
       Микола відправив Лесю з адвокатом - Їх на разі другом родини до садочка, а сам взявши машину рушив без пояснень. Повернувся він лише пізно ввечері. Просив нічого не питати. Наступні дні він викликав охорону і наказав Лесі бути вдома і зник на три доби, час від часу відзвонюючись..
       Вона не знаходилася собі місця і не могла зрозуміти, що коіться. Спробувавши зайти на свою робочу адмін панель вона зрозуміла, що пароль змінено і вхід для неї заблоковано, так же як і до рахунків фірми та їх власних, документів своїх та сина вона теж не знайшла в сейфі.
       Моторошні думки не давали їй спати і заважали їсти. Навіть малий Костя не міг розрадити її, підливаючи масло у вогонь питання де тато, коли вони підуть на вулицю і чому вони не ходили сьогодні в садочок.
      Майже о четвертій ранку до будинку підіхала машина, світло фар змусило серце Лесі тріпотіти.
На щастя, то був Микола.
       Виснажений і з поникшим поглядом він зайшов в дім. Леся кинулася до нього обіймаючи і розпитуючи що коіться. Вона не хотіла плакати, але сльози самі градом летіли з очей і падали на його плечі. Так безжалісно як рушилось їх щастя.
       «Сядь, Лесю, - попроси він дружину, відмовляючись від вечері, - Я не можу тобі пояснити, що трапилось, але це кінець. Я зробив помилку, і тепер наш бізнес перейшов дорогу деяким людям. За нами слідкують і я не хочу ставити тебе і Костюк під загрозу. Потрібно щоб ви зникли, а я розберусь і прилечу до вас. Так вони не зможуть тиснути на мене найдорожчим - тобою і сином. А зараз ти маєш зібрати найнеобхідніше для дороги і кількох днів. За дві години замов таксі і прямуй до будинку Андрія - нашого адвоката. Він тобі допоможе і пояснить усе. Пробач, моя люба ... Пробач»,  - закінчив він і втер лівою рукою коаплинки зі своїх очей. Вони обійнялися. Десять років вони були знайомі з того часу як Леся прийшла на пробне стажування, як її ідеї помітили, перші паростки кар'єри, знайомство з Миколою Павловичем, одруження, успіх, сім'я. І все це на разі покривалося глибокою небезпечною темною пеленою,яку він назвав «Кінець».
         За меньше ніж дві години Леся і малий Костя були готові. Рюкзак на спині і торбинка в руках - вона скоріше нагадувала спортсменку, ніж статну кохану дружину відомого бізнесмена.
      Микола поцілував сина і велів слухатися маму, запевняючи, що скоро приіде і вони знов підуть на шалені горки в аквапарк та дивитись рибок, а ще у нього буде акваріум.
     Леся ввостаннє обійняла чоловіка і сіла в машину. Вона була впевнена він скоро під'іде і знову все буде як тоді, просто треба почекати. Він же в неї мудрий і ніколи не робив помилок, окрім правда того злощасного об'єднання...
      За пів години вони були вже на Підвальній. Леся мала з собою триста гривень - єдине, що у неї залишалося після блокування карток.
     Андрій зустрів їх і провів у вітальню. Малого Костю взялась доглянути його дружина. В кімнаті стояли зібрані речі, що здивувало Лесю і вона обурено та знервовано вимагала пояснень про те, що коіться.
     «Ви сьогодні покидаєте країну, Лесю, - почав адвокат.- розумію, що ви стурбованні. Ось Ваш паспорт, з учорашнього дня ви розлучена і повертаєтесь до свого дівочого прізвища. Усі ваші кошти переведені до одного з Сіднейських банків, бо саме туди ви сьогодні направитесь. Будь-які намагання зв'язатися з Миколою Павловичем на разі не можливі. Він думаю Вам пояснив, що коли все уляжеться - сам Вас знайде. Ось інструкція - слідуйте ній. З аеропорта замовте таксі і рушайте у вказаний готель, а звідти постарайтесь зв'язатись з усіма, хто тут вказаний. Головне - ви нічого не знаєте про чоловіка. Він вам зрадив і ви подали на розлучення. Це Ваша історія.А тепер нам пора.»
       Зовсім скоро вони підіхали в аеропорт. Андрій забрав у Лесі телефон і стукнувши його об землю - викинув у смітник. Натомість видавши ій новий ще в упаковці з пакетом невідомого ій оператора зв'язку. Документи, перевірка і нарешті вони з Костею на борту. Малий відчував переживання мами і сумно-сумно вглядався і хмари, притискаючи до себе маленького кучерявого іграшкового ведмедика Теді
     Вони переходила з літаків в аеропорти майже автоматично, розмовляючи лише коди був час годувати Костю і коли вона читала йому казки. Врешті дорога в майже в дві доби прийшла до свого завершення і вони прибули до готелю.
Вона відкрила інструктаж. Міністертсва, відомства і не зовсім зрозумілі їй служби були там прописані. Як виявилось про все було домовленості і кілька днів біготні. зробили свою справу. Їм допомогли знайти квартирку на окраїні,
      Вони багато подорожували з Миколою, але Сідней справляв враження. Хоча уже майже три місяці блукаючи зі структури в структуру вона так і не бачила вечірньої панорами та відому оперу зблизька.

      З пошуками роботи якось все не дуже ладилось, або графік або освіта не дозволяли.
      Дещо з колії її вибила звістка в новинах про столицю своєї Батьківщини. Микола розбився, не справившись з керуванням. За попередніми даними нетверезий стан,  хоча була Леся впевнена,  що він не пив. А ще його офіційно визнано банкротом і тому все, що йому належало переходить в майно компанії. Це підкосило її, та вона не могла впадати відчай, бо потрібна була малому. І лише коли він спав Леся переглядала їх фото в інтернеті і плакала. Її казка закінчилась, в Попелюшки забрали принца, вивезли і залишили їй капці ...

       Сьогодні була чергова співбесіда і її врешті підтвердили. Офіс-менеджер не надто почесна посада, але була в зручному місці. І школу раннього розвитку для Кості вона знайшла поряд теж. Радісна дівчина взяла сина за руку і вільним, широким кроком жартуючи рушила до автобуса. По дорозі помітила кафе і згадала що вони не іла нічого місцевого, адже з часу переїзду постійно готувала для себе і сина сама.
       Костик зрадів, почувши про можливу смакоту та солодощі, які забороняла зазвичай Леся, потягнув маму до казкових дверей. Ресторанчик був затишним і овіяний атмосферою мультиків  Діснея, що звичайно імпонувало малому. Вони сіли біля стінки жваво розглядаючи меню. Замовивши вишневий пиріг та бульйон, вони знаходилися розглядяти всіляке казкове начиння ресторану.
Костя помітив Бембі. і потянувшись за ним зачепив величезну вказує з квітами, яка величаво похитнулась і ляпнула об землю, розвалюючись на великі шматки. Розтеклась вода і випали квіти. Підбігли офіціанти і почали метушливо прибирати. Леся попросила вибачення і обіцяла заплатити. На них оглянулись решта відвідувачів. Було якось страшенно соромно. Костя з винуватим обличчям. куштував суп, бо знав, що наробив лиха, хоч мама і не сварилась. Вона взагалі на нього рідко сварилась, а її погляд міг навчити набагато більше, ніж крики. Та і з часу переїзду вона жаліла малого.
        В початковій школі йому було цікаво, але справді важко, враховуючи те, що тут всі розмовляли англійською, а не російською чи українською.
       Пообідавши Леся підійшла до адміністратора, аби заплатити за розбиту вазу. На що їй чемно відмовили, вона посміхнулась, подякувала і направилась до виходу. Костя пробігу попереду і враження двері відчинились і Костя врізався в чоловіка у костюмі. Леся схватила його за футболку і поспішила вибачитись перед незнайомцем. І тут же завмерла. Прямісінько на неї дивилась пара доволі знайомих очей.
        «Леся?- ледве не заікаючись з австралійський акцентом звернувся чоловік. - Це ти?»
А вона зжимаючи маленькі пальчики сина в руці з повним збентеження дивилась в ті очі
Тишу порушив малий Костя, глипнувши на маму і незнайомого дядечка: «Мам! Хто це?»
      «Костя - це Костя,» - єдине, що сказала Леся і втратила свідомість. Офіціанти принесли води своїм гостям з пригодами. Прийшла Леся до тями на дивані в холі. Поряд сидів Костя і один і інший. Вона попросила викликати машину, та давній знайомий вмовив відвезти їх сам.
       Увесь вечір вони проговорили, уклавши сина спати вона повернулась провести гостя, та Костя заснув сидячи,ледь схиливши голову набік.
Леся вкрила його ковдрою, вимкнула світло і вітальні і пішла до сина, заваривши каву з молоком.  Вперше за більш ніж чотири тижні тут вона відчувала спокій.
      Вона дивилась на синочка, що міцно обіймав  у вісні ведмедика Теді – того самого, якого на освідчення подарував їй Костя. Обручку вона теж зберегла і знайшовши іі  в коробці з прикрасами одягла на пальчик.  Вона мабуть знала, що їх ще чекає багато розмов, вибачень, пояснень, освідчень, звикання малого Кості до великого і будівництво довіри. Але вона була готова і легенько поглажуючи сина по спинці щиро посміхалася. Невже все знову буде добре?
   «Так», - буркнув в ввісні синок.
«Ну звичайно буде, - запевнила себе Леся остаточно, - як тут не бути щасливою,  коли у мене два Кості?»

18.05.2014