3 початкова скрутнiсть

№ 3 ПОЧАТКОВА СКРУТНІСТЬ

~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Після кожної зупинки - нова дорога, навіть якщо богатир не змінює напрям. Зупинка - також дорога. Хто біжить, не бачить Орла, що завис над його головою.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
Коли гусак б’є крильми по воді, він гадає, що перед ним суперник. Тільки з настанням ночі, він заховає голову  під крило.

2 ДЗИЖЧАННЯ БДЖОЛИ
Розлючені бджоли переслідують ведмедя. Мед поки що не для нього.

3 ВУЛИК
Знайдеться пасічник - радість. А ні… Мед - це ще не все.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
На ягідній галявині ведмідь і бджоли - брати!

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
Ведмідь смокче свою лапу. Здається - він задоволений.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
Орел на білому наметі під ковдрою білих хмар.
Будьмо!

НА ГРІХ, НА ДОБРО

   У цій притчі, як на зораній ниві, я закопав зерна сумління, - рослину, що міццю і розкішним цвітом своїм не дає зростати бур’янам сум’яття.
   Один чоловік забрався якось до покоїв відомого в окрузі багатія, щоб чимось там розживитися. Дивиться – стоїть біля його ліжка прямісінько над головою золота статуетка. Тільки-но він хотів її поцупити, аж тут прокинувся хазяїн, здійняв галас, миттю прибігли слуги, і невдаху-крадія схопили.
   Поки ніч, закрили злодія в льосі, щоб вранці відвести його до судді, а той багатій знову влігся спати. Та стався тут землетрус; золота статуетка прямісінько йому на голову впала. Бог його святий знає, де в того багатія й сили знайшлися, щоб не вмерти.
   Через якийсь час, коли він оклигав, – привели до нього крадія.      
   Багатій і питається:
   – Чи на гріх, чи на добро хотів ти вкрасти мою статуетку?
   – На гріх, – каже той, – звичайно, на гріх.
   – А виходить, що на добро. Бо якби вкрав ти вночі золоту річ і  залишив мій дім, то й я б тоді не мав дірки у своїй голові.
   По цих словах багач крадія й відпустив. Ще й дав йому купу грошей, щоб той більше не крав, взявся до якоїсь справи.
   Треба сказати, що наш невдаха тільки-тільки став безробітним, а до того був він чудовим майстром – кожум’якою. А красти почав, бо не знайшов більше ніякої роботи. Чим жити? А коли в тебе ще й жінка є, яка от-от має народити тобі дитя? Це й спонукало його на гріх.
   От біжить він додому, на душі в нього пташки співають: «Це ж треба: думав я, що краду на гріх, а воно вийшло – на добро».
   Прибіг він додому, а йому сусіди і кажуть:
   – Де тебе трясця носила?
   – А хіба що?
   – Цієї ночі твоїй дружині стало погано. Кинуло її у жар, та, бач, нікому було покликати лікаря, вона сердешна й згоріла. А тепер холодна, навіки холодна.
   Після цього випадку він трохи не збожеволів, так горював та побивався за подругою своєю. «Це що ж виходить, – безліч разів спалахувала в його голові думка, – я гадав: ось, нарешті, щось сталося на добро, а воно – ні, все на гріх». І вирішив він повіситись. «Хоча й гріх це вважається у людей, – сказав собі, – але мені вже байдуже. Візьму останній гріх на душу, а комусь від цього, дивись, і на добро вийде. Той хліб, який би я їв щодня, другому не завадить».
   От пішов він до лісу, знайшов дебелу гілляку, прилаштував до неї мотузку, вже й у зашморг стрибнув… аж – трісь!.. Що таке? Упав на землю, ще й коліно забив. «Невже мотузка не витримала?»
   Ні, міцна мотузка. То її кулею зрізав лісничий, який саме в той час походжав лісом.
   – Навіщо ти це зробив? – питається наш бідаха.
   – Звичайно, на добро, – відказує гайник. – Тебе од найстрашнішого гріха одвернув, життя тобі врятував.
   – Не хочу я жити, й квит, – мовив загублений у чуттях.
   – Стривай. Померти завжди встигнеш. Поживи трохи зі мною у моїй лісовій хатині. Взимку в ній тепло, влітку прохолодно. Їсти завжди є що, бо я непоганий мисливець. А ось поглянь лише, яка навколо природа. Пташечки співають. Такий інколи перетьох здіймуть, що й не знаєш уже, ліс це чи райський садок.
   Погодився наш сердега, бо знов серце тішилося надією на щастя.
   От живе він у хаті лісника. Місяць живе, другий… Добро і спокій ніби при нім. Немає ніякої міської метушні, не треба нічого робити, сиди собі, чекай на лісничого, поки він принесе якусь здобич.
   Саме на Різдво закортіло відтанулому душею віддячити якось гайникові  за його добро. Коли того не було вдома, взяв він топірець, пішов у ліс, зрубав красуню-ялинку, приніс і поставив серед хати. «А чим же її прибрати, прикрасити? – думає собі. – Звісна річ  – різдвяними свічками». Наробив із воску свічок, поначіпляв їх на ялинове гілля, став перевіряти, як то вони горітимуть. І так уже він наперевірявся, що й не помітив, як ялинка спалахнула. Кинувся було за водою, куди там! Усе згоріло: і ялинка, і хата.
   Прийшов лісничий, а чолов’яга й каже:
   – Знов мене спіткала біда. Хотів зробити добро, а скоїв лихо.
   – Бачу, не сліпий, – гнівно вереснув лісничий. – Добре ж ти мені віддячив. Там, де ти, ніколи не буде добра.
   Ох, і дав же гайник волю своїм рукам, відкудовчив шкідника.
   Аж тут прийшли люди від хазяїна лісу і сказали гайникові, що ліс цей продано іншому хазяїну, і що в того є свій доглядач, і що тепер він може йти на всі чотири боки.
   Виходить, навіть якщо б його хата не згоріла, то жити він у ній все одно б не зміг.
   У той день відкрилася нашим мужам одна таїна: грішний початок веде до добра, яке плодить гріх, який плодить добро, яке плодить гріх… Грається ця нехитра мелодія на шарманці мети.
   Сила. Тільки життя без цілі не засмучує людину плодами діянь. Коли не знаєш, на гріх ти щось робиш чи на добро, це означає, що ти не робиш ні грішного, ні доброго.