4 недорозвиненiсть

№ 4 НЕДОРОЗВИНЕНІСТЬ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~

Віз без коліс. Між шукачем і Орлом - гора.

1 РАНКОВА КВІТКА
Цілуй підніжжя гори. Милість чи кара Орла - благо.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
У тій хаті світло, де відчинені віконниці і двері.
Хто будує човна, той колись попливе.

3 ВУЛИК
Самовпевнений звір потрапляє у пастку.
Хто вчить, як будувати човен, вчасно віддасть і весла.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
Захоплений у полон, шукає можливості втекти.
Той, хто цілував підніжжя гори, - спалить місток відступу.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
Шукач у човні.
Орел летить понад морем.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
Мідяний човен, срібні весла, бірюзова далечінь.
Будьмо!

УЩЕРБЛЕНА НАТХНЕННІСТЬ

   Хай ця притча, немов довгохвоста комета, раз на сім років являється перед вашим внутрішнім Оком, щоб нагадалися ви про квітуче Безмежжя.
   Один цар вирішив побудувати у своєму царстві такий храм, із яким би не міг зрівнятися пишнотами і багатством жоден храм у світі. Довго шукали його тіуни справжніх майстрів, які б змогли втілити цареву мрію, і знайшли таки сімох. Сім безіменних братів.
   Коли роботу було завершено (а побудували вони справді неперевершений за красою храм), цар нагородив їх щедро і відпустив.
   Як ішли брати лісом, цареві тіуни зненацька напали на них і повиколювали їм очі. А коли повернулись до царського двору, то дізналися вони про страшне лихо. Напередодні вночі стався землетрус і зруйнував той храм, інші ж будівлі лишилися неушкодженими. Ніби Божі янголи зійшли з неба, щоб покарати царя за його зухвалий вчинок.
   – Виправдаю свій гріх перед Богом, – сказав цар і наказав слугам розшукати майстрів і повернути до двору.
   Як звелів, так і зробили.
   – Чи можете ви знов звести такий самий храм? – спитав їх.
   – Можемо.
   – Неймовірно?!… – здивовано вигукнув цар. – Ви ж не маєте…
   – Усе просто, – мовив один із братів. – Храм, що ми побудували, лишився у наших головах. Нам не потрібні очі. Лише підносьте нам цеглу, ставте риштування, розводьте фарбу і кажіть, де який колір.
   – Невірогідно! – сплеснув у долоні цар.
   – Зросте він так само, – продовжував майстер, – як той гриб, якого не зірвано руками, а зрізано ножем під корінь.
   – Якщо ви це зробите, – сказав цар, – я віддам вам половину своєї казни, а сам… сам я кинуся з дзвіниці сторч головою.
   Через якийсь час знову стояв чарівний храм, виблискуючи на сонці  золотими банями. Майстри отримали обіцяне за роботу, а цар справді-таки кинувся з дзвіниці униз головою.
   Сила. Засмучені ниви шепочуть до нас: «Для кожної справи свій розум і спас».