5 необхiднiсть чекати

№ 5 НЕОБХІДНІСТЬ ЧЕКАТИ

~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

У степу під пекучим сонцем єдине деревце - шатро і порятунок.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
Степова Могила, немов материнські груди, може нагодувати.
Пошук споживи.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
Хто відмовиться від цівки сонячного проміння! Гарний обід.
Листя змінює колір.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
Водяні ігри качок. Вони вже нагодовані.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
Танок квітів та дерев. Відчай.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
Ягоди на долоні, як крапельки крові. Радість.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
Незвані гості - брати. Сонячний зайчик танцює на столі. Будьмо!

ВСЬОМУ СВІЙ ЧАС

   Ця притча про чоловіка, який однораз перестав дмухати на воду, щоб піднімати хвилі, і тому став Тямущим.
   Прийшов до Івана Чаплія його давній товариш та й каже:
   – Ходімо, Йване, зі мною шукати під землею скарби.
   – Рано мені ще під землю йти, – відмовив Іван.
   – Коли ж той час?
   – Тоді, – сказав Чаплій, – коли буде в мене чим за скарби земні заплатити.
   – Та хіба без платні не можна цього робити?
   – У жодному разі.
   – А я все ж таки піду.
   – Іди.
   Той і пішов.
   Прийшов до Івана Чаплія другий товариш і каже йому:
   – Ходімо, Йване, зо мною у мандри навколо світу.
   – І куди ми прийдемо? – питає його Іван.
   – На те саме місце, де ти зараз стоїш.
   – Не піду я з тобою, друже, – сказав Чаплій. – Бо я вже й так  –  тут.
   – А я все ж таки піду.
   – Іди.
   Той і пішов.
   Прийшов до Івана Чаплія третій товариш і теж звертається до нього:
   – Ходімо, Йване, – каже, – зі мною он на ту височезну гору, увінчану сніговою кучмою, де квітка чарівна росте.
   – Не піду я з тобою, друже, – тримає відповідь Іван.
   – Чому?
   – Як припече сонце  –  та снігова кучма сама до мене прийде і квітку мені принесе, яку й віддам я землі за скарби.
   – А я все ж таки піду.
   – Іди.
   Той і пішов.
   Минув час. Завітали якось до Івана чужі люди і принесли йому сумну звістку: перший його товариш заліз у якусь там ущелину, щоб відшукати скарб, та впала величезна кам’яна брила і закрила вихід, і було його живцем замуровано; другий його товариш загинув десь в океані, ніби кит його проковтнув; а третій  –  пішов на гору високу, але посунулися сніги і скинули його у прірву.
   Гірко заплакав Іван, горюючи за друзями своїми. А потім пішов він до підніжжя гори, знайшов серед снігу чарівну квітку, що росла колись на вершині, і взяв він її, і подався у підземелля, щоб сплатити землі за її скарби.