9 виховання малим

№ 9  ВИХОВАННЯ МАЛИМ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

Нашіптування Твору. Невидиме джерело. Непорушний зв’язок. Сила.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
Купання під срібним дощем. Калюжі радості. Танок!

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
Відкрита блакить. Пісня!

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
Раптова зупинка! Завмирання. Окаменіння.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
Відкриття Твору. Обмеження споглядачів.
Слава людей серця.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
Спалення Твору. Відхід людей серця.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
Нашіптування Твору! Прочитання Твору. Виспівування Твору!
; Не чекай світанку. Піднеси квітку до світла!         
Завершення виховання. Споглядання і спокій. Будьмо!

№  9  ВИХОВАННЯ  МАЛИМ
   
ПОРЯТУНОК

   Чароцвіт таїть у собі кожна притча. Щоб його угледіти, щоб відчути світлодайні пахощі, треба кожного разу дивитися на притчу як на живе неповторне єство, що здатне щоденно оновлюватися.
   Саме на Зелені Свята пішов один чоловік на світанку до річки. А назустріч йому сусід.
   – Куди це ти йдеш? – питається.
   – Іду я до річки  –  Нелюба топити, – каже чоловік.
   – А де ж він  – той Нелюб?
   – Зі мною.
   – Ото насмішив! Ха-ха!…
   – А хіба що?
   – Ти ж один ідеш.
   – Ну?
   – А кажеш  –  когось топити зібрався.
   – Я й кажу  – Нелюба.
   – Ну то йди…
   Закортіло сусідові подивитися, як то він Нелюба топити буде, і пішов крадькома за тим чоловіком.
   Прийшов чолов’яга до річки, скинув із себе весь одяг, трохи постояв, поджеркотів щось до сонця і зайшов у воду. Довго він бавився у тій річці чи ні, хто його знає, але нарешті вийшов з води, одягся і почимчикував додому.
   Сусід тут як тут:
   – Ну що, – питається, – втопив Нелюба?
   – Втопив.
   – Ну навіщо б я ото брехав!
   – А хіба що?
   – Мій гріх  –  підглядав я за тобою і нічого такого не запримітив.
   – Ото пак, – сказав чоловік, – неуважно ти дивився.
   – Доведи мені, що це так, – наполягав той.
   – А ти піди до річки, де я купався, сядь тихенько і чекай: як лопне сечовий міхур у втопленика, він і спливе.
   – А що ти думав  –  і піду.
   – То йди.
   Пішов сусід до річки, сів тихенько, став дивитися на воду. Три дні просидів він коло річки, а потім як засміється.
   – Мій сусід втопив свого Нелюба, а я свого  –  голодом заморив!
   Є такий звичай: на Зелені Свята загиблих поминати. От вони загиблих і пом’янули.
   Сила. Любе життя без Нелюба серед буйства зеленої землі.