вес льний обер г

Володимир Шарик


ВЕСІЛЬНИЙ ОБЕРІГ








Петро Твердохліб - чоловік 40-45 років
Оксана - його дружина
Наташа - їх донька
Настя - подружка Наташі
Альоша - наречений, хлопець з вусами
Костя - боярин, хлопець без вусів
баба Даша - знахарка сільська

Кривий Ріг, 2016р.
 
 
; ДІЯ ПЕРША


Кімната в сільській хаті. Спочатку в кімнаті темно. Потім починає світати, в ліжку, яке стоїть біля вікна спить дівчина. Заходить жінка років сорока – сорока п’яти.

Мати. Вставай, доця… Вставай, донечка… Вставай, а то щастя своє проспиш.

; ПІСНЯ МАТЕРІ ;

   Ой, сьогодні тихо сонечко зійшло,
   День твого весілля, доню, принесло.
   Щоб не проминати щастя і добра,
   Долю зустрічати, донечко, пора.

ПРИСПІВ: Причешись, причепурись
                І в люстерко подивись,
                І за доленьку щасливу
                Богу помолись.

   Ой, давно прокинувсь ранок молодий.
   Прилетить як вітер наречений твій.
   Як його зустрінеш, як його приймеш –
   Так тоді й у шлюбі, доню, проживеш.

ПРИСПІВ

   Вчора соловейко у саду співав,
   Кликав зозуленьку, щастя закликав.
   Це для тебе, доню, неба добрий знак –
   Вірно тебе любить твій жених-моряк.

ПРИСПІВ

   Ой, летять лелеки гостями до нас
   Проводжати, доню, твій дівочий час.
   День сьогодні в тебе - наче борозна:
   Вчора ти юначка - завтра ти жона.

ПРИСПІВ

Наташа. (Потягується) Ой, я тільки заснула, бо все думки різні в голову лізли.
Мати. А я взагалі не лягала, бо все поралась по хазяйству. М’ясо на котлети крутила, холодець варила, вінегрет кришила.
Наташа. А Настя приїхала?
Мати. Ще не приїхала.
Наташа. Що ж це робиться? Коли ж вона зробить мені зачіску? Не розумію, мама, як ви тут в селі без перукарні обходитесь?
Мати. Нам особливо нема коли і до перукарні ходити. А, якщо вже дуже треба постригтись, чи зачіску зробити, то їдемо до міста.
Наташа. Ні, я ніколи не залишусь в селі. Це ж такий отстой.
Мати. Ми вже звикли.
Наташа. Мамо, я ж тебе просила, щоб ти познімала оті фотографії зі стін.
Мати. Та чого ж то, доня, їх знімати, то ж наші батьки, діди, родичі.
Наташа.В місті вже такого не роблять. Приїдуть гості, побачуть таке, подумають, що ми справжні селюки.
Мати. Хорошо, зніму фотогрфії, а після весілля повісю їх на місце.
Наташа. Мамо, і ти слідкуй за татом, щоб він не напився передчасно, а то буде потім воду варить.
Мати. Не хвилюйся, я всю водку заховала в кладовку, і закрила на замок.
Наташа. І не забудь йому одягнути ту модну сорочку та краватку, які я з міста привезла.
Мати. Одягну, я їх приготувала.
Наташа. Мамо, а щастя є?
Мати. Звичайно, є.
Наташа. А яке воно?
Мати. Яке воно… Та таке ото… Навіть не знаю яке воно. Весь час крутися по господарстві, все турботи, то немаю коли і подумати.
Наташа. То виходить його немає?
Мати. Та чого ж немає. Є воно. От коли в сім’ї все добре, коли чоловік і жінка розуміють один одного, коли всі здорові в сім’ї. от ти знайшла хорошого хлопця, виходь за нього заміж – це теж щастя.
Наташа. А чому ти зі смутком про це говориш?
Мати. Тому що виросла ти вже і покидаєш нашу хату.
Наташа. Та я ж буду в гості до вас приїздити.
Мати. То вже не те. Ти будеш вже з чоловіком. А як воно там буде, то ніхто не знає.
Наташа. Та добре все буде. Ось подивися, Льоша хороший чоловік.
Мати. Та всі вони добрі та лагідні, коли женихами ходять, а от, коли женяться, то зовсім іншими стають.
Наташа. Мій Льоша, не такий.
Мати. Дай-то бог. Тільки ж підеш від матері, то хто тобі чаю до ліжка подасть, чи то волосся твоє розчеше.
Наташа. Оце ти мені нагадала, мамо, бо я все думала – думала що мені робити.
Мати. Про що ти?
Наташа. Та оце чи я буду з чоловіком жити, то хто повинен в ліжко чай подавати – я йому, чи то він мені?
Мати. Складне ти мені питання задала. Навіть не знаю що тобі сказати. Це залежить від того – хто більше поважає свою половинку. Якщо чоловік більше поважає дружину, то він буде подавати чай в ліжку, а якщо дружина – то вона буде подавати.
Наташа. А мені, здається, що я дуже – дуже поважаю Льошу і мені хочеться йому вранці зробити щось приємне – приємне, але ж мені хочеться узнати чи він мене теж поважає і тому б хотіла я полежати, діждатися поки він це зробить.
Мати. Ой, хитрунка ж ти в мене… Будете жити, потім і розберетесь кому подавати чай в ліжко.
Наташа. Мамо, а тобі папа подавав чай в ліжку.
Мати. Ой, йому ніколи було, бо тільки світало, він біг на роботу. Вставай, вже збиратись пора.
Наташа. І сон мені дивний приснився.
Мати. Що ще за сон?
Наташа. Сниться мені, що я іду по полю такому широкому, що кінця краю не видно. Пшениця ж то жито там колоситься. Аж раптом наді мною щось таке пролітає – не то літак, не то вертоліт чи то «літаюча тарілка» і вся вона виблискує вогнями та гуркотить, дзвенить. Я ото злякалась і побігла додому. А воно ото за мною… Я в хату забігла, а воно ото в нашому дворі сіло і ще більше стала гуркотіти та дзвеніти, вогнями виблискувати. Я двері на замок закрила і забилася в куточок. Аж двері відкриваються і до кімнати не то людина, не то інопланетянин, очі в нього такі великі, а в руках, щось виблискує…
(В цей час відкриваються двері і до кімнати заходить чоловік в масці для підводного плавання, з великим ножем в правій руці)
Жінки разом «Ах».
Петро. Що це ви такі полохливі?
Мати. Що це ти надумав цей маскарад влаштувати?
Петро. Сама ж мене заставила цибулю чистити, а вона чи така клята. Чого тільки не робив: і ножа в воду опускав, і маску надівав, ніщо не допомагає.
Мати. Терпи, козаче, отаманом будеш.
Петро. Який там отаман! Не хочу я отаманом. Краще налий мені сто грам, тоді полегшає.
Мати. А двісті не хочеш?
Петро. Не відмовлюся. На одне око сто грамів і на друге сто грам, то ніяка вже цибуля мені буде не страшна.

; ВЕСІЛЬНІ  КУПЛЕТИ ПЕТРА В СТИЛІ "РЕП" ;

   По дорозі жук-жук-жук та й повзе рогатий.
   Все від Криму до Прилук буде танцювати.
   Ой, гоп, ха-ха-ха, я не встою на ногах,
   Ой, гоп, тра-ля-ля, спотикається земля.

   Ой. чому горілку п'ю - доню заміж видаю,
   Ой, чому ковтаю пиво - щоб вона була щаслива.

   Ой, супруга, вийшло так, що зятьок у нас моряк,
   А тебе якась нечиста та й побрала за танкіста.

   Ой, супруга, вийшло так - я тепер уже співак.
   У мені співа горілка, наче в полі перепілка.

    Ти не лай мене, любасик, за оту горілку,
   Я налив її у тазик дуже-дуже мілко.

   Ой, зятьок мені сватів до весілля не привів,
   Мабугь, буде у сватах те, що в нього у штанях.

   А для тебе, моя мила, е сучок берези.
   Він довгенький і тверденький і завжди тверезий.

   Ой, тьох, тьох-тьох-тьох, ми завжди жили утрьох,
   А тепер ми заживем - ще з десяток приведем.

   Ой, гоп, ха-ха-хах, я не встою на ногах,
   Ой, гоп, тра-ля-ля, спотикається земля.
   Ой, погане все забудьмо - буде все як у людей,
   Будьмо-будьмо-будьмо-будьмо-будьмо-будьмо - гей-гей-гей!
Все! Наливай, моя душа.

Мати. Не діждешся. Ти знаєш, який сьогодні день.
Петро. Знаю. Через те й цибулю чищу, а навіщо б нам було треба скільки цибулі.
Мати. Так ото ті збери свою волю і потерпи… Хіба це так складно день прожити без водки?
Петро. Я все розумію, але ж цибуля…
Наташа. Папа, ти хочеш зганьбити мене перед людьми, щоб я червоніла за тебе, а на мене пальцем тикали, дивись, у неї батько алкоголік.
Петро. Сто грам ще нікого алкоголіком не робив.
Мати. Де сто там і двісті буде. Іди чисть цибулю і не заважай нам готуватись до весілля.
Петро. Серця у вас немає.
Петро виходить з кімнати, мати з сумом дивиться йому вслід.
Наташа. Мамо, а ти кохала нашого батька.
Мати. Це було так давно… А чого це ти питаєш?
Наташа. Та оце ж дивлюсь, як ви з батьком живите, сваритесь весь час, то навіщо ж ви одружились?
Мати. Так батько ж раніше не таким був. Як прийшов з армії, в розшитому кителі, чоботи гармошкою, в голубому береті з отакенною кокардою, а з лівого плеча, чи то з правого, ні все-таки з лівого плеча золотий аксельбант звисає, то всі дівчата шаленіли від нього. Але батько вибрав мене.
Наташа. Так ви любили одне одного?
Мати. Мабуть, що любили.
Наташа. А де ж поділась та любов?
Мати. Біс його знає. Хоча я б не сказала, що мій Петро такий вже поганий чоловік. Він і добрий, і лагідний, і майстер на всі руки – все ж в домі він сам зробив. От тільки, коли він нап’ється тоді ніби його хто підміняє.
Наташа. І нащо ото хтось водку ту придумав?
Мати. Придумали ж ото хтось нам на горе і тепер всі ми мачаємось… Та що це ми про таке сумне, краще розкажи чим же сон твій закінчився.
Наташа. Та ото ж я кажу, що зайшов той чоловік чи то інопланетянин, а тут вже й ти мене розбудила.
Мати. А ти хоч роздивилась того чоловіка?
Наташа. Ні, не встигла, та і дивний був якийсь той чоловік… Такий здоровий, ледве в наші двері помістився.
Мати. Дивний сон. Щоб це могло значити? Поле, літак, інопланетянин…
Наташа. Жаль що в нас немає тлумачника снів, то ми б там все вичитали.
Мати. Тлумачника немає, але ось прийде до нас баба Даша, вона все знає, вона нам і розкаже…
Наташа. Яка баба Даша?
Мати. А та що живе на краю села.
Наташа. Навіщо ти її позвала! Всі ж кажуть, що вона відьма, з нечистою силою знається.Ще на мене порчу наведе.
Мати. Не відьма вона, а знахарка. І вона всі обряди, звичаї знає та навпаки нечисту силу з хати вигонить і заговори ставить. Багато людей до неї звертались і вона допомагала їм.
Наташа. Не хочеться мені бачитись з нею в такий день. Вона така страшна.
Мати. Це ж для твого добра все робиться. Так що вставай поки її немає та вмийся та халата одягни.
(Дівчина встає та неохоче йде в ванну, а мати складає постіль. Через деякий час Наташа повертається причесана в халаті).
Наташа. Мама, а ви шампанське приготували?
Мати. Так.
Наташа. Дві пляшки?
Мати. Так.
Наташа. І стрічкою їх перев’язали?
Мати. Так.
Наташа. А якого кольору?
Мати. Червоного.
Наташа. А ложки туди прив’язали?
Мати. Так. Дві срібні ложки зв’язали їх хрест – навхрест.
Наташа. Вірно. Мені так дівчата казали.
Мати. Та ми теж звичаї знаємо. А ось і баба Даша йде.
Наташа. Я так боюсь її.
Мати. Чого тобі боятись її, вона ж не з рогалем.
Наташа. Всеодно боюсь.
(Заходить баба Даша).
Баба Даша. Добрий день цій хаті. (Хреститься).
Мати. І вам добрий день.
Наташа. Добрий день.
Баба Даша. Ой, яка ж у нас наречена гарна, а ще зовсім недавно голопупа по вулиці бігала.
Мати. Та це було так давно.
Баба Даша. А мені, здається, що тільки вчора.
Мати. То чужі діти так непомітно ростуть, а з своїми треба потягатися, поки їм ради даси.
Баба Даша. Та я ж бачу, що випестили так свою доньку, що любо – дорого подивитись. А пам’ятаєш ти моя красуня, як ти в моєму садку груші крала.
Наташа. Не крала я ваші груші.
Баба Даша. То Настя твоя подружка крала, а ти на шухері стояла та й не вгляділа, як я підкралась та кропивою тебе по ногах. Ти як закричала та тікати… Було ж таке?
Наташа. Не крала я ваші груші.
Мати. Та діти ж були. Що ти з ними зробиш? Захотілось їм грушок от і полізли, вони ж ще нічого не розуміли. Це вже потім я їй розтолковувала, а батько ще й поясом добавив.
Баба Даша. Та я ж що… Хіба мені жалко тих груш. Підійдіть, попросіть у мене, то я ніколи не відмовлю, але, коли самі лізуть, то я не люблю цього – це гріх.
Мати. Після того Наташа ніколи по чужих садках чи то городах не лазила.
Баба Даша. Та я знаю. Ваша Наташа золота дитина, то все Настя, на неї багато людей жалілось.
Мати. Так мені теж доводилось чути.
Баба Даша. І тут нічого дивного, бо батьки ж в неї такі безсоромні, а яблуко від яблуні недалеко падає.
Мати. Звісно, що так.
Баба Даша. Наречена є, а жених же де?
Мати. Скоро прийде.
Баба Даша. Що там за жених? Бо в селі ніхто і не бачив, який то жених.
Мати. Хороший жених. Його батьки два магазини біля ринку тримають в місті.
Баба Даша. Завидний жених… Тим більше треба поставити захист вашому дому від нечистої сили, порчі та сглазу, бо знаєте ж у нас які люди завидні.
Мати. Так.
Баба Даша. Мені весь час згадується анекдот. От сказали одному чоловіку, загадай собі бажання, ми все тобі виконаємо, але при умові, що сусіду буде вдвоє більше твого. От ходив – ходив той чоловік, думав – думав яке йому бажання загадати і надумав. Прийшов і сказав: «Виколіть мені одне око».
Мати. А сусіду два, значить, виколять.
Баба Даша. Звичайно. Так оце ж я думаю, як це в нас відповідає дійсності.
Мати. Дійсно так.
(Весь час, коли баба Даша розповідає анекдот, вона витягає зі своєї сумки свої речі: миску, пляшку з водою, свічку. Запалює свічку, потім наливає в миску води).   
Баба Даша. Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь… Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь…  Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь… 
(Потім вона кидає в воду пучок солі, а потім запалює три сірника, які дуже ярко займаються і знову каже молитву).
Баба Даша. Вийди нечистий дух з раби Божої Наталії, із голови, із рук, із ніг, із живота, із кишок, із серця, із печінки, із селезінки, із всього організму. Іди біль туди, де трава не росте, де вітер не віє, де сонце не гріє. Іди в бездну, на дно… Амінь, амінь, амінь… Так випий тепер цього.
(Підносить миску з водою, до лиця Наташі. Та кривиться).
Наташа. Мама, я не хочу, воно таке.
Мати. Треба, доця. Треба.
(Через силу Наташа робить ковток).
Баба Даша. От і добре… Тепер ми освятимо цією водою вашу хату і вся нечиста сила забереться звідси геть.
(Баба Даша вмочає кісточку в воду і ходить по хаті, і все оббризкує все в кімнаті, примовляючи: «Свят, свят, свят». Вийшла в інші кімнати, на подвір’я. Наташа і мама тільки дивляться одне на одного, видно це таїнство їх зачепило за живе. Входить баба Даша).
Баба Даша. Так. Тепер ми загадаємо бажання. Чого б ти хотіла, Наташа?
Наташа. О, я б багато чого хотіла. Щоб у мене все і в домі було, щоб ми з чоловіком по різних країнах поїздили, до Парижу дуже хочу, щоб діточки були красиві і здорові…
Баба Даша. Хорошо, хорошо. Ось тобі святий лист, це я його у самому Києві брала, у святих отців з Печерської лаври і ось тобі ручка. Це теж я привезла з Києва. Запиши ці бажання на листок, а можеш іще додати туди таємні, цього ніхто не буде бачити, тільки Бог. (Передає Наташі листок і ручку. Вона сідає до столу і пише).
Мати. Ой, які ми вам вдячні. Ми вам за все заплатимо.
Баба Даша. Та мені ж не треба грошей. Я щоб ви були щасливі. Я завжди тільки добро люблю робити… Так мені моя мама казали. Ти ж знала мою маму.
Мати. Та хто ж не знав вашу маму, бабу Горпину. Така вже лагідна та привітна була. Зі школи бувало йду, а вона мені на зустрічає і цукеркою пригощає… Царство їй небесне, земля нехай буде пухом.
Баба Даша. Царство небесне, земля їй пухом буде. Так кажеш, що жених багатий, дві крамниці тримає.
Мати. Так дві крамниці, тільки поки там батьки торгують, але він їх же наслідує, бо один він у них син.
Баба Даша. А батьки ж які там у нього?
Мати. Та ми їх і не бачили.
Баба Даша. Отакої тобі. Що це за чудасія – діти женяться, а свати навіть не бачили одне одного. Як же ви дітей сватали, як благословення давали?
Мати. Та хто зараз благословення те просить. Приїхали вони до нас та й кажуть, що подали заяву в ЗАГСі. Ото і все сватання, знаєте чи яка зараз молодь пішла.
Баба Даша. Такі часи настали. Не знають люди, що творять.
Мати. Любов кажуть.
Баба Даша. Та яка ж то любов. Засвербить одне місце і вже любов. От у нас було! Хіба так як зараз. Місяцями ходили під вікнами, щоб дівчина звернула на них увагу. А щоб заговорила до хлопця, то вже не менше півроку повинен під тином стояти.
Мати. Так раніше батьків слухали.
Баба Даша. Звичайно, що слухали і толку більше було. Тоді вже як сходились, то на все життя, а зараз тільки весілля відгуляли, то вже й розводяться. А чому так робиться?
Мати. Не знаю.
Баба Даша. Тому що дівчата не поважають себе, немає в них гордості і хлопці так легковажно до них ставляться. От мій Дмитро, царство небесне йому, скільки за мною ходив: я до криниці і він за мною, я до коров і він за мною, я в крамницю – він слідом – а я виду не подавала, що він мене цікавить. А чому так поступала? Тому що горда була, ціну собі знала, ніби говорила Дмитру – та в мене таких як ти десятки будуть, сотні. А зараз слово хлопець тільки сказав дівчині і вона розтанула, як холодець.
Мати. Так. Дівчата не знають собі ціни. П’ють, курять – то хлопці і не поважають їх.
Баба Даша. Пройшло більше півроку ніж я погодилась вийти в вечорі на побачення. Сказала, а не вийшла. Чи то забула, чи то мама не дозволила, царство їй небесне, мудра була жінка. Він цілу ніч під вікнами стояв. Я вранці корову до череди вигоню, а він стоїть, іскри з очей сипляться, але мовчить. Нічого, каже, буває, приємно на свіжому повітрі посидіти, зірки порахувати. А скільки ж ти нарахував, питаю його. Та до тридцяти тисяч нарахував і збився потім.
Мати. Залізна витримка була у вашого чоловіка. Зараз таких не знайдеш.
Баба Даша. Звичайно. А чому? Тому що дівчата такі. Наступного разу він нарахував аж сто двадцять три тисячі дев’ятсот п’ятдесят чотири зірочки. Більше не зміг, бо світати стало… Ото звіздар був мій покійний Дмитро, царство йому небесне. Ото любов… Тільки після того я дозволила йому за руку мою взятись.. А зараз у них…
Наташа. Я вже написала свої бажання.
Баба Даша. От і добре, а тепер давай мані цей листочок, а ти, Оксана, піди і принеси мені трішки жита, яким зібралась посипати наречену.
(Мати виходить із кімнати, а баба Даша підпалює листок і говорить: «Свят, свят, свят»).
Баба Даша. Святий огонь зараз вознесе твої бажання в небесну канцелярії, де їх приймуть до виконання, але тобі треба буде вести хорошо інакше їх не виконають.
(Заходить мати).
Мати. Я принесла вам жито.
Баба Даша. От і добре (Вона кидає згорівший папірець в миску з житом і перемішує це все). Свят, свят, свят. Тепер візьми, Наташа, оце все і закопай у себе на городі. А як виросте те жито, то збереш тоді все до зернинки, в ступі перемелеш і спечеш пиріжки для свого чоловіка. Тоді у вас буде довге і щасливе життя.
Мати. Я піду допоможу їй.
Баба Даша. Іди, іди.
(Наташа з матір’ю виходять, а баба Даша кинулась заглядати по закутках, щось положила в кишені, потім підняла і стала розглядати кольє. Раптом двері розчиняються і вбігає Петро. Від несподіванки баба Даша падає на ліжко).
Петро. Де вони?
Баба Даша. Хто?
Петро. Дружина і Наташа.
Баба Даша. Пішли жито на городі закопувати.
Петро. От і добре. Нехай ідуть, а ми тим часом… (Він підходить до ліжка). Бабо Даша, а ну розтав ноги.
Баба Даша. Та що це ти вигадав таке! Гріх так робити, Господь покарає тебе.
Петро. Ніякого гріха тут не буде. Розставте ноги, я швидко.
Баба Даша. Що ти вигадав таке і мене в гріх вводиш.
Петро. Можете очі закрити, щоб не бачити, тоді Господь вас не накаже.
Баба Даша. Сюди ж можуть ввійти.
Петро. Ще не скоро. Поки підуть на город, поки посадять, то я встигну.
(Баба Даша здається на умовлення, а Петро залазить під ліжко і дістає звідти пляшку. Швиденько наливає собі в стакан. І випиває).
От бачьте! Я встиг, а ви казали, що не встигну. Ох, як хорошо стало, а то ледве не кінчився від спраги.
Баба Даша. Безсоромник. Тебе Господь накаже за такі витівки.
Петро. Нехай наказує. Мені вже байдуже. Гірше ніж рідна дружина мене наказує, мене ніхто не наказує.
Баба Даша. Та вона ж тобі добра бажає, бо водка згубить тебе.
Петро. О, ви вже як моя Оксана починаєте, а того ж не знаєте, що зі мною робиться.
Баба Даша. А що ж з тобою робиться?
Петро. Не подобається мені все це… Весілля затіяла. Кабанчика зарізав і бичка годованого, а з зятьком я і двома словами не обмовився, зі сватами за столом не посидів, по чарці не випив. Чи думаєте у мене серця не має, чи воно не болить за мою рідну доньку, за мою кровинку. Я ж її на своїх руках виносив, потім, як підросла, посажу собі на плечі на плечі і по дворі бігаю… Вона сміється. Наче вчора це було, а сьогодні вона піде з нашого дому…
Баба Даша. Кажуть, що свати багачі там.
Петро. Отож багатство і засліпило очі Оксані. Я був проти, а вона ж: «Досить з того, що я за тебе пішла голого та босого та весь вік тепер мучаюсь, то нехай хоч наша донька поживе, як люди». Бабо Даша, як тут не заболить душа? Хіба я був голий і босий? Хіба ми не справили цей дім? Хіба в нас гірше ніж у людей? І машина є, хоча не така крута, як у них, але ж їзде…
Баба Даша. Заспокойся, Петро. Куди дінешся вже ж весілля назначене, все наготовлене, людей запрошено.. Не відміниш…
Петро. Я б відмінив. Чесне слово відмінив. Не лежить в мене душа до цих багачів.
(Заходить дружина з Наташею).
Мати. Все зробили як ви говорили, бабо Даша.
Баба Даша. От і добре.
Мати. А ти чого сюди прийшов?
Петро. Та ось зайшов з бабою Дашею порадитись.
Мати. Порадився?
Петро. Порадився.
Мати. Ну і йди. Займайся ділом.
(Петро виходить, пляшку ховає в кишеню).
Наташа. Тато, треба шари там надути і розвішати по шалашу.
Петро. Добре, донька. Надую я вам всі шари і розвішу по всьому шалашу.
Мати. Нервовий він якийсь став. Боюсь щоб не витворив чого-небудь на весіллі.
Баба Даша. Час зараз такий нервовий. Його можна зрозуміти.
Мати. Нехай менше п’є, то тоді й менше буде нервувати.
Баба Даша. То, значить, ви посадили жито.
Мати. Так. Ще й полили його.
Баба Даша. От і добре. Хай росте. А тепер я вручу тобі Наташа весільний оберіг, він тебе буде оберігати від дурних очей. (Баба Даша витягує зі своєї сумочки щось незрозуміле, прив’язує до шовкової ниточки).
Наташа (злякано). Що це таке?
Баба Даша. Не бійся. Тут немає нічого поганого, але в цьому оберігі зібрана вся сила, яка захистить тебе від всякої нечисті.
Наташа. Воно таке якесь…
Баба Даша. Нічого. Це натуральний товар місцевого виробництва. Це жаб’яча лапка, яку я засушила і проспиртувала.
Наташа. Не хочу я такого оберіга.
Мати. Наташа, заспокойся, баба Даша добра тобі бажає.
Баба Даша. Цю жабу я зловила в ту ніч, коли всі відьми, упирі, нечиста сила збирається на свій шабаш. Оттоді тільки засушені лапки мають чудодійну силу. Надінь його собі на шию і ніхто не причинить тобі зла.
Наташа. Не буду я одягати… Мені страшно.
Мати. Наташа, що тут страшного.
Наташа. Воно бридке таке… Фу…
Баба Даша. Ну, як хочеш. Моє діло запропонувати…
Мати. Так. Залишайте оберіг, я умовлю.
Баба Даша. Як хочеш. Тільки дивись, щоб ні в які руки не попав той оберіг, бо тоді все піде нанівець.
Мати. Добре, бабо Даша… Дякуємо вам за все... Скільки вам заплатити?   
Баба Даша. Я ж говорила, що я роблю добро для людей, мене так моя мама вчила, царство їй небесне.
; КУПЛЕТИ БАБИ ДАШІ ;

   Я не знахарка-ворожка,
   Не чаклунка-відьма.
   Так лиш дурні теревенять
   По своїх домівках сидьма.
   Я не гірша екстрасенса,
   Чарівниця ваша
   І професорша від Бога     Двічі
   Добра баба Даша.

   Заговори, привороти,
   Чвари і примари -
   Все виношу за ворота -
   Кидаю за хмари.
   Підбираю ваше лихо
   Чисто і надійно,
   Щоб було у хаті тихо,     Двічі
   Мирно і спокійно.

   Щоб корова не хворіла,
   Щоб картопля не чорніла,
   Щоб не сохло у городі,
    Щоб не плямкало у роті,
   Щоб налився виноград,
   Щоб не випав з неба град,
   Щоб заткнулася пліткарка,
   Щоб робила молотарка,
   Щоб не мучила тривога,
   Щоб легка була дорога,
   Щоб машина не захрясла,
   Щоби трясця не затрясла,
   Щоб не заздрили вам люди,
   Щоб не билася посуда,
    Щоб не мучив чоловік,
   Щоб не муляв черевик,
   Щоб з лиця пропали плями
   Із вугрями й чиряками,
   Щоб не трапився вам дурень,
   Щоб зійшла температура,
   Щоб донька у вас росла
   І розумниця була,
   Щоб весілля відбулося,
   щоб вам радісно жилося.
   А щоб ваша наречена
   Плідна була кицька,
   Дам і чортові печеню,   Двічі
   Дам і Богу цицьку.
(Коли баба Даша молиться, то Оксана дає їй гроші, які баба Даша ложить собі в кишеню).
Мати. Це вам за послугу. Не відмовляйте мені, а то я ображусь.
Баба Даша. Ну якщо так, то щоб не образити вас, то я візьму.
Мати. Досить.
Баба Даша. Та досить. (Збирається виходить). Тільки ж слідкуйте, щоб до вас ніяка нечиста сила не заходила до хати, а то зайде до кімнати десь кине пучок свого волосся в куточок і все - порчу наведе і на дім, і на наречену.
Мати. Та що ви кажете?
Баба Даша. Так. Тут треба бути уважним.
Мати. А як же я дізнаюсь, що до хати якась нечиста зайшла.
Баба Даша. В дзеркало треба дивитись.
Мати. І що ж там я побачу?
Баба Даша. А нічого ти там не побачиш, якщо зайде нечиста сила, бо дзеркало не віддзеркалює її.
Мати. Та що ви кажете?
Баба Даша. Істину кажу. Так що слідкуй. Ну я пішла… Нехай буде добро цьому домі. Свят, свят, свят. (Баба Даша виходить)
Наташа. (З полегшенням) Фу… Скільки тут наговорила баба Даша, що аж голова заболіла.
Мати. Нічого. Баба Даша добра нам бажає. От забули ми запитати в неї про твій сон.
Наташа. Краще не треба, бо вона б такого наговорила, що в мене б криша поїхала. І той оберіг я не буду одягати на шию. Мені його гидко в руки брати, а тим більше одягати на шию.
Мати. Але ж він захистити…
Наташа. Не вірю я тому, що баба Даша тут наговорила.
Мати. Вона ж людина стара, досвідчена, то до її слів слід прислуховуватись.
Наташа. Не надіну я його. Щоб з мене всі потім сміялись. Де ти бачила, щоб наречена ходила з такою гидотою.
Мати. Добре, добре. Не будеш надівати, але тримати будеш при собі, хоча б на столі.
Наташа. Ну нехай лежить… Щось Льоша не дзвонить. Невже він до цих пір ще спить? В такий день! Ми ж вчора домовлялись, що тільки встане, то подзвоне.
Мати. Може й не встав. Йому ж набагато легше збиратись, а може чимось занятий.
Наташа. Може мені подзвонити?
Мати. Не варто. Почекай ще трішки.
Наташа. І Настя щось не їде. Обіцяла ж, що приїде з міста і зачіску зробить. Вона ж навчається на перукаря.
Мати. Раз обіцяла то приїде. Так мені треба бігти на кухню, бо скоро кухарки прийдуть, то треба буде їм розказати що до чого. Та і треба картоплі, капусти дістати з погреба, консервацію приготувати.
Наташа. Добре, мамо, іди, а я поки що буду приводити себе в порядок – треба манікюр зробити, макіяж. (Мати виходить, а Наташа сідає до дзеркала).
Наташа. Що ж сталось? Чому ти не дзвониш? Чи не передумав часом брати зі мною шлюб? Чи то розчарувався в мені? Звичайно, хто я така? Вчорашня школярка, яка заочно навчається в інституті. А ти он скільки плавав, скільки країн бачив. Та й батьки твої багачі, не те що мої прості селяни. Але навіщо ти мені писав тоді такі палкі листи, навіщо признавався в кохані і призначив на сьогодні весілля, твоя мама домовилась, щоб нас без черги розписали? Мені просто не віриться, що сьогодні в мене весілля, що сьогодні я стану заміжня жінка… Про це я стільки мріяла і повинно збутися… Невже то правда? Хіба тобі важко зараз мені зателефонувати, щоб я заспокоїлась і повірила в те що відбувається. 
(Двері відкриваються і до кімнат входить – влітає Настя з букетом квітів).
Настя. Ось і я. Дай я тебе привітаю.
Наташа. Як добре, що ти приїхала, а то я почала вже хвилюватись.
Настя. Хіба ж я могла не приїхати до своєї кращої подруги на весілля, хоча довелось трішки підмазати, бо не відпускали з занять, тим більше у нас сьогодні практика. Прийшлось майстру пляшку поставити, а бригадиру шоколадку. Оце тільки з поїзда і до тебе… Вітаю. Вітаю. (Вручає квіти). Я рада за тебе. Бажаю тобі щастя в сімейному житті і багато діточок.
Наташа. Дякую.
Настя. А чому ж ти ще не в весільному вбранні.
Наташа. Та оце ж чекала поки ти зробиш зачіску, а то ж тобі не зручно буде робити зачіску, якщо я буду в платті.
Настя. Може ти й права. Ну хоч покажи яке в тебе плаття.
Наташа. Он на ліжку лежить.
Настя. Ой яка красота… шик… Де шила, чи то замовляла.
Наташа. Це мені Льоша з Франції привіз.
Настя. Невже з самої Франції.
Наташа. Так він же плавав туди і купив плаття від Джона Галіано.
Настя. Клас… Оце так фірма. А кольє яке?
Наташа. Із білого золота. Це із Швейцарії мені Льоша привіз від Франка Міллера.
Настя. (приміряє). Блиск, супер. Я теж таке хочу… Негайно треба виходити заміж. Де ти відкопала собі такого жениха?
Наташа. В поїзді познайомились.
Настя. Давно?
Наташа. Рік назад.
Настя. А мені нічого не говорила. Ух, тихоня, така собі. А туфлі які? Теж фірма.
Наташа. Туфлі з Італії від Маркопіцці.
Настя. Клас.
Наташа. Я сама на нього особливо не надіялась. Познайомилась, він став присилати СМС то з Марселя, то з Владивостоку, то з Нью – Йорку. Я йому стала відповідати на них, а потім він приїхав і запропонував одружитись.
Настя. Як романтично. Я теж хочу познайомитись з морячком.
Наташа. Не хвилюйся. Познайомлю, у нього буде боярином, теж моряк, вони разом плавають. Звуть його Костя.
Настя. Ти мене заінтригувала. Так мені негайно треба привести себе в порядок.
Наташа. Спочатку зроби мені зачіску, а потім вже приводь себе в порядок.
Настя. Звичайно. Так що будемо робити?
Наташа. Ти спеціаліст. Ти і вирішуй.
Настя. Зрозуміло. Для весілля зачіска повинна бути нарядна і урочиста. Тобі на проділ робити, чи гілку?
Наташа. Тобі видніше.
Настя. Добре. Тільки оціню тебе. Обличчя в тебе овальне, ніс нормальний, шия теж. Значить тобі піде люба зачіска. Робимо локони, укладаємо їх паралельно і покриваємо лаком. Спереду пускаємо маленькі пейсики, щоб чоловіки з розуму з’їхали, чому вони обійшли увагою таку дівчину. Гаразд.
Наташа. Гаразд.
Настя. Приступаю.
(Деякий час вона мовчки робить зачіску, потім Наташа не витримує).
Наташа. Я все – таки зателефоную зараз Льоші. Щось довго він мені не дзвонить.
Настя. Дзвони.
(Наташа набирає номер).
Наташа. Алло… Алло… Льоша… Це не Льоша, а хто ж тоді?.. Костя, це ти?.. Це Наташа, а де Льоша?.. Миється у ванні, але ж він обіцяв зразу подзвонити… Хорошо я буду чекати.   
Настя. Ну що?
Наташа. Миється у ванні. Я тут хвилююсь, а він…
Настя. Що ж тут дивного. Жених же повинен бути чистим.
Наташа. Міг би спочатку подзвонити.
Настя. Значить, не міг. Чого тобі хвилюватись, ваші ж заяви лежать в ЗАГСі.
Наташа. Так лежать.
Настя. Тож нікуди він не дінеться. Він же кохає тебе?
Наташа. Здається, що так.
Настя. Чому так невпевнено?
Наташа. Не знаю. В нас все розвивалось так незвичайно. Можна сказати роман в листах… Він такі хороші листи мені писав, він такий розумний, такий начитаний, в мистецтві розбирається. І писав листи так оригінально: «Я пишу тобі з тих островів, де писав геніальні картини Поль Гобен», або «Я пишу тобі з тих місць про які писав Джек Лондон», або «Я пливу тим курсом, яким розшукували експедицію капітана Гранта». Мені було соромно, бо я не знала ні Поля Гобена, ні місць про які писав Джек Лондон, ні автора «Діти капітана Гранта». Мені захотілось підтягнутись до його рівня і я стала читати, і відкрила для себе новий прекрасний мир: я була в захваті від Асі, я полюбила мадам Боварі і плакала за нещасну долю Анни Кареніної – це було так несправедливо страдати за велике кохання.
Настя. Ти ж не хочеш повторити її долю?
Наташа. Ні, але кохати б так як вона – хотіла б. З часом я стала з нетерпінням чекати його листи і любила їх читати під музику Бетховена «До Луїзи», або Шопена.
Настя. Ти навіть класику слухаєш?
Наташа. Так це він мене привчив і я вдячна йому така. А ще він такий добрий, сердечний. Одного разу вони зайшли в порт, в якусь бідну африканську країну… Хлопці, його друзі пішли зразу ж до бару, подивитись на місцеву екзотику, а він залишився на кораблі. 
Настя. Значить, не бабник.
Наташа. Можливо. Так от він сидів, читав книжку, а потім вирішив прогулятись по набережній. Іде він, аж баче чоловік сидить на березі і плаче, ноги в нього забинтовані. Льоша підійшов і став його запитувати, що до чого.
Настя. А хіба він знає іноземні мови.
Наташа. Так. Англійську, німецьку, італійську.
Настя. Поліглот він у тебе прямо – таки.
Наташа. Можливо, але ж я не про те. Він розпитав того чоловіка в чому ж справа і виявилось, що той чоловік працював докером, але через те що поламав ноги, то не міг працювати, а у них немає ніяких там лікарняних. То ж грошей він не заробляє і як нагодувати трьох маленьких дітей не знає. Льоша так розчулився, що віддав йому свої гроші, які були. Той чоловік потім так дякував Льошу, руки – ноги цілував, в гості запрошував, але він відмовився… Ото, бач, яке в нього добре серце.
Настя. Добре то добре, але якщо він буде так гроші роздавати, зараз і в нас скільки старців розвелось, то що ж тобі в нього залишиться.
Наташа. Щось та залишиться.
Настя. Не так вже й багато.
Наташа. Зате душа буде в нього чиста.
Настя. А за душею як у латиша.
Наташа. Не узнаю я тебе, Настю, коли ти поїхала до міста.
Настя. Бо життя побачила таким як воно є. І дечого зрозуміла.
Наташа. Що ж ти зрозуміла?
Настя. Що гроші всьому голова.
Наташа. А кохання?
Настя. Це вигадка людей, у яких нема за душою ні гроша і, які не хочуть заробити гроші.
Наташа. Це звучить цинічно.
Настя. Це життя. Зі мною в гуртожитку жила одна дівчина з села. Надоїло їй по гуртожитках вештаться і вона найшла собі дідка сімидесяти років і одружилася з ним.
Наташа. Який жах.
Настя. Який же тут жах. У дідка була трьохкімнатна квартира в центрі міста.
Наташа. Але ж як можна жити з таким дідуганом? Що може бути у них спільного?
Настя. Спільна у них була квартира, а жили вони разом зовсім не довго. Через півроку з дідусем стався серцевий напад і вона стала хазяйкою шикарної трьохкімнатної квартири.
Наташа. Але ж це не зовсім чесно.
Настя. Твої погляди застаріли. В селі ще з ними можна прожити, а от в місті ні. Між іншим, а в тебе було що-небудь з Льошою?
Наташа. Що ти маєш на увазі?
Настя. Я питаю, чи займалась ти любов’ю з Льошкою?
Наташа. Ні. Як можна робити це до весілля? Та ми й бачились з ним всього декілька разів.
Настя. Навпаки. Як можна виходити заміж не пізнавши досконально один одного.
Наташа. Навіщо це?
Настя. А раптом у вас фізіологія не підійде.
Наташа. Якщо між людьми існує справжнє кохання, то ніяка фізіологія тут не стане на заваді.
Настя. Ти мене дивуєш.
Наташа. Ти мене теж.
(Дзвонить телефон. Наташа хапає мобілку).
Наташа. Алло, алло… Це ти Льоша?.. Чому в тебе такий голос? Ти захворів?.. Я зараз роблю зачіску, скоро закінчу, а потім буду одягатись… А ти, коли будеш виїзжати… Уже виїзжаєте. Хорошо. Ти ж тільки не забудь обручки і букет… Добре. Я чекаю тебе… Цілую. (Положила мобілку). Вони їдут. Ти скоро закінчеш?
Настя. Так. залишилось вложить останній локон і закріпити зачіску лаком.
Наташа. От і добре. Значить, ми встигнемо. Вони будуть хвилин через сорок.
Настя. Звичайно.
(Входить мати).
Наташа. Мама, вони вже виїхали. Льоша дзвонив.
Мати. От і добре. А ви ще довго?
Настя. Зараз закінчуємо.
Мати. От і добре. Я зараз віднесу дівчатам стрічки, щоб вони уквітчали машини, а потім прийду тебе одягати.
Наташа. Ти ж тільки бери ті, що ми вчора з Льошою купили.
Мати. Звичайно. Та й батька вже пора одягати, а то скоро гості приїдуть.
(Мати виходить. Настя зробила зачіску, закріпила лаком).
Настя. Здається, все. Ну, як тобі?
Наташа. Хорошо. Дякую тобі. Ти просто майстер золоті руки.
Настя. Ні, я не майстер, я а поки що тільки вчуся.
Наташа. Будемо вважати, що ти хороший учень і здала свій екзамен на «відмінно».
Настя. Дякую. Я теж задоволена своєю роботою, хоч на виставку тебе подавай.
Наташа. Скоро поїдемо. Там нас обсудять.
Настя. Тобі немає чого боятися… А що це таке на столі в тебе лежить?
Наташа. Де?
Настя. Та оце щось таке дивне. (Бере оберіг в руки)
Наташа. Та це весільний оберіг.
Настя. Навіщо він тобі?
Наташа. Сама не знаю, але баба Даша сказала, що він володіє чудодійною силою, яка захищає мене і мого чоловіка від порчі чи то дурного погляду і всякої зарази.
Настя. І ти віриш цьому?
Наташа. Звичайно, ні. Хотя баба Даша говорила, що це засушена і заспиртована лапка від жаби, яку вона впіймала в Вельпургієву ніч. Ти знаєш, що це таке Вельпургієва ніч?
Настя. Ні.
Наташа. От бачиш не знаєш. Я б теж не знала, але вичитала про це у «Фаусті». Це ніч з 30 квітні на перше травня, коли на шабаш збирається вся нечиста сила: відьми, упирі, чорти і вони творять всі неподобства.
Настя. І це ти будеш одягати на себе?
Наташа. Звичайно, ні. Боже мене там засміють. Між іншим тебе теж згадувала баба Даша.
Настя. Чого це?
Наташа. Згадувала, як ти груші в неї крала.
Настя. От відьма. Про неї всі так говорять. І я її змалечку боялась, та і зараз як зустрічаю, то десятою дорогою обходжу.
(Входить мама).
Мати. Ой, яка ти гарна! Тебе не впізнати.
Настя. Значить буде багата.
Мати. То ж добре, що багата буде, бо бідним ой як не легко приходиться. Ось я вже замоталась з підготовкою, а були б гроші, то замовили б весілля в ресторані.
Наташа. Мамо, ну навіщо ти про це.
Мати. Добре мовчу. Мовчу.
Наташа. Давай краще одягатись, а то незабаром Льоша приїде, а ми ще не готові.
Мати. Звичайно. Давай одягатись.
(Вони виходять за ширму, мама бере плаття і іде теж туди. Звідти долинають голоси).
Мати. Одягай. Тільки обережно, щоб зачіску не спортити, а то Настя так старалась… Ну як?
Наташа. Нормально.
Мати. Не тісне?
Наташа. Ні.
Настя. Плаття сидить на тобі, ніби по заказу шите. Як хорошо Льоша вгадав.
Наташа. Він власноруч перед тим з мене мірку знімав.
Настя. Молодець.
Мати. Так, розбирається в жіночих тонкощах, не те що інші – халата не можуть купити.
Настя. Добрий чоловік буде.
Мати. Так, а зараз надівай туфлі.
Настя. Я зараз принесу. (Вибігає із-за ширми, бере туфлі і повертається туди). Ось, тримай.
Мати. Гарні туфлі.
Настя. Фірма.
Мати. Льоша все іноземне купував, бо ж по всьому світу їздив. Між іншим після весілля вони в круїз їдуть.
Настя. Куди?
Мати. Та отуди… Забула. Як Наташа?
Наташа. По Середньоземному морю. На цілий місяць, з заходом в порти шести країн.
Настя. Як хорошо. Де б мені такого морячка прихопити?
Мати. Ну що не жмуть тобі туфлі?
Наташа. Ні, не жмуть.
Мати. Пройдись.
(Наташа виходить із-за ширми і проходить по сцені туди-назад).
Мати. Яка ти гарна! Ну просто королева.
Настя. Ні, принцеса. Королевою стане, як заміж вийде.
Мати. Не жмуть туфлі?
Наташа. Ні.
Мати. От і добре. (до Насті) А тепер ти закріпи її фату, а то я боюсь зачіску спортити.
Настя. Давайте я.
Наташа. А кольє одягти? Спочатку треба кольє одягнути, а то фата буде мішати.
Мати. Так, звичайно, спочатку треба кольє одягнути.
Настя. Я одягну її.
Мати. Давай ти. В тебе рука легка.
(Настя бере з ліжка кольє і одягає Наташі на шию, поправляє)
Настя. Ну, що тепер повірила, що виходиш заміж?
Наташа. Починаю вірити, що це все відбувається зі мною.
Мати. Як отримаєш свідоцтво про одруження, то зовсім повіриш.
Наташа. Мабуть, що так.
Настя. Шикарна в нас вийшла наречена.

; ПІСНЯ НАТАШІ ;

   Ой, не знаю, не знаю,
   Матінко рідненька.
   Ой, від чого, від чого
   Я така сумненька.
   Ой, не знаю, не знаю,
   Подруженько Настя,
   А чи щастя це прийшло,
   Чи моє нещастя.

   Головонька крутиться
   В мене під фатою.
   А серденько нудиться
   Темною журбою.
   Ой, не знав, чи мене
   Наречений любить,
   Чи щаслива буду я
   У своєму шлюбі.

   Я ще дуже молода,
   Хоч і наречена,
   І де щастя, де біда
   Знати не навчена.
    А жених мій знає все –
   Вчений він і гарний…
   Чи навік весілля це,
   Чи пусте і марне?

    Ой, не знаю, не знаю.
    Матінко рідненька,
   Ой, від чого, від чого
   Я така сумненька.
   Ой, не знав, не знав,
    Подруженько Настя,
   А чи щастя це прийшло
   Чи моє нещастя?
Мати. Чого це ти такої сумної пісні завела?
Натаща. Не знаю, чомусь на дущі тривожно.
Мати. Це мине. А ну ще пройдись.
(Наташа проходить по сцені).
Мати. Яка ти гарна! Мені аж ще не віриться, що сьогодні... (Плаче).
Настя. Заспокойтесь, тьотя Оксана. Навпаки, треба радіти, що ваша Наташа виходить заміж. Тим більше за хорошого чоловіка, що в наші часи велика рідкість.
Мати. Та я радію.
Наташа. А, а сльози навіщо, а то я також зараз розплачусь.
Мати. Ні я вже не плачу. (Витирає сльози).
Голоси з вулиці «Приїхали… Жених приїхав.»
Настя. Ой, вже й жених приїхав, а я і не прибралась. (Біжить до дзеркала).

; ПІСНЯ НАСТІ ;
(На мотив пісні з репертуару Едіти П'єхи "Наш сосед")

   Коли я зберуся заміж,
   Буде в мене все о'кей.
   І горючими сльозами
   Не смішитиму людей.
   Все я знатиму про нього –
   Він мене не підведе.
   Є для цього довгі ноги,
   Айкідо, карате та дзюдо.

(Співає приспів і демонструє прийоми єдиноборств)
Па-па, па-па-ра-ра па-па...

   Буде він у мене тихий
   І слухняний наче шовк.
   І мені нестиме втіху
   Наче золота мішок.
   Як полізе напідпитку
   Цілуватись до губи.
   Я його поставлю швидко
   Перед себе на диби.

ПРИСПІВ

   Буде в нього добра вілла
   І гараж, і "Мерседес".
   А у віллі - все дозвілля,
   А в машині - весь прогрес.
   Буде в нього куш грошей,
   А інакше він мені
   Хоч який би був хороший –
    Буде гіршим від свині.
ПРИСПІВ (Танцює)

Входить Петро, трішки шатається і трішки язик в нього заплітається.
Петро. Жениха за-мов-ля-ли, то зу-стрі-чай-те. На «Мер-сі» при-був.
Мати. Де це ти нализався вже?
Петро. Там уже немає.
Мати. Іди сюди, а то гості вже йдуть. Та хлібину візьми і рушник.
(Петру передає в руки рушник і хлібину).
Мати. Стань біля мене. І не шатайся.
Заходять гості. Першим боярин в костюмі при краватці, а за ним жених в досить незвичній формі: футболці з надписом «Дніпро» №10 «Коноплянка» і трусах.
Мати. Що це таке?
Альоша. Мама, що ви не впізнали мене. Це ж я приїхав, ваш зять Альоша. Що ж тут незрозумілого.
Мати. До мене щось не доходить.
Альоша. Розумієте, я ваш зять, я вашу дочку Наташу беру заміж… Розумієте. Ну що до вас так тяжко доходить… Зараз я беру вашу дочку Наташу і веду до ЗАГСу. Там грає музика, вальс Мендельсона, я одягаю обручку, мені одягають обручку, п’ємо шампанське і була ваша Наташа, а стала наша. Зрозуміло.
Мати. Але що за вигляд?!
Альоша. Що вам дався мій вигляд. Сьогодні в мене весілля, а ви такі сумні. Де музика… Маестро музику.
    Гоп, я Парамело
    Гоп, я Чипурело
    Циганський принц
    Самбілі тули я.
    Гоп…   
Ну чого ви не танцюєте? Вам що не весело.
Мати. Поки що не весело.
Альоша. Які ви сурові, мама, а де моя наречена. Наташа, ау – Наташа… Ось моя наречена, ось моя люба. Яка ти гарна сьогодні, найкраща в світі, а я то ось букет квітів привіз. Ти просила, тримай… Ти сама краща в світі наречена, але чому ти не радієш. Ти що мене не впізнала? Це ж я Льоша, твій наречений. Пам’ятаєш ми в поїзді познайомились, який до Одеси їхав. Потім я листи тобі писав, а ти мені. Я тобі в кохані признався. Ти була така рада, а зараз чому не радієш… Давай веселитись, у нас же весілля… Чому музика не грає… Я вимагаю музику.   
     Гоп, я Парамело
     Гоп, я Чипурело
     Циганський принц
     Самбілі тули я.
     Гоп…   
Ти теж не танцюєш, мене тут ніхто не розуміє.
Петро. Зятьок мій дорогенький.
Альоша. Папа, ви мене впізнали.
Петро. Так зятьок.
Альоша. Я такий радий… Я такий радий… Давайте я вас поцілую… Ви мене розумієте.
Петро. Так я тебе розумію.
Альша. Як добре. Давайте я вас ще раз  поцілую… Ми одної з вами крові.
Петро. Так, наша кров однаково з тобою проспиртована.
Альоша. Як добре.
Гоп, я Чипурело
Гоп, я Парамело
Циганський принц
Самбілі тули я.
Розумієте я із-за вашої Наташі свободу втратив.   
Петро. Розумію. Але це тільки початок, потім ти все втратиш: і незалежність, і гідність, і повагу друзів, і ще багато чого.
Альоша. Папа, дай я тебе поцілую. Тільки ти мене розумієш.
     Гоп, я Парамело
      Гоп, я Чипурело
     Циганський принц
     Самбілі тули я.
     Гоп…   
(Петро підспівує і танцює з женихом).
Мати. Петро, іди сюди.
Альоша. Папа, я хочу тобі сказати, ти мене зрозумієш.
Петро. Кажи.
Альоша. Ти мужик?
Петро. Я мужик.
Альоша. І я мужик. Ти не будеш на мене ображатись, якщо я твою доньку отак в руках буду тримати.
Петро. Вірно, так і треба їх  тримати, а то якщо їх не тримати, то вони таке почнуть.
Мати. Що ти верзеш.
Петро. А що я верзу… Я нічого не верзу.
Мати. Іди сюди…
Альоша. Мамо, не кричіть на тата, ми з ним однієї крові.
Мати. Ой, господи, ну що ж це робиться.
(Підходить до неї боярин Костя).
Костя. Розумієте, вчора у нас був мальчишник. По традиції Льоша прощався зі своїм холостяцьким життям. Він так переживав і трішки не розрахував свої сили.
Альоша. Так, я простився зі своєю свободо. Але тепер у мене є Наташа… Де, моя Наташа? А це що за краля.
Настя. Настя. Я подружка Наташі.
Альоша. Ух, ти яка подружка. Тоже нічого собі. Є на що подивитись.
Настя. Я не такая, я із трамвая.
Костя. Альоша іди сюди. (До матері) Зараз все буде в нормі.
Альоша. А я і так в нормі.
Мати. Яка ж це норма. Ви на посміховисько нас виставляєте.
Альоша. Які ви сурові, мамо.
Костя. Розумієте, ми виїхали, все було нормально, а потім його розвизло і він… та й вимазав трішки свій костюм. Його зараз почистять і все буде в порядку. Я зараз піду за костюмом. (Виходить).
Альоша. Мамо, не хвилюйся у нас буде морський порядок.
Мати. Йому б треба щось дати, а то ж не може він в такому вигляді в ЗАГС їхати.
Петро. Розсольчику з помідор йому дай і все пройде.
Мати. Відчепися зі своїм розсольчиком.
Баба Даша. Давайте, я з ним попрацюю.
Мати. Виручайте, баба Даша.
Баба Даша. Не хвилюйся. Зараз все буде нормально. (Підходить до Альоші, шепче щось на вухо, потім б’є долонею по лобі).
Альоша. Ой, що це зі мною?
Баба Даша. Блискавка вдарила.
Альоша. А де мій костюм?
Костя. Ось твій костюм.
Альоша. Давай його сюди. Нам же треба до ЗАГСу їхати. Що це я в таком прикиді?
Настя. (до Наташі) Я ж говорила, що вона відьма.
Наташа. Відьми теж бувають хороші.
(Тим часом Альоша одягається і стає напроти батьків, Настя підводить до нього Наташу).
Альоша. Благословіть нас мамо й тато на наш брак.
Мати. Благословляю.
Петро. І я благословляю.

; ПІСНЯ МАТЕРІ №2 ;

Доню моя, доню, стигла моя вишне,
Запашна троянда і чарівний мак...
Стерегла я довго вроду твою пишну,
А тепер ту вроду стереже моряк.

ПРИСПІВ:  Наречений, наречений,
          Плавать морем научений,
          Не сховаєш ти від мене
          Молоду свою ніяк
          Хоч і красень, і моряк ти,
          Хоч прославлений козак ти,
          У житті знайди ярий маяк ти
          І пливи в щасливу сім'ю ти.

Що знайду я , доню, у твоїм весіллі –
Усмішку і смуток, щастя й біль тривог,
Доле і недолю, хліб з гіркою сіллю –
Все з тобою, доню, розділю на двох.
ПРИСПІВ

Шлюб щасливий, доне, - це не серця продаж,
Це коли взаємна не згаса любов,
Це коли маленьких ти діток народиш,
Це й дорослі діти - наче в жилах кров.
ПРИСПІВ

(Молоді виходять. Мати посипає їх житом, дрібними монетами, але тільки жовтими. Всі виходять. За сценою звучить музика, марш Мендельсона).
 

; ДІЯ ДРУГА

Та ж сама кімната, пройшло декілька годин. До кімнати вбігають щасливі Альоша та Наташа.

Альоша. Все! Збулося.
Наташа. Так!
Альоша. Тепер ми чоловік та дружина.
Наташа. Так!
Альоша. А хто не вірить, тому я покажу цей документ.
Наташа. Я вже повірила.
Альоша. Перший документ нової сім’ї, так, здається сказала жінка з ЗАГСу.
Наташа. Так.
Альоша. Ти задоволена?
Наташа. Я щаслива. Я зараз сама щаслива жінка на всій планеті.
Альоша. Я теж. Там в далеких морях і океанах я мріяв, що кину десь на землі свій якір, щоб побудувати дім, посадити дерево і виростити дитину.
Наташа. (Сумно). Але ж ти незабаром знову відправишся у своє плавання.
Альоша. Тепер в останній раз, щоб здійснити ще одну свою мрію.
Наташа. Яка в тебе ще мрія?
Альоша. Я хочу купити собі хорошого автомобіля, а там за кордоном вони коштують значно дешевше ніж тут.
Наташа. А чому ж ти раніше не купив?
Альоша. Бо не вистачало грошей, а ось тепер після весілля, коли нам подарують гроші твої батьки, мої батьки та гості, то я думаю, що мені вистачить, щоб купити «Мазду». Не хочу ні «Мерседеса», ні «Форда» тільки «Мазду», бо японські автомобілі самі кращі в їзді та надійні. Я сплю і бачу себе за кермом «Мазди-6». Сто сорок сім кінських сил, розвиває швидкість до 210 кілометрів за годину, за 5 секунд може розігнатися до 100 кілометрів за годину. Гідропідсилювач руля, датчик швидкості, бортовий комп’ютер з датчиком температури за бортом… Що там казати, чудо техніка. Японці вміють робити машини.
Наташа. Ти мені раніше й не говорив, що ти хочеш купити автомобіля.
Альоша. Бо раніше це була віддалена моя перспектива, а тепер вона зовсім близько.
Наташа. А чи вистачить грошей? Вона ж, мабуть, великих грошей коштує.
Альоша. Вистачить. Я вже підрахував. Скільки гостей прийшло у вас та у нас – то вийде, з миру по нитці, то бідному сорочка.
Наташа. Ох, ти мій бухгалтер. Який практичний, я і не догадувалась що ти такий.

; ДУЕТ – ДІАЛОГ АЛЬОШІ І НАТАШІ ;

АЛЬОША:  Мила моя, люба моя, квітонька барвінку,
          І тепер твоя надія, юна моя жінка.
          Ми тапер з тобою разом по житті підемо,
          А воно в нас буде раєм - радісним Едемом.
НАТАША:  Милий мій, любий мій,
          Признаюсь я чесно:
          У раю я жить готова
          Всі літа і весни.
АЛЬОША:  Буде в нас і дім шикарний, і авто, і дача,
          І завжди ти будеш гарна в сукнях від Версаче.
          Ми тепер з тобою разом по життю підемо,
          Все найкраще, що є в світі - в двір собі знесемо.
НАТАША:   Милий мій., любий мій,
          Признавсь я чесно:
          Лиш любові поривання
          В світі інтересні.
АЛЬОША:   Мила моя, люба моя жінка молодая,
          Ти в мені не сумнівайся - я тебе кохаю.
          Тільки щоб красиво жити, жіночко хороша,
          Треба і кохать уміти, і любити гроші.
НАТАША:   Милий мій, любий мій,
          Признаюсь я чесно:
          Ти сьогодні сам не свій,
          Мов простий облесник.
          В серці я тебе ношу
          Вищим, кращим, ліпшим.
          Коли ти любив красу,
          Ти здавався більшим.

Альоша. Хіба я поганий?
Наташа. Хороший, хороший. (Цілує його). Пішли до гостей, а то вони вже там зачекались.
Альоша. Пішли. (Ступили декілька кроків) Стій.
Наташа. Що таке? Чого ти кричиш?
(Він нахиляється над платтям і розглядає його).
Наташа. Що ти там побачив?
Альоша. Ти плаття десь пропалила.
Наташа. Де?
Альоша. Ось подивись. Мабуть, хтось палив і попіл на тебе впав. Бачиш?
Наташа. Так бачу. Є маленька дірочка, як від сигарети. Прикро.
Альоша. Не те слово, що прикро. Ти зіпсувала дорогу річ, яка чималих грошей коштує.
Наташа. Ну, що ж тепер плакати нам з тобою над дорогою річчю. На те воно і весілля. Як кажуть, де п’ють там і б’ють.
Альоша. Хто ж це пропалив тобі цю дірку. Якби помітив, то прибив би. Ні, краще заставив ьи нове купити, або б заставив гроші вернути. Згадай хто там біля тебе крутився з цигаркою.
Наташа. Звідки я знаю. Там багато біля мене з цигарками крутились.
Альоша. Треба було сказати, щоб не підходили з цигарками.
Наташа. Ну навіщо ти влаштовуєш це розслідування. Хочеш зіпсувати нам свято.
Альоша. Вони вже зіпсували мені свято.
Наташа. Чому?
Альоша. Тепер це плаття можна на смітник викинути, бо жоден магазин не візьме його на комісію, а якщо і візьме, то за копійки.
Наташа. А навіщо його продавати? Це ж весільна сукня, нехай залишається, як сувенір, як згадка про весілля. Он у моєї мами, вона до цих пір лежить і ніхто не думає продавати.
Альоша. Порівняла мамину і твою сукню. Мамина сукня копійки коштує, а твоя – тисячі, бо це ж фірма.
Наташа. Навіщо ж було купувати таку дорогу сукню.
Альоша. Треба було акуратно носити сукню.
(Заходить мати).
Мати. Ось де ви? А там гості вас чекають ходімо до них.
Наташа. Зараз, мамо.
Мати. Що сталось? Ви чимось не задоволені.
Наташа. Ні, ми всім задоволені.
Мати. І ти, мій дорогий зятьок? Чому мовчиш. Дуєшся за такий прийом? Так ми вже все забули. Пішли там музика, танці. Ти ж хотів так веселитись. Спочатку з нареченою. Ні, тепер вже з дружиною потанцюєш, а потім з тещею. Такий порядок. Пішли.
(Мати бере їх обох під руки і виводить з кімнати. Звучить музика, виголошують тости, вітання).
Та ж кімната, через декілька годин. Заходить Наташа, за нею Альоша, нагружений різними подарунками, які кидає на підлогу.
Альоша. Ось твоє придане.
Наташа. Тобі щось не подобається?
Альоша. Ні, мені все подобається. Я просто в захваті. Завтра ж кип’ятимо воду в п’яти чайниках, розставляємо на столі чотири чайних сервізи турецьких чи то китайських і п’ємо чай під дванадцятьма годинниками.
Наташа. Ну й поп’ємо. Що ж тут такого?
Альоша. Ти мене дивуєш. Руйнуються всі мої плани, надії на те, що незабаром я сяду за кермо своєї машини, а тобі байдуже.
Наташа. Життя наше тільки починається і ми зможемо назбирати потрібну суму на автомобіль. Я теж отримаю диплом і піду працювати на завод, де працює дядя Коля – він обіцяв мене влаштувати там в бухгалтерію.
Альоша. Нікуди ти не підеш!
Наташа. Як це?
Альоша. А так. що ти будеш працювати в магазині у моїх батьків.
Наташа. Хто це так вирішив?
Альоша. Це вирішила моя мама і я вважаю, що вона вирішила вірно.
Наташа. А чому ж мене не запитали, навіть не сказали?
Альоша. Потім би сказали.
Наташа. Це мені вже не подобається, що хтось вирішує мою долю.
Альоша. Я тобі не хтось, а твій чоловік і я маю право вказувати, де тобі і що робити.
Наташа. Я тебе зовсім не розумію. Коли ми познайомилися, коли ти писав мені листи, то ти був зовсім іншим чоловіком.
Альоша. Може й другим, бо я ж не думав, що твої дяді та тьоті підложать мені таку свиню і тепер я свою «Мазду» буду бачить тільки у сні.
Наташа. Ти прямо таки зациклився на своїй «Мазді», ніби більше в світі і нічого не має.
Альоша. Для мене, ні. Перш за все автомобіль, а потім все інше, інакше я перестану себе поважати.
Наташа. Не розумію я тебе.
Альоша. Потім зрозумієш. Мені зараз же треба переговорити з твоїми батьками. Втім, з батьком розмовляти марна справа, бо він п’яний, а от з матір’ю я поговорю.
Наташа. Альоша, я прошу тебе не роби цього.
Альоша. Ні, я так вирішив, так і буде.
Наташа. Ну, залиш цю розмову хоч на потім.
Альоша. Ні, тільки сьогодні бо завтра буде пізно.
Наташа. Ти зовсім хочеш зіпсувати мені свято.
Альоша Мені його уже зіпсували.
    ( Заходить мати).
Мати. Ви знову тут заховались, там гості вас чекають. Наташа, що з тобою, ти плачеш? Що сталось?
Наташа. Нічого не сталось, то мені щось в очі попало.
Мати. Наташа, мені, здається, що справа тут не тому. Ти щось приховуєш від мене?
Наташа. Нічого я не приховую.
Мати. Альоша, що сталось між вами?
Альоша. Нічого між нами не сталось.
Мати. Чому ж тоді Наташа плаче?
Альоша. Не знаю. Я тільки сказав зауваження, що гості подарували нам дуже непотрібні подарунки.
Мати. Альоша, що зробиш? Ми ж не можемо наказувати гостям, але ж це не причина, щоб зіпсувати свято. Пішлите до гостей.
Альоша.  Ідіть святкуйте, а я не піду.
Мати. Чому?
Альоша. Тому що я замовив автомобіль, щоб його купити, але в мене не вистачає грошей, щоб купити його. Я надіявся, що гості подарують мені потрібну суму, але вони принесли мені такий непотріб. Мої мрії не здійснились. Я в розпачі.
Мати. Пішлите, до гостей, а з грошима ми щось вирішим. В крайному разі, візьмемо кредит.
Альоша. Мені ці гроші вже завтра потрібні будуть, інакше моє замовлення ліквідірують.
Мати. Та що ж люди подумають?
Альоша. Це не має значення. Ідіть самі до гостей, а я тут один побуду.
  ( Мати і Наташа виходять, через деякий час Костя.)
Костя. Альоша, у нас наречену вкрали.
Альоша. Як вкрали, так і повернуть.
Костя. Альоша, що ти говориш? Це ж народний звичай. Ми повинні знайти Наташа, і заплатити викуп викрадачам.
Альоша. У мене немає грошей.
Костя. Це ж зовсім незначна сума, можна сказата суто символічна сума.
Альоша. У мене немає навіть такої суми.
Костя. Нічого, зате у мене знайдеться така сума. 
Альоша. Не треба і тобі тратити гроші?
Костя. Чому?
Альоша. Тому що ти краще віддаси свої гроші мені, бо в мене не вистачає грошей для того, щоб викупити машину, яку я уже замовив на завтра.
Костя. Я тебе не розумію. Яке відношення весілля має до купівлі автомобіля.
Альоша. Саме пряме. Я надіявся, що мені гості подарують суму, якої мені не вистачає для купівлі машини. А вони мені тут надарували богзнащо. Помилуйся, що мені надарували. Може тобі треба китайські чайні сервізи, то забирай всі чотири, чи годинники може тобі треба, то бери їх аж дванадцять.
Костя. Дякую, мені досить і одного. Але попри все тобі можна позаздрити. Ти знайшов свою гавань. У тебе прекрасна дружина. Тепер ти будеш відчувати під ногами тверду землю. Заведеш своє хозяйство, будеш садити тут картошку та кавуни, розведеш багато курей та свиней.
Альоша. Я в свинарстві нічого не розумію. Правда, раніше я підсовував знайомим свиню.
Костя. О, в цьому ти був справжній майстер. Памятаю, як в компот ти насипав солі, а в зубну пасту напхнув рідкого мила, позвязував шнурки на ботиках.
Альоша. Тепер мені велику свиню підсунули.
Костя. Але ж ти сам хотів женитись, говорив про кохання.
Альоша. Я ж не думав, що все буде не так, як я хотів. Я ж хотів купити машину і поїхати на ній по Європі разом з Наташою.
Костя. Нічого поїдеш трошки пізніше. Пішли до нареченої, не треба заставляти її сумувати, особливо, в цей день.
Альоша. Нічого з нею не зробиться. Почекає.
Костя. Я не розумію тебе.
Альоша. Іди сам розберись з ними, а я ще тут побуду.
Костя. Альоша, я не можу сам ідти. Тим більше, що я в деякій мірі відповідальний перед Наташою.
Альоша. З якої такої радості?
Костя. Тому що я писав їй ті листи. Ти просив мене про те. А якщо Наташа буде нещаслива, то в тому буде і моя вина.
Альоша. Ти занадто перебільшуєш вплив твоіх листів на Наташу.
Костя.  Але все ж таки листи були. Зараз я думаю не став би їх писати.
Альоша. Ти завжди такий був аж занадто свідомий.
Костя. Я не вважаю це недоліком.
Альоша. Ну, досить, досить. Ти хороший і вірний друг.
    (Заходить Настя).
Настя. Ось де ви, а ми вас чекаємо, коли ж ви будете наречену викуповувати? Чи то у вас грошей не вистачає? То я можу докласти, щоб ви флот не зганьбили.
Костя. Ні, флот ми не зганьбим. Гроші в нас є, ми зараз уже йдемо. Пішли, Альоша.
Альоша. Пішли.
  ( Вони вийшли, чутно голоси гуляючих, музика, але через деякий час на сцені появляється Наташа).
   Пісня Наташі.
    Що з нами такого сталось?
    Чи мені тільки здалось,
    Що наші шляхи розійшлись.
    Чи  це мені приснилось?

    А нам було разом так добре.
    Пока яд не випустила кобра.
    Враз мої розбились мрії,
    І втратила на щастя  надії.
 
    Я гірко від горя плачу,
    Хто забрав мою удачу.
    Душа моя від образи ридає,
    Бо я тебе до цих пір кохаю.
   ( Заходить Костя).      
 Костя. Ти чому покинула зал?
Наташа. Добре, що ти вийшов за мною. Ми тут одні?
Костя. Здається, одні.
Наташа. Хорошо, що нам ніхто не буде заважати.
Костя. В чому важливо, щоб нам не заважали?
Наташа. Тому що я тебе хочу дещо запитати, і хочу, щоб ти відповів на моє запитання чесно.
Костя. Постараюсь відповісти чесно на твоє питання.
Наташа. Настя чула, як ти з Альошою говорив про якісь листи.
Костя. Настя не так зрозуміла нашу розмову. То ми вели про листи, які звязані з нашою роботою.
Наташа. Але Настя говорила, що ви згадували там і моє імя.
Костя. Я не памятаю точно про що ми говорили з Альошою, але, здається, твоє імя ми не згадували.
Наташа. Костя, я ж бачу, що ти говориш неправду. Ти не вмієш брехати. Я бачу це. Скажи правду. Яка б вона не була, але я ії хочу знати, бо це для мене важливо.
Костя. Наташа, заспокойся. Настя щось вигадала.
Наташа. Нікуди я не піду, поки ти мені не скажеш про ті листи.
Костя. Нічого я не повинен говорити. Я сказав тоді зайве. Просто я хочу сказати, що Альоша дуже хороший хлопець, просто він буває дуже імпульсивний, але це швидко проходить.
Наташа. Ні, ти все – таки скажи, що ти не повинен мені говорити.
Костя. Ні, я не маю ніяких таємниця, які стосуються тебе..
Наташа. І чого ж ти не вважаєш себе винним?
Костя. То я просто так сказав.
Наташа. Ні. Ти не просто так сказав. Тут є якась таємниця, я відчуваю, що все це що відбувається зі мною, відбувається не просто так, бо деякі речі я зовсім не розумію.
Костя. Наприклад.
Наташа. Наприклад, коли Альоша писав мені листи, то він був такий ніжний, такий добрий, так поважав мене, а сьогодні для мене він відкрився зовсім з іншої сторони. Невже його поведінку так різко змінило наше одруження?
Костя. Не знаю.
Наташа. Ні щось знаєш, але не хочеш цього говорити.
Костя. Я не можу цього говорити.
Наташа. Чому?
Костя. Тому що я поклявся.
Наташа. То невже то така страшна клятва?
Костя. Ні.
Наташа. То чому ж ти мені не можеш нічого розказати, внести ясність в мою голову, бо я нічого не розумію, що відбувається, бо все відбувається зовсім не так як я думала. Ця таємниця приховує від мене щось таке важливе, без чого не можливо моє майбутнє життя. То ж я прошу тебе скажи мені правду.
Костя. Я не можу.
Наташа. Але ж твоє мовчання може згубити моє життя, невже твоя совість тоді може бути спокійна.
Костя. Ти занадто все перебільшуєш.
Наташа. Повір мені, зовсім ні. І тільки ти можеш мені допомогти.
Костя. Хорошо, я скажу тобі все. Тільки нехай це все залишиться між нами.
Наташа. Я нікому не скажу.
Костя. Звичайно, Альоша, буде сердиться на мене, але ти, мабуть, маєш рацію – не можна починати життя з неправди.
Наташа. Я ж дала слово, то Альоша не дізнається.
Костя. Тут така справа, можна сказати делікатна, я навіть не знаю як тобі сказати, як пояснити, щоб ти зрозуміла мене вірно.
Наташа. Говори, як знаєш.
Костя. Розумієш ті листи, які писав до тебе Альоша, писав не він, а я.
Наташа. Як то?!
Костя. А так. я писав листа, а він відсилав їх тобі по Інтернету..
Наташа. Ти писав?..
Костя. Так.
Наташа. Але навіщо?
Костя. Я навіть не знаю чому і коли це почалось. Льоша попросив мене написати до тебе листа, бо знав, що я багато читаю, що я багато знаю, словом, людина цікава і може зацікавити іншу людину, тобто тебе і тому попросив мене.
Наташа. Це якийсь кошмар. Я нічого не розумію. Мені, здається, що світ перевернувся з ніг на голову.

; РОМАНС НАТАШІ ;

О, янгол мій, втішальник милий,
Фальшивий мій божок добра,
Це ти зробив, щоб я любила –
Така була у тебе гра.
Тепер прийшов мене втішати –
Це ти продовжуєш, либонь.
Словами граючи, вбивати
Мою зневажену любов.

О, де тепер знайду я раду.
Коли в очах стоїть туман,
О, де тепер шукати правду,
Коли навкруг самій обман?
Я наче стала на дорогу
Серед отруйних орхідей...
О, як тепер без віри в Бога
Я буду вірити в людей?

О, доле ти моя підступна,
Навіщо крилася в тіні,
Користолюбна й перелюбна
У душу вкралася мені?
Чиї тепер врятують руки
Мов осміяну фату,
Весілля, схоже на розлуку,
І щастя, схоже на біду?

Костя. Тобі не варто хвилюватись так… Льоша ж кохає тебе, і дуже хотів сподобатись тобі, через те і попросив мене писати листи.
Наташа. Але ж це справжній обман, невже ти не розумієш цього.
Костя. Можливо. Я вибачаюсь перед тобою за те, що приймав участь у твоєму обмані, але я не думав, що це зайде так далеко. У нас багато хлопців таким займаються, але не у всіх це закінчується весіллям.
Наташа. Але ж у нас це закінчилось весіллям – весіллям, яке побудоване на обмані.
Костя. Обман був тільки в листах, але ж на справді Льоша кохає тебе і дарма, що він не такий начитаний у нього ж маса інших позитивних якостей: у нього золоті руки, він чоловік практичний не те що я.
Наташа. Це вже я помітила. Мені тільки цікаво знати, коли Льоша писав про свої почуття до мене – це те ж він писав з твоїх листів?
Костя. Мабуть, що так.
Наташа. Навіщо ви це робили? Ви хотіли посміятись наді мною?
Костя. Зовсім, ні.
Наташа. Але ж це у вас вийшло дуже хорошо… В мене голова йде обертом від ваших зізнань.
Костя. Не звертай уваги.
Наташа. Як це не звертати уваги! Фактично я вела переписку з іншим чоловіком, який мені освідчувався в коханні, а я йому. Виходить я вийшла заміж за другого чоловіка, зовсім не того, що в мене в серці. Як ми зможемо жити?
Костя. Він кохає тебе і зробить все, щоб ти була щаслива.
Наташа. Дякую. Я вже трішки відкрила для себе його справжнє обличчя і те, як він хоче мене зробити щасливою.
Костя. Я ж говорю, що він дуже імпульсивний і може зопалу наговорити, або натворити богзнащо, але потім він відійде і все буде хорошо. Я його давно знаю, то вивчив дуже хорошо.
Наташа. Ні, хорошо вже не буде. Признаюсь, що сумніви у мене зародились раніше. Напередодні ми з ним ходили по крамницях, на ринку. Мені сподобався там альбом класичної музики і я попросила його купити, але він відповів: «Не зараз» і все. Там були ноктюрни Шопена. Він же писав, що ці ноктюрни йому подобаються. Але ж це ти писав?
Костя. Так, я писав це.
Наташа. Писав про себе, що це тобі подобаються ноктюрни?
Костя. Так.
Наташа. То, хіба це не обман?
Костя. Я вибачаюсь перед тобою.
Наташа. Що мені зараз ті вибачення, коли я думала тоді, що у нас споріднені душі з Альошою.
Костя. Я не думав, що це зайде так далеко.
Наташа. Ще я хотіла купити «Лоліту» Набокова, бо ніде не могла дістати, а хотілось почитати і знову він відмовив мені, тоді як ти в своїх листах наполегливо пропонував мені прочитати цей роман.
Костя. Що я наробив? Мені так шкода. Я тобі так співчуваю.
Наташа. Сьогодні, своєю появою він шокував мене. І це людина, думала я, яка писала, що не п’є, чи то ти про себе писав?
Костя. Про себе, але Альоша теж не п’є.
Наташа. Але ж сьогодні який він був?
Костя. То від незвички.
Наташа. Зрозуміло, вигороджуєш свого товариша.
Костя. Ні, то правда.
Наташа. Як і все інше. Брехня. Так ви добре посміялись наді мною.
Костя. Запевняю, у нас і в думках такого не було.
Наташа. Але ж сталося… Я хочу бачити його, я хочу подивитись йому в очі. Де він?
Костя. Я сам його шукав.
Наташа. Пішли разом шукати.
(Наташа і Костя виходять з кімнати, через деякий час туди заходить Альоша і Настя).
Альша. Я Наташу залишив тут, а зараз її не має.
Настя. І Кості теж немає. Можливо, вона з ним вийшла.
Альоша. Хороша справа. У мене вкрали наречену.
Настя. Не думаю. З тебе б тоді вимагали викуп. Та й двічі наречену не викрадають. Просто дами поміняли кавалерів.
Альоша. Чому ти так сказала?
Настя. Просто так. В танцях є такий вислів.
Альоша. Ні. Ти не просто так сказала. Ти мала щось на увазі?
Настя. Щоб я мала на увазі?
Альоша. Про що ви з боярином розмовляли?
Настя. Він розповідав мені, про заморські краї, про море, про кораблі.
Альоша. І все?
Настя. Все. А чому це тебе так хвилює?
Альоша. Просто так.
Настя. Сам говорив тільки що, що просто так нічого не буває.
Альоша. А в мене буває.
Настя. Нудний ти якийсь, зовсім не похоже на те, що у тебе весілля.
Альоша. Весілля вийшло не таким як я думав.
Настя. Чому?
Альоша. Тому що… Розуєш, я так мрів про власну машину. В мене вже є деяка сума грошей, але трішки не вистачає. Я так надіявся, що на весіллі мені подарують гроші та батьки додадуть і ми зможемо купити хорошу новеньку машину. На якій ми з Наташою поїдемо подорожувати Європою. Але, нажаль, все вийшло зовсім не так, бо нам такого непотребу надарували, а грошей обмаль. І що я буду з тими подарунками робити? Дурні люди.
Настя. Село. Такі тут звичаї.
Альоша. Так, село. Невже вони думають, що я в своїй квартирі буду вішати килими із нейлону чи то капрону, або розпивати чай з дешевих китайських сервізів, або розвішу в своїх кімнатах годинники, які будуть мені нагадувати про цей жах.
Настя. Село. Що ти хочеш. Нема клепок в голові.
Альоша. Я ж те саме говорив і Наташі, а вона образилась на мене. Хіба ж я для себе того автомобіля хочу, щоб поїхати куди в гості, чи влітку поїхати до моря. Та і як жити без автомобіля я не знаю.
Настя. Звичайно, я теж мрію купити авто і вже на курси водіїв поступила. Машина в наш час не розкіш, а засіб пересування.
Альоша. От ти мене розумієш, а Наташа говорить, почекаємо. Та що ж мені до сорока років чекати, поки назбираю грошей. Тоді й машина мені не буде потрібна.
Настя. Звичайно.
(Входять Наташа і Костя).
Наташа. Ось де ти, а я тебе на вулиці шукаю.
Альоша. А я теж тебе шукав, люба моя.
Наташа. Не говори мені так.
Альоша. Чому?
Наташа. Тому що… Скажи мені правду, хто писав мені листи?
Альоша. Що за питання. Звичайно, я писав.
Наташа. Ні ти не спіши відповідати, ти хорошо подумай, бо це для мене дуже важливо.
Альоша. Не розумію. Які можуть бути сумніви? Хто б ще міг тобі писати листи з такими щирими почуттями.
Наташа. Не говори поро свої щирі почуття, бо вони були тобі продиктованими кимось другим.
Альша. Дивна ти якась зараз, яке це має значення хто писав, хто диктував. Ми з тобою  сьогодні стали чоловіком та дружиною.
Наташа. Має значення, бо виявляється я переписувалась з зовсім іншим чоловіком? Він писав про свої почуття, а не про твої.
Альоша. Хто це тобі сказав?
Костя. Я сказав.
Альоша. Навіщо. Я не просив тебе про це.
Костя. Але ти просив мене писати листи до Наташі?
Альоша. Ти знаєш хто ти після цього.
Костя. Дивлячись з якої сторони дивитись.
Альоша. Це вже ти філософію розводиш. За такі речі у нас на кораблі знаєш що роблять – в кращому разі морду б’ють, в гіршому – за борт.
(Альоша наступає на Костю).   
Наташа. Облиш його.
Альоша. Хорошо, я облишу його, якщо ти зараз зі мною підеш до людей, ніби між нами нічого не було.
Наташа. Ні, так не вийде.
Альоша. Чому?
Наташа. Тому, що я не можу поважати, а тим більше кохати людину, яка обманула мене.
Альоша. Але ж ми взяли шлюб і обіцяли бути все життя вірними одне одному.
Наташа. Я не тобі давала ту обіцянку.
Альоша. Як то не мені. Невже не я стояв з тобою на рушнику?
Наташа. Не ти.
Альоша. А хто ж тоді?
Наташа. Зовсім інший чоловік.
Альоша. Та це ж твої фантазії. Забудемо все, бо нам же завтра відправлятись в круїз по Європі, я вже замовив квитки по телефону. Якщо не поїдемо власною машиною, то поїдемо потягом.
Наташа. Круїз відміняється. Я не хочу тебе бачити.
Альоша. Але ж квитки пропадуть.
Наташа. Нехай пропадають, або їдь з ким-небудь іншим.
Альоша. З ким же я можу поїхати, коли у нас з тобою шлюб?
Наташа. Шлюбу немає.
(Рве шлюбне свідоцтво).
Альоша. Що ти накоїла?
Наташа. Я вчинила так, як велить мені моя совість, мої почуття. Ти мені зовсім чужий. Я впевнена, що ти швидко забудеш мене, і знайдеш другу жінку.
Альоша. Де ж я її так швидко знайду, коли завтра потяг відправляється.
Настя. Я можу з тобою поїхати.
Наташа. Так. Візьми Настю з собою, вона в захваті від тебе, до того ж у неї батько – бізнесмен і допоможе купити тобі машину.
Настя. Так, тато мені не відмовить, він обіцяв мені купити авто, як отримаю права.
Альоша. Якщо ти так наполягаєш на цьому Наташа, то я так зроблю. Тільки, дивись, жалкувати будеш.
Наташа. Ні, не буду.
Альоша. Що ж, ми підемо.
(Альоша і Настя виходять).
Наташа. Що ж тепер буде? Як я переживу цей сором? А батьки… Піду втоплюсь.
Костя. Що ти вигадуєш. Твоє життя тільки починається і це тільки епізод в твоєму житті, який можна розглядати з різних сторін.
(Входить батько, напідпитку).
Петро. Ось де ви молодята заховались і воркуєте як голубки.
Наташа. Тато… Я прошу…
Петро. Встигнете, ще налюбуватись один одним, а зараз пішли до гостей.
Костя. Петро Павлович…
Петро. Зятьок, ми з тобою ще чарки не випили. О, а ти вже й вуса збрив… Що дружина наполягла. Дивись… ініціативу не віддавай… Хоча тобі без вусів навіть краще… Вони в тебе були якісь не зрілі… А зараз ти просто молодець. Пішли до столу.
Наташа. Тато…
Петро. Хорошо, я вас залишу, але ви не примушуйте гостей чекати.
(Батько виходить).
Костя. Наташа, я повторюю тобі, якщо все життя розглянути глобально, то цей день тільки один епізод в твоєму довгому житті. Тому через нього треба тільки переступити і забути. А потім все піде так як було.
Наташа. Ні, вже так не буде. Я втратила віру, моє кохання розтоптане.
Костя. В кого ти втратила віру?
Наташа. В людей, в Льошу.
Костя. Вибачай мене, але ж ти вірила не йому.
Наташа. А кому ж тоді?
Костя. Тому хто писав тобі листи.
Наташа. Той хто писав мені листи, хотів тільки посміятись з мене.
Костя. Ні. Він не хотів посміятись над тобою.
Наташа. Навіщо ж він писав листи через іншого?
Костя. Він просто хотів допомогти товаришу, але потім, з часом коли я став більше тебе узнавати, то ти все більше подобалась мені. Ти була проста, чутлива дівчина без шкідливих звичок, ти мала добре серце і багату уяву – це нас поєднувало. Через те мої листи до тебе були такі палкі та щирі, але я не хотів в цьому нікому признаватись, бо ти була наречена мого друга. Коли я побачив тебе, то закохався ще більше, але знову я затамував свої почуття. Та, коли я побачив, якмй у вас з Льошою розбрат вийшов в день весілля, то зрозумів, що ви не будете щасливі разом, бо ви зовсім різні. А винний в тому буду я, бо я вас звів до шлюбу, тому я вирішив не мовчати, а ще хочу сказати, що я кохаю тебе і не можу жити без тебе.

; РОМАНС  КОСТІ ;

Листи, лист: - вулкани слів,
А в них палкі мої бажання,
Мої вогненні поривання
І щастя полум'яний спів.

Тобі слав інший ті листи,
А суть була в них моя власна,
І це мені у снах прекрасних
Свою любов являла ти.

Так, я обманював, але
І сам Господь, напевне, бачив
Те зло моє було незряче,
Те зло моє було не зле.

Тепер нарешті я прозрів
І зрозумів чому страждаю –
Хоч душу іншому віддав Я,
О, як же я тебе любив!

Перед тобою каюсь я,
І покладаю край обману –
Прошу, прошу тебе, кохана,
Навіки будь моя, моя!

Наташа. Що ти сказав? То знову жарт.
Костя. Я сказав, що кохаю тебе і прошу твою руку і серце.
Наташа. Але ж… Ти зовсім не знаєш мене.
Костя. Я тебе знаю дуже добре і дуже давно наші серця з’єднались там, в небесній сфері і залишилось тепер з’єднатись нашим тілам.
Наташа. Як же так можна? Одружувалась з одним, а жити буду з іншим.
Костя. Ти і одружувалась зі мною, тільки не знала цього, а тепер я тобі розкрив очі і ти дізналась, що кохала мене, тільки мене.
Наташа. Так воно і було насправді.
Костя. То ж весілля продовжується, пішли до гостей. Нас там чекають.
Наташа. Але ж що вони скажуть, що чоловік у мене інший.
Костя. Вони ж там уже всі п’яні, то не побачуть, а хто побачить, то промовчить, бо тільки ми вирішуємо свою долю.
Наташа. Як мені з тобою хорошо, як все стало просто і добре. Мені, здається, що знала я тебе все своє життя.
Костя. Мені теж так здається. Пішли нас чекають.
Наташа. Пішли. (Виходять). Стій.
Костя. Що таке?
Наташа. Мені треба весільний оберіг забрати, а то ще знову хтось його візьме в руки, і моя доля зміниться, а я зовсім цього не хочу.
    ( Наташа бере оберіг і вішає на шию його.)
Виходять.

; ЗОРЯНИЙ ВАЛЬС КОСТІ І НАТАШІ ;

Весь вік блукати в імлі,
Ми б не зійшлись ніколи.
Тепер я вас прошу на вальс
По сонячному колу.
Коли ще наш одвічний світ
Робив такі химери –
Танцюють вальс планета Марс  Двічі
З планетою Венера.

Земля віднині круглий рік
Цвісти почне і пахнуть.
І в світі кожен чоловік
І кожне жінка ахнуть.
Цей вальс і з розуму зведе.
І хід світил порушить –
Такого не було ніде:                Двічі
Планети з вальсі кружать.

Лунає вальс  "Венера - Марс".
Аж в космосі заграви,
О, Боже, не карай ти нас.
А випий з нами... кави.
Ми не Венера і не Марс,
Ми жінка з чоловіком,
Сьогодні в нас зірковий час –  Двічі
Зустрілись ми навіки.



; ЗАНАВІС ;