17 наслiдування

№ 17  НАСЛІДУВАННЯ

~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Успадкуй все, що маєш. Відпусти все, що тримаєш.
   Не час бо ворочати горами, не час чекати від Неба дарів.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Булаву відберуть. Скарби поцуплять.
   Чи потрібні комусь пісні?

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Жінки та друзі – райдуга, завірюха…
   Чи вабить когось грайливість?

3 СОТОВА ХАТКА
   Золоті слова, срібні списи…
   Де той, хто б не рахував ворон?

4 АЛАТИР
   До пісень прислухаються Орли.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Орли приглядаються до грайливих.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Між Орлами немає ворон. Сила.
   Будьмо!

ВІРНІСТЬ  НАКАЗУ

   Ця притча свіжа, немов маленький листочок на гілці дерева під час новосвіту.   
   У кожної держави свої кордони. А як є кордон, то його треба охороняти.
   От привів одного разу до кордону якийсь-то там військовий начальник дружинника свого, поставив біля стовпа і так наказав: «Стій отут, поки сам не прийду за тобою». Сказав він так та й пішов.
   Минав час, а начальник все не повертався.
   Що робити бідоласі? Стоїть собі, та й годі.
   А тут почалася війна. Прийшло військо із сусідньої держави і захопило прикордонний район. Побачив ворожий князь дружинника, що стояв, не скидаючи рушниці (бо наказано йому було стояти), і звелів захопити його в полон.
   Кинулися відважні, смикають хлопця за чуба, смикають, а він ні з місця. «Еге, – кажуть, – то ноги його приросли до землі. Ну коли так, то хай собі стоїть… Чи страшний нам вояка, що стоїть, як дерево біля дороги?»
   Через якийсь час зібралося військо тої держави та прогнало таки ворога за межу. А як побачили вони вояка, що самітно стояв на кордоні, то й сказали: «Як ішло військо на нас, то всі повтікали, один він лишився стояти. То ж як можна не назвати його героєм, як не увінчати його голову дубовим вінком? Свята хоробрість, свята і людина».
   І з того часу все йшли й шли до нього люди, і славили його, і вклонялися йому, як святому.