18 виправлення помилки

№ 18  ВИПРАВЛЕННЯ ПОМИЛКИ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~

   Яке яблуко не знає, що його черв’як точить?!
   Усвідомлення недугу. Усвідомлення дугу. Виправлення зіпсуття.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Муки батьків – початок стезі до дугу.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Не стануть із Орлами ті, кого не вподобає ластівка.
   Ворону із серцем ластівки називають «білою».

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Стрибок лева робить межу між тобою й батьками.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Бику немає діла до розлюченого цапа.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Калина, Малина, Шипшина, а посередині гожа дівчина;
   з трьох річок косу плете, з трьох лозин світлицю мете.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Калина, Малина, Шипшина…
   Будьмо!

ОДНИМ ІМ’ЯМ ЛІКУЮТЬ

   Прожити цю притчу - наче посидіти в холодочку під віковим дубом, коли все навкруги потопає в спеці.
   Прочув якось один чолов’яга, що в сусідньому селі живе знахар на прізвище Копило, який гарно вправляє кістки і навіть тяжко хворих ставить на ноги.
   А в цього чолов’яги, треба сказати, дуже боліла спина, він ледь ходив. От і вирішив він будь-що дістатися того села і розшукати знахаря.
   Розшукав таки його хату.
   – Ви, – питається в дебелого кремезного парубка, що вийшов його зустріти, – Копило?
   – Я, – каже той.
   – А чи не полікуєте ви мене? Спина… так іноді пече, так щемить, що страшно сказати.
   – Полікую, – сказав парубок, – чому б і не полікувати? Заходьте до хати.
   Що вже той Копило робив, Бог його святий знає, тільки хворому не покращало, а навпаки, – не жарт сказати, - йому відібрало ноги.
   Копило побілів, мов крейда, вибіг мерщій із хати і за хвилину повернувся з якимось дідусем. Той дідусь обдивився сердегу, поклав його на живіт, вдарив кілька разів кулаком по хребтові, і  – диво! – хворий підвівся, та не просто устав  – гусаком по хаті пішов!
   Уже біля воріт він спитав дідуся:
   – Скажіть-но мені, добродію, ваше прізвище та ім’я, за кого я маю до кінця днів моїх молитися перед Богом?
   – Я, – каже дідусь, – з діда-прадіда  –  Копило. Христофор Копило.
   – А це тоді хто?! – здивовано запитав чолов’яга.
   – А це, – каже, – мій син Михайло. – І всміхнувся дідусь: – Моя кровинка. Мою жилку тягне.
   Сила. Скільки такого по білому світу: лікують одним ім’ям, а благодать пожинають різну.