21 зцiпленi зуби

   № 21  ЗЦІПЛЕНІ ЗУБИ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Кожна межа кропиться слізьми.
   Вони варті недосконалого суму.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Усі дороги ведуть до болота.
   Від болота – лише одна.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Не біда, що кури лізуть у хату.
   Хробак на городі, а сідало у курнику.

3 СОТОВА ХАТКА
   У спеку тягнуться до води, у холод рятуються біля вогню.
   Чи робить хтось навпаки? Сила.

4 АЛАТИР
   Гупання яблук – симфонія саду.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Падає жовтий лист.

6 ЗІРКА В НОЧІ
   Падає сніг…
   Будьмо!

ШАПКА ДО ГОЛОВИ

   Хай казочка моя, як річечка, в’ється поміж берегами.
   Жив-був дуже сварливий чоловік. Хто на очі йому попадеться, того й лає. І ніхто в селі проти нього піти не міг, бо в нього було дуже багато грошей. Гроші - і ти, як цар.
   Одного разу пішов той чоловік на базар та й купив собі хутряну шапку  –  кучму, дуже вже вона йому сподобалась. Приїхав додому пізно, і одразу ж до ліжка. Тільки він скинув шапку, а вона йому знов на голову скочила. Скинув удруге – все повторилося. От горе! Кучма наче приросла до його голови.
   І пішла у нього з того часу оказія за оказією, біда за бідою.
   Незабаром померла його мати. Люди прийшли, щоб з нею попрощатися, а на сина баньки повитріщали, шепочуться: «Отак-то він любив свою матір, що навіть шапки на прощання не скине». Друга халепа: в суді його киями побили, коли він перед суддею кучми не зняв. Та то ще півбіди. А що робити, коли голову вже цілий рік не мив, коли там уже й черви завелися? Він, бувало, посмика, посмика ту шапку, а тоді сяде та як почне плакати гіркими сльозами: «За що мені така Божа кара! Жити не хочу!… Відрубайте мені краще голову, щоб я такої муки не знав!»
   А тут його брат з міста приїхав і привіз із собою сивенького дідуся. Той пожалівся дідусеві на свою біду. Сивань вислухав його уважно, а тоді й каже: «Весь цей час ти намагався скинути шапку, і у тебе нічого не виходило. А чи пробував ти вийти з-під неї сам?»  –  «Ні», – сказав чоловік. – «А ти спробуй!»
   Скочив дідок на стіл (бо був невисокого росточку), узявся правицею за шапку і скомандував: «Іди!» Пішов чоловік, і – о диво! – не чіплялася більше вража шапка за чуба, а голова вислизнула з-під неї, наче в’юн із рук рибалки.
   Перестав з тих пір той чолов’яга лаятися і навіть у найлютіші морози, у найпекучішу спеку не покривав він більше своєї голови. Сила.