Певно що, я старію. Або ж стаю мудрішою – це вже як подивитись. Моя бабуся взагалі вважає, що жінка не буває старою, є тільки 3 віки: дівчина, жінка, і «як гарно ви виглядаєте». Зрештою, вік – це дрібниці. Важливіше від усього – стан душі. А от моїй душі бракує спокою. Я не можу жити без руху, але й постійно рухаючись – важко, втомлюєшся від усіх цих переживань та неспокою.
Часом буває, хочеться зупинити всі годинники, всі машини, увесь той безкінечний рух й хоч на хвильку побути у тиші, не боючись кудись запізнитись, чи не встигнути щось зробити. Скинути з голови й плеч небесне склепіння, що ніби тягарем давить на тебе. Припинити ставити собі безкінечні питання. Прислухатись до пташиного співу в парку. Випити горнятко кави. Вгамувати вир думок в голові. Нарешті, залишити місце для життя в своєму житті.
Певно що, я старiю...
© Copyright: Власенко Наталия, 2014
Свидетельство о публикации №214052702252
Свидетельство о публикации №214052702252
Рецензии