25 цнота

№ 25  ЦНОТА

~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Кожна квітка має своє цвітіння. Сила.
   У лузі, де так солодко п’ється весна, що віднімеш, що додаси?

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Цвіте біб, цвіте й мак, пшениця колоситься. Радість!

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Бджола без спочинку. Серце в руках.
   Стара лисиця розписує глину.

3 СОТОВА ХАТКА
   Біб із чорною плямою.
   По землі розсипається намисто.
   Стара лисиця продає горщики.

4 АЛАТИР
   Пташиний плач. Пелюсткові килимки.
   Латання червоної китайки. Сила.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Місяць убирається в пав’яче пір’я.
   Світло заливає город, хату, озеро й цвинтар.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Вінчання боба з пшеницею.
   Стара лисиця малює маки. Сила.
   Будьмо!

БДЖОЛА НА ЛЮБОВ

   Хай казочка моя буде вам в радість, як додає радости матусі усмішка її дитяти.
   Це сталося, коли ще на всіх парубків дівчат не вистачало.
   От прийшов до Бога один паруб’яга та й каже:
   – Боже, як же мені кортить пізнати жінку! Та де її взяти?
   – Гаразд, – сказав Бог, – пізнаєш. Яку ти бажаєш?
   – Хай, як і я, вона буде бідовою, завзятою і здоровою. Щоб вдачі ми з нею були однієї. Щоб я був її, а вона щоб  –  моєю.
   Узяв Бог квітку будяка, зробив із неї осу і каже:
   – Ця комаха відповідає твоїм жаданням. Поживи з осою, придивись до неї, і якщо ви порозумієтесь, Я зроблю  тобі з неї жінку.
   От почали вони жити. Парубок каже: «Підкоряйся, осо, мені, бо ти моя». А оса йому: «Ні, чоловіче, слухай мене, бо ти мій». Отак сваряться щодня. То він їй прочухана дасть, то вона його всього покусає.
   Не витримавши такого життя, парубок знову побіг до Бога.
   – Забери, Боже, – почав слізно благати, – цю шалену комаху. Не хочу я такої дружини, щоб дорікала мені в усьому та щоб зі злістю жало в мені топила.
   – Чи могло у вас що вийти, – мовив Творець, – як ви обоє рябоє, керувалися не серцем, а головою?
   – Дай мені, Боже, якусь іншу подругу, благаю!
   – Гаразд. Дам тобі ще одну спробу. А більше не дам.
   Узяв Бог квітку троянди і зробив з неї бджолу.
   От почали вони жити. Парубок каже: «Я, – каже, – бджілко, не хочу тебе утеряти, то давай одне до одного з ласкою підступати». А пчілка йому: «Ходімо в поле, мій соколе. Де мед пахтить, там гарно жить».
   Пішли вони на зелені луки. Бджола знай собі з квітки на квітку перелітає, мед збирає, і ніби немає їй діла до парубка. Тинявся він за  нею, тинявся, а потім ліг та й задрімав на траві-мураві, під липкою, біля джерела. А бджілонька як помітила, що її судженого немає, – полетіла його шукати. Дивиться  –  спить її любчик, та так спокійно, так солодко, а вже ті вустонька – наче квітка духмяна, на медовій росі настояна. Задзижчала бджола, сіла на губоньки пелюсткові, а губоньки здригнулися, а бджілонька сіпнулася, жало загнала.
   Підскочив паруб’яга та як гримоне на неї:
   – Пчілко немилосердна! Чом жало впустила у мою губоньку, для чого мене укусила?
   – Я, – каже бджілка, – твоєю вже стала, жало і мед разом тобі я віддала. Стікся в них щедрий нектар  –  кохання бальзамовий дар.
   – Що ж то за дар такий?! Що ж то за кохання?! Оце так-так: «дала бджола меду  –  аж пику скривило». Ні, не бачу я різниці між тобою та осою. Та мене нещадно кусала, а оце, бач, і ти до того ж внаджуєшся.
   – Ге, мій любенький, – сказала бджола, – Оса безліч разів кусає, а не вмирає. Мені ж жальце на один раз дано. Ти, голубе, тільки болю зазнав, а я тепер вмерти маю.
   – О, ні! – відчай охопив парубка. – Не хочу я цього чути! Як то ти з-за свого кохання з цього світу підеш?! Як то мені жити далі без тебе?
   – А що, кохаєш і ти мене?
   – Кохаю! Палко!
   – То є вихід… Притули мене до своїх грудей. Тільки-но я вмру – то й народиться одразу ж нове життя, і стану я дівчиною. І буде в нас відтоді одне серце, і вистачить нам його на цілий вік. І не будеш ти більше знати болю від кохання, а я  –  смерті.
   Як сказала бджола, так і сталося. І все суще коханню їхньому милувалося.
   Творець радо на них споглядав, а про себе казав:
– Ні, недаремно створено цей світ.
Життя  –  коріння, а кохання  –  цвіт.
Той лиш цвіте, хто суть пізнав:
Любов живе, де власника нема.