26 виховання великим

   № 26  ВИХОВАННЯ ВЕЛИКИМ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Ширяє Орел. Гості в світлиці. Черепаха залишає озеро.
   Вітер у очереті. Ледь чутно пугукання пугача.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Гості в хмільному чаду.
   Верби навколо озера.
   Занепокоєння черепахи.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Суперечка жайворонка й черепахи.
   Блискавка у безхмарному небі. Будьмо!

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Жайворонок сідає на панцир черепахи. Радість!

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Озеро білих лілій. Танок жовтого листя.
   Пугукає пугач. Сила.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Святкова світлиця.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Де черепаха? Де жайворонок?
   Будьмо!

ЗНАЙДЕННЯ

   Хай казочка моя задзижчить у вашому серці, як бджола в меду.
   Жив-був один чоловік, і дуже вже йому закортіло стати волхвом, щоб все розуміти, все знати, землі і людям допомагати.
   Бідний то був чоловік; мав лише півня та вівцю. Узяв він півня та пішов до волхва, що сидів під дубом. От прийшов, коли дивиться: спить собі довгобородий жрець і гадки ні про що не має. Розбудив його той чоловік та й каже:
   – Приніс я півня богам. Прийми мою жертву і навчи волхвувати.
   А той повідає:
   – Як же я в тебе жертву прийму, коли в мене офірний вогонь не горить? Поки я спав – вогнище й згасло.
   – То що робити?
    – Піди в ліс та попроси Перуна-громовержця, щоб дав тобі вогню. Як дасть, – принось мені. Я розпалю багаття, прийму в тебе офіру і почну навчати.
   Нічого робити. Пішов чоловік до лісу, став благати Перуна, щоб дав йому вогню. Почув його благання Перун. Загуркотіло небо, набігли хмари, вдарила у дерево блискавка і запалила його. Відломив чоловік палаючу гілку, приніс до волхва.
   А той йому й каже:
   – Приніс ти вогонь  –  це добре. Але поки ти ходив, твій півень помер. Як можу дарувати богам мертву тварину? Піди і принеси іншу жертву.
   Повернувся чоловік додому, взяв овечку та й знову поспішив до жерця.
   Та на лиху біду, знов повторилося те ж саме. Спав волхв, і багаття мовчало.
   Розбудив його чоловік і каже:
   – От приніс я вівцю. Чи будеш мене вчити, чи ні?
   – Як же я в тебе жертву прийму, – каже волхв, – коли в мене жертовний вогонь не горить? Поки я спав, вогнище й згасло.
   – То що робити?
   – Піди у степ, та попроси в бога сонця Хорса вогню. Коли дасть, неси до мене. Я розпалю краду, прийму в тебе жертву і почну навчати.
   Нічого робити, пішов чоловік, став серед лугу, почав Хорса благати, щоб дав він вогню. Почув його благання Хорс, пустив вогняний промінь у терновий кущ. З корінням вирвав той кущ чолов’яга і мерщій до волхва.
   А той і каже:
   – Приніс ти вогонь  –  це добре. Але поки ти ходив, твоя вівця померла. Як можу дарувати богам мертвечину? Іди і принеси іншу жертву.
   – І радий я зробити, як ти велиш, та немає в мене більше звіра на офіру.
   Почувши таке, волхв і каже:
   – Тоді зроби ось що: піди і сам відшукай вогонь та злови степового звіра, а коли це зробиш, то повертайся скоріше до мене. Візьму тебе до себе учнем.
   Йде чоловік сам не знає куди, а про себе думає: «Де ж я той вогонь дістану, як того звіра спіймаю? Кепські справи: все, що мав, утеряв і волхвом не став».
   З такими думками підійшов він до річки. А там бісенятко цеберкою воду з річки черпало та носило осторонь і виливало у лугову ямку.
   – Привіт, чоловіче, – сумно привітало його бісенятко. – Ставай зі мною воду носити.
   – Ніколи мені, – каже чоловік.
   – У чім твоя туга? – питається рогатий.
   – Лиха доля: от блукаю, вогню шукаю, а де його знайти, не знаю.
   – Ти не знаєш, я знаю, – хитрувато всміхнулося пекельне відріддя.
   – Де ж?
   – А ти про підземний вогонь чув?
   – Це що ж, пекельний?
   – Саме він.
   – Ні, мені такого не треба.
   – А яка тобі різниця? Вогонь, він де хоч – вогонь. Я тобі зараз же його принесу.
   – То принось, – каже чоловік.
   – Тільки в мене одна умова, – сказало чортеня.
   – Яка умова?
   – За мій вогонь ти маєш піти і вбити волхва.
 – А хіба що?
 – Я йому колись у суперечці програв і тепер, поки він не вмре, маю безглуздо воду носити.
   Замислився чоловік:
 – Це що ж виходить? Ти даси мені вогню, а я за це волхва вб’ю? А коли я його вб’ю, то тоді навіщо мені вогонь? Ні, пекельнику, не піду я на твої умови. Краще вже тобі воду носити, волхву волхвувати, а мені щось своє дбати.
   І пішов він, щоб сповістити жерця про те, що не дістав він вогню і що вже нічого йому від нього не треба.
   От прийшов, коли глянув і очам своїм не вірить: волхв, наче той цар, сидить, перед ним вогонь горить, а на камені-алатері повно жертви.
   – Що скажеш? – питається його волхв.
   – Не знайшов я вогню.
   – Ось твій вогонь, – каже сонцепоклонник.
   – Не впіймав я звіра на жертву.
   – Ось твоя жертва.
   – Не гідний я бути твоїм учнем.
   – А про це я тебе не питаю. Сідай до вогнища, розкрий свої вуха та мою баєчку слухай…
   З часом той чоловік став волхвом. Сила.