27 пожива

   № 27  ПОЖИВА

~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Голодний шукає поживи.
   Голодний знаходить поживу.
   На цілу державу аж три отамани, а булава – одна.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Гультяй із булавою.
   Знахарка із зіллям.
   Втрата булави.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Боєць з булавою.
   Похід у Край Мудреців.
   Зализування ран.

3 СОТОВА ХАТКА
   Поет із булавою.
   Слізне мовчання.
   Пробудження ведмедя.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Два отамани під зверхністю поета.
   Врожайний рік.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Безліч смаків; переможець-пісня. Велика радість.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Складання пожертви: лантух, книга і пісня.
   Хода на Орлові.
   Будьмо!

НАСИЧЕННЯ

   Пах одної квітки може звеселити.
   Одна притча здатна очистити душу. 
   Прийшов якось до діда Порадьжета один чоловік та й питає:
   – Чи можете ви, добродію, відповісти мені на одне запитання?
   – Можу, – каже Порадьжет. – Немає такого запитання, на яке б мудра людина відповіді не мала. Що тебе турбує, кажи.
   – Ось запала мені в голову одна думка.
   – Яка саме?
   – Скажіть мені, шановний, скільки разів на день сонечко вживає їжу: тричі чи більше?
   – Геть, дуридло! – вигукнув обурено Порадьжет. – Знайшов чим забавлятися. Я думав, ти мене про Бога спитаєш чи то як од гріхів спасаться. А ти… Ото якби я не послаб після довгого постування, взяв би ломаку та так походив нею по твоїй спині, ти б тоді знав, про що питати у мудреця. Геть з очей моїх! А порозумнішаєш – приходь.
   – Е-е, – подумав собі чолов’яга, – до цього мудреця я вже більше не прийду. Піду в когось іншого попитаю, – і пішов собі з двору.
   Зустрілась йому дорогою корова. Він до неї зі своїм запитанням.
   – Не заважай, – сказала корова. – Навіщо мені про когось думати, коли я сама ще не наїлася вволю.
   Пішов він далі.
   А тут горобці на полі зерна соняшникові збирають. Він до них:
   – А чи знаєте ви, горобці-молодці, скільки разів на день сонечко їжу вживає?
   – Знаємо, – кажуть.
   – То благаю – дайте відповідь.
   – Дамо…, та не зараз.
   – А коли?
   – Як настане зима, ти до нас і приходь. Ми тобі все-все про сонце розкажемо. А зараз, сам бачиш, – ніколи.
   Прийшов він до озерця, хотів карасів розпитати. Аж тут  –  щука. Ті  –  врозтіч. Їм, бач, теж не до відповідей.
   Сумний-сумний повертався він додому. А коли проходив повз цвинтар, то й натрапив на похорони. Ховали його сусідку  –  бабу Горпину. І здалася йому яма, в яку опускали труну, роззявленим ротом землі, а сама труна  –  смаженим пиріжком. Від цього він посвітлішав, як ранок, і пригадав раптом, що й сам їсти хоче. Побіг він мерщій додому і смачно так повечеряв.
   Сила. З ним же повечеряло й сонечко. Бо його промені, проходячи крізь віконне скло, перепробували всі наїдки, що стояли на столі.