30 променiння

№ 30  ПРОМЕНІННЯ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~   
 
   Зустріч весни з літом. Орел розпластує крила.
   Малина в лісі. Вишня в садочку. Молоко на язиці у скупого.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Стрибання сонячних зайців. Цвинтар коло садка.
   Хто не йде у садок, вдивляється в обличчя померлих.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Сонце на полі. Вода в холодочку.
   Корова лиже теля. Заклики поля й садка.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Спека. Чи вогонь загасити водою?
   Корова буцає теля.

4 АЛАТИР
   Красна гора. Чебрець у вогні.
   Колесо у воді. Ряба корова. Сила.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Соняшник заступає на варту.
   З любистку сплітають вінок. Летить лебідь.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Житній дощ. Лебідь кохається з лебідкою.
   Просування непоміченим повз зграю голодних вовків.
   Будьмо!

ЦАР І БЛАЗЕНЬ

   Сказано: хробак гризе хрін, бо не знає про моркву. Про це моя казочка.
   В одного дуже багатого і здібного до наук царя помер старий блазень. Нічого робити: помер один  –  давай другого.
   Передивився цар тьму кандидатів, а такого, щоб умів не тільки писком грати, а ще й дарувати теплу усмішку, не було. Та прочули цареві слуги, що в одному селі неподалік замку живе саме той, хто йому потрібен.
   От цар і передає йому запрошення прибути до замку, а той відписує: «Спраглий не велить колодязеві йти до себе, а сам до нього іде».
   Така відповідь розгнівала царя, і звелів він силою привести зухвальця.
   – Ось і колодязь прийшов, – спробував жартувати цар, коли в світлу залу ввели невеличкого на зріст, з маленькою головою, вухастого чоловіка.
   – Колодязь як іде гуляти, то воду вдома залишає, – гостротою на гостроту, відповів той.
   – Невже ж ти мені хоч кухлик води не приніс?
   А той і каже:
   – Моє гоже тобі не допоможе.
   – Чому?
   – У мене голова з кучерями, а в тебе лиса. Обстрижи мене, як вівцю, – ото тільки перука й вийде, щоб лисину твою прикривати.
  – Волосся не головне. Головне, що я  –  цар, а в моїй голові ще один цар є  –  розум. Краса минеться, а розум завжди в пригоді стане.
   – То ви розумний?
   – Ще б пак.
   – І ви всім забезпечені?
   – Усім.
   – То чого вам від мене треба?
   – Веселощів, бо нудота в замку панує смертельна. Кожного дня тільки й вигадуєш: що його таке вжити, щоб нудьгу розвіяти.
   – І ви вважаєте, що я можу розвіяти вашу нудоту?
   – Безперечно. Тільки-но ти ввійшов – мені стало так лагідно та весело, ніби я біля моря в тиху погоду загоряю.
   – Дивлюсь я на вас, царю, і так собі думаю: дві речі не мають межі.
   – Які саме?
   – Людська тупість і співчуття Боже.
   – Цього я щось не второпав, – мовив цар, – поясни.
   – Гаразд. Цей світ, ваша величносте, схожий на халепу отого діда, котрий як ішов на базар, то і з’їв щось несвіже, а як прийшов на базар та як почав торгуватися з рудим циганом за фарбовану кобилу, в нього гроші й поцупили, а він як побачив це, то в голові йому так затьмарилось, що й не помітив, як в штанях у нього поважчало.
   – Ти ба яка штука, – сказав цар. – Цікаво… цікаво, – потім, подумавши трохи, і каже: – Про діда я зрозумів, а при чому тут Бог?
   – А при тому, ваша величносте, що Творцеві стало шкода сердегу, і Він, щоб дідові сорому від людей не зазнати, нагнав таку страшенну зливу, що весь базар геть чисто порозганяв.
   Повеселішав цар від тої побрехеньки, щоки в нього порожевіли, в очах сльози від сміху заблищали.
   – Тепер я все зрозумів, – сказав він, – переконав ти мене, друже, переконав. Саме такий блазень, як ти, мені й потрібен. Іди до мене на службу. Ні в чому відмови тобі не буде.
   – Нічого ти, царю, не зрозумів, – сказав на те чоловік. – Тому й блазнем до тебе я не піду.
   – Ослухаєшся  –  покараю!
   – Якщо це розвеселить тебе, то я згоден.
   – Ні, ні, то я пожартував, – розгублено мовив цар. – Силоміць тримати тебе не буду. І все ж, перш ніж піти, відкрий мені секрет своєї безжурності.
   – Секрет мій простий, – сказав відчайдух. – Колись і мене допікала нудота, бо гнітив, і знущався наді мною цар моєї голови, і тримав у тузі. І тоді я відважився підняти все тіло на бунт, і після напруженої боротьби скинув таки самодержця. І як тільки я це зробив, то й відчув одразу, що ніби в хаті серця мого хто віконечко прорубав. І стало мені від того легко-легко, і ніби весь світ до мене посміхнувся. То ж я і вам раджу хоча б одного царя влади позбавити. І тоді не стане вам більше потреби тримати побіля себе блазня.
   Сказав так чоловік і пішов.
   Сила. З часом, це помітили майже всі, – царя ніби хто підмінив. Веселість, завзяття і жартівливий настрій стали неодмінними рисами його характеру. Мабуть таки, не минув він нагоди зібрати всі свої сили, щоб скинути з трону царя своєї голови.