32 постiйнiсть

   № 32  ПОСТІЙНІСТЬ

~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~

   Постійність перемін.
   Над течією долини – незмінний погляд Орла.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Шукай щастя на кобилі «Зверхність», і ти обов’язково розіб’єш лоба.
   Слідування постійності. Розпач.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Кожний світанок дарує багряну надію.
   Мить постійності – радість!

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Перекотиполе – золоте око степів.
   Постійність непостійності – веселий танок!

4 АЛАТИР
   Цяткою в небі – мисливець.
   Долина у мороці туману.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Радість у хаті.
   Хто дбає про піч, той і господар.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Укорінення в постійності – розпач…
   Будьмо!

ВТРАТА

   Хай ця казочка допоможе вам триматися в житті золотої середини, як це робить канатоходець за допомогою жердини.
   Жив-був Грець  –  бравий молодець, перший, кому Творець довірив пасти золотих овець. От він їх і пасе. Ще й на дуду грає, бо, звісна річ, вівчар має одну втіху  –  сопілку.
   Та одного разу трапилася подія, яка перевернула все його життя.
   Сидів він якось у холодочку під дубом. Аж раптом де не візьмись  –  заєць, чортове створіння; вдарився той заєць головою об деревину і вбився. З тим зайцем нещастя до Греця й прийшло. «Певне, цей дуб  –  мисливець, – подумав про себе Грець, – і полює він на зайців. То й буду я з того жити».
   Наступного дня вигнав Грець отару золотих овечок на пастівню, а сам сів у засідці неподалік дуба і став чекати. Чекає, чекає, а зайців нема та й нема.
   «Ой високо сонечко зіходить, а низенько заходить…»
   Так, уже й сутеніти почало, а Грець все сидить. А тим часом вівці його порозбрідалися, вовкам на вечерю дісталися.
   І ніч просидів Грець.
   Уранці дивиться він – на терновому кущі сидить у колесі павутини павук. Грець йому й каже:
   – І ти, павучок, сидиш, і ти на здобич чатуєш?
   А павук йому:
   – Сиджу, Грецю, сиджу. Тільки в мене що не день, то муха. А от ти на що сподіваєшся?
   – Як це на що? На зайця. Ти ловиш мух, а я  –  зайців.
   – Дурень ти, дурень, – сказав тоді павук. – З цього жита не буде сита.
   – Я бачу, ти мене вчити зібрався?
   – Пізно мені тебе вчити, Грецю. Подивись краще круг себе, чи хоч одну і з своїх золотих овечок побачиш?
   Ізгадав тут Грець, на що його поставлено, підскочив, наче хто йому розпечену сковороду до спини приклав. Глянув він праворуч, ліворуч, поперед себе, позад… – жодної вівці не побачив. Узяв тоді паруб’яга свого батіжка та зі злості двічі павучка й полосонув. (То з того часу павуки-хрестовики пішли). Хотів і втретє… тільки заклякла його рука. Замість павука перед ним стояв дід-здоровань у золотому кожусі; у правиці своїй він тримав довжелезну палицю, на верхівці якої було золоте кільце.
   От дід той і питає пастуха:
   – Де мої вівці, Грецю?
   – А хто ти?
   – А ти й не знаєш?
   – Ні.
   – Я – Пасовик – Бог усіх чередників та чабанів.
   Упав перед ним на коліна Грець:
   – Зжалься наді мною, не карай, Боже! Дідько мене поплутав, і почав я пасти очима не там, де треба, то й отару свою розгубив!
  – А що ж ти пас?
   – Зайців.
   – От і бути тобі віднині заячим батьком!
   Відставив Пасовик убік свою палицю, схопив Греця за обидва вуха, смикнув угору, і – що це? – вилізли в того заячі довгі вуха, та й голова в Греця стала, як у зайця.
   – За твоє чабанування, – сердито почав говорити Пасовик, – відплачу тобі так само, як ти моїм вівцям. Ізведу тебе на нінащо! Не відатимеш відтепер ані хвилинки спокою й ніде не присядеш, а як той гнаний заєць стрибатимеш, від заячого ціпка утікатимеш. А буде той ціпок і в полісуна, і в очеретяника, і в гайовика, і в польовика… Зумієш втекти від кого, то грець з тобою; а якщо попадешся, то хай тобі грець! Битиме тебе лиха година до кінця віку!..
   І досі десь бігає Грець, все тікає, бідаха, від заячого ціпка. А стежок у нього, як у клубку ниток.   
   Хай мине вас, людоньки добрі, така доля, як у того Греця. Втік хлопець від свого єства, і тепер усі тікання його від того ж таки тікання від себе.
   Ось і каже народ про тих, хто збочив зі своєї дороги: «Грець із ним…», або: «Забіг наш бардадим грець його знає куди», або: «Живе собі  –  ні втік, ні піймав».
   А ще буває й так, що ніхто не женеться, а людина тікає.
   Зупинись, втікачу! Повернись до своєї хатинки, піклуйся про неї, і вона віддячить тобі теплом. Не пропусти свого цвітіння на своєму полі. Стань живим серед живих, хто б не постукав у твоє віконце. Лиш тоді зведеться твій гріх на сміх, а твоя пісня стане подібною до тої щедрівки:
               
«Хто попереду,
Той пасе череду;
Хто позаду,
Той пасе жабу;
Хто в серединці,
Той у золотій скриньці».