Я пам’ятаю тогорічне свято Івана Купала, коли ми виїхали за місто.
Пам’ятаєш?
Так чудово було стрибнути взявшись за руки через розпалене багаття, дивитись потім на оте багряне полум’я, примруживши очі. А потім – твої поцілунки, солодкі, мов вишні, твої безкінечно теплі й такі рідні руки, які все міцніше стискали мене в обіймах, твій гарячий подих в мене на плечі, наші сплетені пальці й вплетені у моє волосся квітки ромашки. Небо – мов зоряний намет, що іще нам було треба? Ти називав мене своєю Камеєю, безкінечно цілуючи мої руки, обпалюючи своєю пристрастю.
Пам’ятаєш, як у Ліни Костенко: пристрасть – це натхнення тіл, а любов – натхнення душі. Хімія людських почуттів та емоцій не варта нічого й варта безкінечно багато. Дякую тобі – за натхнення й бездонний космос твоїх очей.
25.04.14.
свято Iвана Купала
© Copyright: Власенко Наталия, 2014
Свидетельство о публикации №214060100032
Свидетельство о публикации №214060100032
Рецензии