38 розладдя

   № 38  РОЗЛАДДЯ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Хто випускає стрілоньку, той її і шукає.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Коли руйнують гніздо ластівки, вона починає робити нове.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   І в хащах ховається сонечко.
   Більше води – ширше озеро.

3 СОТОВА ХАТКА
   Подивишся у вічі старої шкапи і ніби читаєш казку.

4 АЛАТИР
   Одна нивка, один плужок, одне зернятко…
   Клекіт Орла.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Одна нивка, один плужок, один колосочок…
   Шугання Орла.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Одна нивка, один плужок, один снопок…
   Орел підставляє крило.
   Будьмо!

НАЙСТАРІШИЙ У СВІТІ ВІСЛЮК

   Хай ця казочка допоможе цікавому утвердитися в собі так само міцно, як стоїть у землі деревина.
   В одного батька було три сини. Перед смертю він заповів: старшому взяти дім і все, що в ньому, середущому  –  вітряк і ставок коло нього, а найменшому  –  старезного віслюка.
   – Що ж мені з ним робити? – пожалівся якось парубок своєму приятелеві. – Ну яка може бути користь з найстарішого у світі осла?
   Наступного дня приходить до нього один багатій.
   – Ти той чоловік, який має найстарішого у світі віслюка? – питається.
   – Я, ¬– каже парубок.
   – А скільки ж йому років?
   – Та, мабуть, двісті.
   – Та хіба віслюки стільки живуть?
   – Живуть, як бачите. Від мого прапрадіда він перейшов до мого прадіда, від прадіда до діда, від діда до батька, а вже від батька до мене.
   – Гаразд, – сказав багатій. – Так і бути. Я дам тобі п’ятьох найкращих коней з мого табуна, якщо ти даси дозвіл, щоб мій художник намалював мене поруч з твоїм ослом.
   – Будь ласка, – приховуючи радість, сказав парубок.
   Як домовились, так і зробили.
   Наступного дня прийшов ще один багатій, питає в парубка:
   – Це ти той чоловік, який має найстарішого у світі віслюка?
   – Я, – відповідає той.
   – І скільки ж йому років?
   – Двісті десять.
   – Та хіба віслюки стільки живуть?!
   – Живуть, як бачите.
   – Та бачу… Гаразд, – сказав він, – я дам тобі десятеро найкращих коней з моєї стайні, якщо ти засвідчиш при міському судді, що твій осел рідний брат моєму ослові.
   – Будь ласка, – вже не приховуючи радості, сказав парубок.
   Як домовились, так і зробили.
   Ще через день прийшов до хлопця найперший у місті багатій.
   – Це ти той чоловік, який має найстарішого у світі віслюка?
   – Я.
   – І скільки ж йому років?
   – Двісті двадцять.
   – Та хіба віслюки стільки живуть?!
   – Живуть, як бачите.
   – Так, бачу, – сказав багатій. – Я готовий поміняти на твого віслюка п’ятнадцять найкращих коней з мого табуна, ще й у повній збруї.
   – Будь ласка, – трохи не підстрибуючи від радості, сказав парубок.
   Як домовились, так і зробили.
   «Яке то везіння, – тішився думкою хлопець. – У мене тепер кращий у світі табун коней. Тридцять вітроногих скакунів, акурат на кожний день місяця по ступаку. Таки знали покійний татусь, що лишити у спадщину найменшому синові. Хай же земля йому буде пухом!»
   Але минула ніч, минула і його радість. Бо на світанку прийшов той, хто дав парубкові за віслюка п’ятнадцятеро коней.
   – Твій найстаріший у світі осел, – почав він, – цієї ночі помер.
   – От горе.
   – То ж забирай своє падло, а мені віддай п’ятнадцятеро моїх коней.
   – Вони ж мої! – мовив оторопіло парубок.
   – Нічого подібного!..
   – Ви ж самі запропонували мені такий обмін. – і вже рішучіше. – Я не віддам вам коней!
   – Не віддаси  –  силою  заберу!..
   І що ви думаєте? Забрав. Усіх п’ятнадцятьох.
   Тільки-но він пішов, як до парубка завітав той, хто просив засвідчити перед суддею, що найстаріший у світі осел  –  рідний брат його ослові.
   – Віддай, – сказав, – десятеро моїх коней.
   – З якої такої причини? – гонор і обурення відчувалися в голосі парубка. – Адже суддя був свідком, що договір між нами виконано по слову.
   – Так, суддя засвідчив, а от мій осел каже, що твій найстаріший у світі віслюк зовсім йому не брат.
   – Чи ви з глузду з’їхали? Де це чувано, щоб осел умів говорити!..
   – А от і вміє! – сказав багатій, і до осла: – Відповідай: отой найстаріший у світі осел  –  твій брат?
   А осел йому: «Ні-а! Ні-а!..»
   – Чуєш? Мій осел каже, що  –  ні. Віддавай негайно десятеро моїх коней.
   І що ви думаєте? Забрав. Усіх десятьох.
   Тільки-но він пішов, як до парубка прибіг той, хто просив у нього дозволу на те, щоб художник намалював багатія поруч із найстарішим у світі ослом.
   – А вам чого треба? – став питати його парубок. – Невже теж прийшли, щоб забрати своїх коней?
   – Саме так, – почув він у відповідь.
   – А ваш який аргумент?
   – Я показав картину своїм друзям, і вони в один голос засвідчили, що на картині поруч зі мною зображено не найстарішого у світі осла, а молоденьке ослятко. Стільки людей помилятися не можуть. Так-то. Віддай моїх коней!
   – То беріть…
   Так парубок зостався ні з чим. Гірко йому якось стало, іде дорогою, сльози по щоках струменіють. А з вуст тяжке зітхання зринає: «Мене позбавлено найкращого у світі табуна коней!..»
   Почув його слова дідок, що сидів обабіч дороги. Підізвав парубка до себе і так сказав:
   – Затям, друже, свій табун коней ти ще не зібрав. І все, чого ти позбувся, це – найстарішого у світі осла.
   Почувши таке від Старчика, парубок просіяв.