39 завада

№ 39  ЗАВАДА

~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~

   Справжні лови починаються тоді, коли сагайдак порожній.

1 РАНКОВА КВТКА
   Обміняти півня на солом’яного бичка. Перша завада.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Обміняти солом’яного бичка на кішку й собаку.
   Друга завада.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Обміняти кішку й собаку на Небесний Скарб.
   Третя завада.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Обміняти Небесний Скарб на півня -- перша розрада.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Обміняти півня на флейту -- друга розрада.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Обміняти флейту на дзвін пера - третя розрада.
   Велика радість.
   Будьмо!

ВІЗ

   Підійдіть з довірою до цієї притчі, як до чогось недовідомого, і, може статися, вона відкриє вам щось важливе в самому собі.
   Їхав Павло Задериноса возом з базару, та, на біду, зашкутильгала його кобила. І село близенько, тільки з гори з’їхати, а вона ледь везе. Боязко стало йому з гори з’їжджати, і вирішив Павло: випряжу кобилу, відведу додому та візьму другу… А віз… хай поки лишається на горі, все одно порожній, красти нічого.
   Випряг він кобилу й повів тихцем додому.
   Аж тут дітлахи; шукаючи, яку б його шкоду заподіяти, побачили порожнього воза, зраділи, і спало їм у голову зіштовхнути того воза з гори.
   Покотився віз, набираючи швидкість, і з усього розгону, протаранивши ворота, влетів на подвір’я Миколи Шумила.
   Почувши гуркіт, він прожогом вискочив з хати. Дивиться  –  віз серед двору стоїть. «Мені саме такого воза треба, – думає собі. – Ніби Бог почув мою молитву». Він тоді знову навісив ворота і повернувся до хати  –  випити доречну чарку, бо саме обідав.
   Тепер повернімося до Павла Задериноса. Зійшов він на гору з іншою кобилою, коли дивиться, я воза нема. Скочив він на кобилу, облетів навкруги, але так ні з чим повернувся додому.
   Тільки третього дня, проходячи повз двір Шумила, побачив Павло біля сарайчика свого воза.
   – Миколо, а йди-но сюди! – почав гукати. – Чуєш чи ні? Виходь до мене.
   Вийшов з хати Микола:
   – Чого тобі? – питається.
   – Скажи мені, Миколо, як мій віз та потрапив до тебе?
   – А хіба він твій?
   – А чий же ще? Я його вже три дні шукаю. То ти його в мене вкрав?
   – Більше нічого мені робити, – обурено сказав Микола. – Твій віз сам у мій двір укотився. Ще й ворота побив.
   – То я його заберу.
   – Давай гроші й забирай.
   – За що?
   – За шкоду.
   – Я ж її не робив!
   – Не ти, так твій віз. Давай гроші!..
   – Не дам!..
   І підхопилася між ними така сварка, а потім ще й бійка, що хай Господь милує!
   Сила. Порожній віз  велике є добро, коли б не діти, й не Микола, й не Павло.