46 сходження

№ 46  СХОДЖЕННЯ

~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
   
   Сходження. Поєднались голубка зі змієм. Жолудь став дубом.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Радість у лелечім гнізді.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Вчись у батька, бо й у тебе є крила.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Вчись у матері, бо й у тобі бринить її пісня.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Гніздо над хатою й Небо – одно. Остання пісня
   перед відльотом.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Курличе птах, і співає вітер. Крило і вітер – пісня.
   Сходження.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Білий птах із чорною ознакою прямує до сузір’я Орла.
   Будьмо!

№  46  СХОДЖЕННЯ
   
   На початку дозвольте нагадати вам одне чарівне прислів’я:

                «ЗНАЙ ТА ГАДАЙ – МУДРОМУ ДОСИТЬ»

   А тепер і казочку послухайте.

ОСТАННЄ ЗАВДАННЯ

   У волхва Диводіда було два учні. От він їм якось і каже:
   – Ви пройшли вже крізь сито і решето, але один з вас має мене замінити. Ним буде той, хто виконає моє останнє завдання.
   – Слухаємо, – до самої землі вклонилися обидва учні.
   – Підіть туди, ніхто не знає куди, та принесіть мені те, ніхто не знає що.
   Відібравши таке, один учень одразу ж подався у мандри, а другий… Другий відійшов трохи від священного гаю, заховався у затишній балочці і став собі розмірковувати: «Мабуть, наш Диводід збожеволів, що дав нам завдання, яке неможливо виконати. А може…, – прийшла інша думка, – можливо, це він так нас випробовує? Він, певне, чекав від нас, що ми почнемо йому заперечувати. Повернусь я, – вирішив, – знов до волхва і скажу, що тільки дурень погодиться шукати хто його знає де, та ще й кат його знає що!»
   – Пізнати з мови, якої хто голови, – сказав кудесник, вислухавши учня. І додав: – Якби чоловік знав, що не знає, то б і мав, що не має.
   – Саме так, – посміхнувся кандидат у жреці (парубкові, бач, здалося, що Диводіда задовольнив його розсуд). А потім рішуче питає: – ¬ То ви мене залишите замість себе?
   – Не поспішай… ще одного голуба зачекаємо.
   …Тиждень минув, а учень не повертається, другий  – а його нема та й нема; ще один… Тільки через місяць з’явився він перед требником. І такий, треба сказати, зух! То йде, то танцює, то пісню співає…
   – Цей не зійде з ума, бо нема з якого, – почав було згудити перший учень, та волхв як гримоне на нього:
   – Ось цить! Бо саме такого розуму тобі і не вистачає. Ти своє серце носиш на язиці, а глянь лише, що то воно є, коли в кого язик у серці!..
   За цим, Диводід підійшов виступцем до мандрівника, гучно-бучно віншуючи:
   – Соколе ти мій жаданий! Виконав ти моє завдання! От і виспів ти, серденько, на волхва!
   Довго глипав очима перший учень, споглядаючи їхнє торжество (все не міг зрозуміти, як-то людині вдалося виконати неможливе), а потім  –  у сльози, у плач!..
   – Не вірю! Сто разів не вірю! Хай розкаже, де він був і що приніс?!..
   – Хай, так хай, – погодився Майстер. – Його досвід багатьом може в пригоді стати…

РОЗПОВІДЬ  НОВОНАРОДЖЕНОГО  ВОЛХВА
   
   Для того, щоб не відати, де саме я перебуваю, я зав’язав собі хустиною очі, немовби сліпий я ходив по землі. І в мандрівці своїй я не відчував утоми, бо шукав те, чого я не знаю, те, чого не знає ніхто… День і ніч, сонце, місяць, зірки  –  все зійшлося в мені. Тривалий час у моїй уяві виникало безліч різних речей, але щось із середини мене, із самого нутра мого підказувало мені: «Це не те, це не те, на що чекає Диводід!…» І раптом… це сталося блискавично, як спалах вогню, що обпік тобі очі!.. я побачив… так, так!  –  я побачив те, чого неможливо собі уявити, ніби у чарівне свічадо зазирнув… І так мені від того радісно стало, так весело, що я ще й досі ходжу, як п’яний! А відчуття таке, ніби я знову на світ народився! Велике щастя огортає мене і зігріває душу. Де я був? Це одному лише Богу відомо. Що я несу у собі? То тільки Він один і знає…