48 колодязь

   № 48  КОЛОДЯЗЬ

~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~

   Спраглий шукає колодязя.
   Добра вода по всім світі, а із свого колодязя найкраща.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Хто не витяг зранку відра води,
   той звечора має витягати двойко.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   На стіл не ставлять щербатої чаші; до ланцюга не чіпляють
   діряве цебро.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Поливання квітника. На долонях схопились мозолі.
   Біль і радість.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Танок із журавлями.
   Клекіт Орла.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Гість у вишневому саду.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Журавель частує водою Орла.
   Будьмо!

ЧАРІВНА СОПІЛКА

   Ось даю вам камертона:
               
«Ой вербо, вербо, вербице,
На тобі дубова кориця…»

   Так починається одна з народних пісень.
   А ось іще: «Хатній злодій гірше чужого». Це вже народне прислів’я.
   А тепер час і казочку розповісти.
   Один чоловік на ім’я Безбеть купив у якогось чаклуна чарівну сопілку. Ця сопілка давала Безбетю владу над зміями; за допомогою дивної музики він міг прикликати до себе різне гаддя, брати його в руки, наступати ногами і від того не зазнавати шкоди.
   Перше, що вирішив зробити Безбеть, це  прикликати до своєї хати вужа (бо всім відомо, що вуж сильно допомагає тій домівці, де живе). Тільки-но він заграв на свою сопілку, як у світлиці з’явився сріблястого кольору плазун з двома жовтогарячими цятками на голові.
   Привітався вуж та й каже:
   – Зі мною не знатимеш, що є біда, а щастя матимеш таке довге, як у сторічного діда борода. Як я тебе пошаную, так і ти мене шануй, хату в чистоті тримай, молоком мене годуй. І віддай мені свою сопілку, бо вона вже тобі ні до чого.
   – Як так? – обурився Безбеть. – Не для того я за неї купу грошей заплатив, щоб комусь віддати.
   – Не віддаси?
   – Ні!
   – Силою відберу!
   Безбеть люто:
   – Заклинаю: підкорись, гадів сину!
   А вуж йому:
   – Дурнику, хіба ти не знаєш, що я з тих вужів, на яких не лежить закляття?
   Злякався тут Безбеть, заграв на сопілку, прикликаючи гадюку. От прилізла до нього чорна гадина, а вуж, зітхнувши утік.
   Привіталась гадюка та й каже:
   – Зі мною не знатимеш, що є біда, а щастя матимеш таке довге, як у сторічного діда борода. Ще й незгасимим вогнем засяє мудрість твоя. Як я тебе пошаную, так і ти мене шануй…
   – «шануй, шануй!» і віддай тобі чарівну сопілку! – обірвав її на півслові Безбеть.
   – Саме так, – сказала змія. – Я добра тобі зичу. Відкинь всі гадки-перегадки. Погодься…
   – Знай же, слизька та чорна, я вужеві казав і тобі кажу: не для того я за неї купу грошей заплатив, щоб комусь віддавати!..
   – Не даси  –  силою відберу! Бо я з тих гадюк, на яких не лежить закляття!
   Ізлякався Безбеть, заграв на сопілку, прикликуючи полоза. Пішла гадюка, свиснувши при цьому так голосно, що у чоловіка на якусь мить вуха позакладало.
   Раптом знадвору вкотилося в хату колесо… (яке там колесо!) величезний полоз; голова завбільшки з коваленків кулак; тулуб завтовшки з руку.
   Привітався полоз та й каже:
   – Зі мною не знатимеш, що є біда, а щастя матимеш таке довге, як у сторічного діда борода. Ще й велетенську силу…
   Але й йому не дав договорити Безбеть.
   – І тобі не віддам сопілку! – вигукнув збуджено. – Забирайся геть!
   – Ні, таки віддаси! – криконув полоз і собі, а потім миттю схопив чоловіка, обгорнув його хвостом і почав тягти за собою…
   …вже не знаючи кого й прикликати, не на жарт переляканий Безбеть навмання заграв на сопілку… і це ніби допомогло! Полоз одразу ж випустив його зі своїх міцних обіймів, вдарив хвостом об підлогу, та так дужо, що аж підскочили хатні стіни, а солом’яний дах розлетівся, немовби від страшенного буревію. І тут… прямісінько з неба упав на Безбетя вогненний трьохголовий змій і вмить спопелив сердегу.
   Сила. У казці цій одвічна суть снує: Не йми чужого, не губи своє.