49 змiна

   № 49  ЗМІНА

~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~


   Біле, зелене, червоне і жовте – чотири колеса до воза перемін.
   Не їде на тому возі володар золотого персня, той, перед очима
   якого розсуваються хмари. Сила.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Бабуся виводить козу на пасовисько.
   Пуп землі – забитий кілочок.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Не дай лугові заколисати себе, бо так ти
   пропустиш свою пісню.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Хворіє бабуся. Козу виводить онук.

4 АЛАТИР
   Володар золотого персня купує козу у бабусі.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Тільки й чути у лузі: «Коза із золотими рогами!»

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Коза приймає колядників.
   Онук танцює з вовком, бабуся – з господарем Кози.
А Орел провіщає:
   – Будьмо!

ЛОВЕЦЬ РИБ

   В одній притчі не збереш усіх слів, не висловиш усіх думок. А чи треба? У цій притчі можна почути голос мого серця.
   Сім літ віддав Степан Поплав, щоб вивчитися на ловця людей. І настала пора скласти останній іспит.
   За цілий день наловив він душ із двадцять людей, привів їх до своєї домівки, нагодував усіх, розмістив на нічліг, а перед сном сказав:
   – Лягайте спати, люди добрі. Усі ви маєте гарно спочити, бо тільки-но благословиться на світ, я почну вас повчати та проповідувати та вигонити демонів.
   От прокинувся Степан уранці, протер очі… зирк! зирк! – аж обімлів від несподіванки. На тому місці, де стояла його хата, утворилося озерце. А в тому озері  –  риб повно. Сам він у ліжку, як у човні, по воді пливе… І ніяких тобі людей, що зібрав був з учора.
   Уже ж якось дістався Поплав берега, погорював-поплакав трохи та й подався до іншого місця, щоб там проповідувати.
   Прийшов… але все повторилося; звечора хата і зібрані люди, а вранці  –  озеро й риби. Нове місце…, а халепа  –  стара. І зробилося йому від того на серці так важко, так тяжко, що аж покору не знайде…
   …Дорогою нескінченного невезіння вийшов Степан над море. Саме в той мент дід-рибалка невода витяг, а з неводом  –  щуку та й гомонить про щось із нею.
   Питається Поплав у діда:
   – Що це ви, добродію, робите?
   Дід йому:
   – Прошу ось у чарівної щуки допомоги; собі й бабі…
   – То, може, вона й мені допоможе?
   – Проси й ти, бо за своє рятування вона погодилась виконати тільки три проханнячка. Так оце, акурат, одне й зосталося.
   Поплав до щуки:
   
– Гей, щуко, рибо милостивая!
Сам я не знаю, що просити маю.
І не їсться мені, і не спиться мені,
І сон мене не бере.
Сам я не знаю, що робити маю!
То ж визволи ти мене
Від моєї несамовитості.
Йбо, де не повернуся,
Одні лише озерця зостаються!

   – Знаю таке, – мовила щука. – І навколо чуже, і всередині не наше. То всі біди від того, що ти інших дерев шукав, аби доглядати, а своє занедбав. Та нічого. Не пори ти, серденько, по-живому, бо є вихід. Ось зроблю, що станеш ти ловцем риб. То й буде твій хліб спарований: земний і небесний.
   …Від того часу почав наш Степан ловити рибу. І таким, треба сказати, рибалкою зробився  –  світ не бачив! Днями ж, коли на морі здіймалася велика хвиля, він ходив до навколишніх місць, вигукуючи: «Ідіть услід за мною, і зроблю вас ловцями риб!» Тільки ніхто його не слухав, бо кожному кортіло вивчитися на ловця людей.
   Одного літа, так і не розшукавши собі зміну, Великий Рибалка налагодив човна, вийшов у відкрите море й більше не повертався.