51 блискавка

№ 51  БЛИСКАВКА

~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Б’ють бубни, як не піти у танок! Звершення.
   Дерева бояться блискавки, але не блискавка, що цілить у Небо.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Гопак гучніший за гуркіт грому. Діти радіють калюжам.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Ніби серце рветься з грудей, немовби дух залишає тіло.
   Так спалахують маки.

3 СОТОВА ХАТКА
   Два тижні горять пелюстки. Море дурману.

4 АЛАТИР
   Місяць ноги немов не свої.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   З маків зерня летить.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Блискавка цілить у Небо.
   Тільки так позбуваєшся страху зовнішньої стріли.
   Будьмо!

ОЗНАКИ З НЕБА

   Цю причту я хотів би розпочати, нагадавши вам три народні прислів’я. Ось перше: «Знаю од краю до краю, а всередині не знаю»; друге: «Досвідчене око бачить не високо, а глибоко»; і, нарешті, третє: «Гляди себе – буде з тебе». А тепер рушаймо стежиною оповідки, і хай приведе вона нас до того одвічного дива, що вертає людині дитячі очі, свіжість чуттів і здатність приєднатися до всесвітньої пісні.
   Жив-був жвавенький мужчина Хома Верхогляд. Помітив якось Хома, що яку б ознаку із неба не попросив, усе здійснюється. Просить дощ – іде дощ, просить бездощів’я  –  на небі ні хмаринки… Короткого часу заробив він на цьому багацько грошей і слави від людей.
   І вирішив тоді Верхогляд піти до волхва Громислава, щоб засвідчити перед ним свій дар.
   А той саме огнище розклав, чисті дрова дуба старого запалив, вечеряє.
   – Сідай зо мною, чоловіче добрий, – каже Верхоглядові, – коло багаттячка на золотому кріслечку за єдиним столом вечеряти, і край одного хліба, і пий єдину чашу. Поїмо гарненько, ще й побесідуємо чепурненько, щирим серцем, мій миленький!
   А Хома йому:
   – Не за тим я, жрече, прийшов, щоб за єдиним столом з тобою вечеряти, і краяти єдиного хліба, і пити єдину чашу. А прийшов я, щоб заявити тобі, що не ти один з небесами порозумітися можеш.
   – Отакої! – усміхнувся очима Громислав. – Що ти скажеш! Чекав солов’я, а прилетіла ворона. Ну, то добре. Почекай трохи, поки я трапезувати скінчу, бо без мене…
   – І чекати не буду, – не дав йому договорити Хома. – Ось покажу я тобі, як я вмію викликати ознаки з неба. І хай мене громи вб’ють, якщо брешу!
   – І як же покажеш?
   – А ось як. Крижнем перед Перуном впаду, накличу сили громової, то й побачиш.
   Упав Верхогляд на коліна, заголосив, здійнявши руки до неба:
   – Боже з високості, прийди до мене в гості! Яви мені силу блискавця й громівця!
   Попливла, як димок із люльки, молитва до неба, а звідти  –  ні згуку.
   А волхв усміхнувся та й каже:
   – Чи чув ти: до Бога горнися, а землі з рук не випускай?
   Ще дужче заволав Хома:
   – Боже! Зглянься згори! Громами заговори! Всій землю стрілоньками вогняними!
   Мовчить небо та й квит. А Громислав – з примовкою:
   – Полетів півень на хлівець, зніс копу яєць, і накрився крильцем, і назавтра з яйцем!
   – Що ти скалишся! – лайнувся Верхогляд. – Це в мене не вийшло тому, що я з учора не відпочив. Ось зберу силу…
   – Збирай, не збирай, а без мене діла не буде, – сказав, як відрізав, волхв. – Ознаки з неба… і вступить же таке в голову людині!
   – Чому не буде? – прискіпливо запитав Хома.
   – А чи пив ти коли вино?
   – Пив.
   – Хміль тебе брав?
   – Так.
   – О! – аж присвиснув Громислав. – То ти погодишся з прислів’ям: вино в бочці і вино в шлунку  –  різні речі?
   – Звісно, погоджуся. Але при чому тут вино, хміль… при чому?!..
   – Вино, голубе, те саме небо, Божественний нектар! І щоб відчути смак чарівної рідини, треба що?
   – Що? – знизав плечима Хома.
   – Пригубити її. І затям: ознаки з неба – не штука, штука – ознаки з землі.
   Тільки-но він те сказав, як серед ясного неба щось глухо загуло, захиталася земля, спалахнула блискавка і грякнув грім.
   – Землі слава! Небесам слава! – радісно вигукнув жрець, і на очах переляканого Верхогляда пішов танцювати навколо дуба, ще й виспівувати:
    
Ой із-за гори, з-за зеленої
Виходить нам чорна хмара,
Але не є то чорна хмара,
Але є то Напередовець,
Напередовець, красний молодець.
Заперезався чорною ожиною.
За тою ожиною та три трубоньки:
Перша трубонька та рогова,
Друга трубонька та жуброва,
Третя трубонька та золота.
Та як затрубить та в рогову,
Та як врадується весь звір у полі;
Та як затрубить та в жуброву,
Та як врадується весь мир на землі;
Та як затрубить та в золоту,
То й з людини старої учинить нову!

    Поки він чеберяв та співав, край неба з’явилася чорна хмара. Вона шалено мчала по небу, наче табун сполоханих коней з розчухраними гривами, гнівно тарахкаючи громами, виблискуючи вогнем і висвистуючи шаблями зливи. Між сонцем і землею летіла вона, пожираючи світло, сіючи сумну тінь…
   – Не бійся, братуню, – вухо Хоми вловило крізь гуркіт голос волхва. – Не стримуй сліз, плач! Пий гарячі краплі дощу! То Мати-Природа оплакує твої сни.
   Сказавши це, Громислав тричі вдарив у бубон, підкинув його угору і блискавично кинувся услід… Але був то вже не чоловік, а вогняний змій! І от, наче золотий спис, пройшов він крізь хмару, утворивши отвір, з якого просипався на Хому спершу сніп сонячних променів, потім громиславова пісня:
    
«Хай віднині навколо тебе
Повільно обертається земля,
І всі хмари, що ходять над нею,
І всі зірки, що світять над нею,
І річки, і ліси, і поля!..», і, врешті-решт, – у груди йому улучила блискавка… але то було не кінцем життя чоловіка, а початком його волхвування. Народжений від Громислава, сам він став волхвом, і було йому даровано нове ім’я – Напередовець.