52 зосередженiсть

   № 52  ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~

   Зосередься на ріці.
   На дні човна – нарівні з водою.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Важко бігати, ще важче стояти.
   Ноги-дерево. Зосередженість.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Важко стояти, ще важче зігнути коліна.
   Дерево треться об скелю. Зосередженість.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Важко зігнути коліна, ще важче сидіти.
   Сидіння на гарбузах. Зосередженість.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Важко сидіти, ще важче лежати.
   Лежання на горіхах. Зосередженість.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Легко говорити, важко мовчати.
   Із ста слів вибирай одне. Зосередженість.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Стояча вода. Варто згадати про весла.
   Будьмо!

ПІДСТУПНИЙ БРАТ

   Хай казочка моя буде вашим проводирем у чарівній мандрівці до Країни Сердечного Бдіння.
   Свирида Дриму запросив якось до себе на свято його брат Пилип  – підступний князь.
   Раз брат кличе, чому б не поїхати. Зібрався Свирид і наступного ж дня рушив із двома охоронцями в сусіднє князівство до брата Пилипа. Їде він дорогою, коли це дивиться: на дереві бублик росте. Під’їхав ближче, а бублик раптом і каже:
   – З’їж мене, Свириде, та й завертай назад.
   – От іще, – аж засміявся князь. – Та чи знаєш ти, які на мене наїдки чекають у мого брата Пилипа? Не буду я тебе їсти, апетит проганяти. – і поїхав далі.
   Трохи від’їхав, коли  – зирк! –  прямо серед дороги діжа з пивом стоїть, а в ній корячок плаває. Під’їхав Свирид ближче, а корячок і каже:
   – Випий, Свириде, холодного пива та повертай додому.
   – Ще чого! – сказав Дрима. – Буду я пивом забавлятися, коли на мене мед-горілочка чекає.
   І поїхав Дрима далі, і втрапив він на велике свято. У князя Пилипа гостей  –  не злічити. Люб’язно зустрів він свого брата, весь день його всіляко ушановував. А пізно ввечері, коли гості роз’їхалися, Пилипові слуги зненацька схопили Свирида, а дружинників його повбивали.
   – Навіщо ти так вчинив, брате? – спитав зніяковіло Свирид Дрима.
   – Тому, братику, – зловтішно посміхнувся Пилип, – що спадщина нашого батька має належати одному мені.
   – За яким правом, брате? – обурено вигукнув Свирид.
   – За правом сильнішого! – відрізав Пилип і наказав своїм слугам повісити Свирида.
   Ведуть князя до шибениці, аж тут назустріч їм дідок у зачовганих постолах. Каже дід:
   – Хлопці, бачу я, ви ведете на страту злочинця.
   – Ведемо, – кажуть.
   – А чи не віддасте ви мені гарненькі сап’янці цього шибеника, бо мої постоли, самі бачите, нікуди не годящі?
   – Чому б і не вважити стару людину, – каже старший. – Адже мерцеві нема діла до того, у якому взутті він на шибениці гойдатиметься.
   – Ні, є! – палко вигукнув Свирид. – Я – князь, і смерть свою маю прийняти у княжій одежі.
   Підійшов тоді до нього дідок та й каже пошепки:
   – Дурень ти, дурень! Двічі я попереджав тебе по дорозі, щоб ти завернув додому і не їхав до брата. То хоча б втретє прислухайся до моєї поради і зроби, як я кажу.
   Послухався його Свирид, зняв свої червоні сап’янці, віддав старому, а сам узув старезні постоли. І тільки-но він те зробив, як ноги самі собою понесли його спасенною дорогою чимдалі від смерті. Кинулись було стражі наздоганяти втікача – куди там! – вони крок зроблять, а він – десять, вони десять, а він – сто. Та й дідок отой зник, ніби й не було його зовсім.
   Повернувся Свирид додому, зібрав своє військо і люто помстився Пилипу за його кривду.