53 ПЛИН

   № 53  ПЛИН

~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~

   Місяць над річкою. На вербі сидіть дівка, а в тої дівки
   одне око вогняне, а друге водяне. Радість.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Підлітаючи до Виру, птах поглядає на північ.
   Страх і радість.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Наближаючись до священного каменя, птах жадає скорої споживи.
   Обачність.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Птах на священному камені.
   Місток між водою і небом – як ніс між двома очима.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Відлітаючи з Виру, птах оглядається.
   Радість і страх.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Наближаючись до рідних степів, птах жадає споживи.
   Під вербою з рук дівиці чарівної бери і їж.
   Велика радість.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Два крила у птаха: вогонь і вода.
   Будьмо!

ЦАРИЦЯ-ЯРИЦЯ-ЗОЛОТЕ ПЕРО

   Велика річко, що починаєшся з маленького джерельця і котиш свої води попри всі перешкоди аж до самого синього моря, візьми нас, шукачів ладу, у свою одвічну мандрівку! Ми сядемо в човен і не візьмемо весел. Адже нами керує довіра і незбориме бажання вийти на неосяжну широчінь Всеблагого Всесвітнього Єднання.
   Прочули якось троє друзів, що живе десь на білому світі дивний птах  –  Цариця-Яриця-Золоте перо і що ніби того, хто пір’їну ярицину дістане, вона возлюбляє, на вічне щастя й здоров’я благословляє. І вирішили вони будь-що отримати її прихильність.
   От устали вони раненько, вмилися біленько та й пішли собі по горах, по долинах, по широких байраках, ще й лісами дрімучими та степами степучими. За цілий день і находилися, і замочилися, і заросилися, тільки б спочити. Бо вже й сонечко заходить, а місяченько сходить. Пройшли вони далі, пройшли ще трішки… Аж тут розкотилося перед ними чисте поле, а посеред поля гора, вся з чистого срібла, а на тій горі дуб золотокорий, дуплистий, а на тім дубі диво-вогник світиться. І чим більше поринало у сутінки довкілля, тим світліше ставала крона. Ще мить  – і засвітилося дерево, гора й поле заблищали світлом, стало ясно, як удень! Ще й полилася над полем чарівна пісня!
   Тут один із друзів і каже:
   – То на дубі не вогник, не ясна зоря, то в золотому гнізді Цариця-Яриця-Золоте перо сидить!
   Що й казати, зраділи друзяки, ручку в ручку притискають, серце к серцю промовляють:
   – Як-то воно хороше, коли до тебе твоя доля всміхається!
   От перший і каже:
   – Вікового дуба одним ударом не звалити. Ходімо до коваля й замовимо в нього гарненьку сокиру. Зрубаємо дуба і птах буде нашим.
   Другий пропонує:
   – Ходімо погортаємо мудрі книги, може, свідчить котра про спосіб, як дістатися золотого гнізда на золотому дубі?
   Мовить третій:
   – Ви йдіть, куди хочете йдіть, а я залишаюсь. Зацвіло-бо моє серденько уже від одної думки, що над моєю головою витає щастя. Під дубом оцим моя нива чиста, ясна і сповнена сили!
   – Як так, то й так, – відповіли йому не без докору друзі. – Лишайся тут. Може, й буде тобі яка користь від такого сидіння.
   За сим пішли собі друзі, а він зостався. І так йому легко, і любо, і мило уночі у холодочку під дубом сидіти. Від сяйва казкового, що лилося згори, радісно билося юнацьке щире серце. Ще й небо зорями-намистом золотим укрилось. Дивовижа та й годі!
   Раптом зашуміло золоте листя на дубі. Згори на землю плавно опустилася Цариця-Яриця-Золоте перо. Почав парубок ходити за нею очима, як вона зерня з макових головок видзьобовує та чистою росою запиває. Очима ходить, а ні поворухнутися, ні слова вимовити не може.
   Коли скінчилося трапезування, вона розправила свої золотаво-червоні крила і знову злетіла на дуба, полишивши перед хлопцем перо зі свого хвоста. Узяв він те перо, тричі вдячно вклонився птаху й подався додому. І де він не повертався, зростали за ним золоті верби.
   Сила. Те, що важко збагнуть розумінням,
              Береться любов’ю й терпінням.

   Тієї казкової ночі з дуба опустилося ще три пір’їни-жарини: одна тому, хто розповідав, друга  –  тому, хто слухав, третя  –  тому, хто почув. А сталося все це для того, щоб всім нам жилось веселенько, і здоровенько, і Богу миленько, і людям, і нам, і нашим синам!