54 вiдданиця

   № 54  ВІДДАНИЦЯ

~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Незваний гість – найкращий з гостей.
   Званий бенкет – найгірше зі свят.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Сватання. Неспокій.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Розмова про придане. Печаль.

3 СОТОВА ХАТКА
   Комора. Сум.

4 АЛАТИР
   Прощання із батьківським домом.
   Завірюха.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Введення в дім чоловіка.   
   Сніг рипить під ногами.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Чорна курка з калиновим ґроном у дзьобі.
   Сміх дитини.
   Будьмо!

ЧОТИРИ МАГИ

   Ця притча ; сокровенна ладія, що здатна дістатися щасливої гавані і припинити всі клопіткі мандри. 
   Заблукали якось у пустелі чоловік та жінка, і найшла на них гірка кручина й недобра година  –  і знемога, і сум, і тривога; а ще обняла їх журба, бо скінчилися хліб та вода. Ото вони ледь ноги пересувають, з очей криваві токи виливають, піски сипучі, мов росою, слізьми окропляють.
   Чоловік каже:
               
«А вже сонце котиться,
Нам додому хочеться.
Полинули б ми  –
Не пускають піски!»
   
   Жінка каже:
               
«Якби наша воля,
Сиділи б ми дома
У садочку, в холодочку,
Під вербою, над водою.
А в ставочку б купалися,
А в садочку б кохалися».

   Ех-хе! Невже ж їм недовго судилося жити, невже ж їм Біг віку рішив скоротити? Бач, ні! Ось з-за бархану вийшли чотири верблюди, а на тих верблюдах  –  чотири маги: білий, чорний, червоний і жовтий.
   – Вам у догоду веземо ми радість! – в один голос загукали маги.
   – Дай вам, Боже, здоров’ячка, всюди щастя мати, коли у вашій ласці  – людей рятувати! – зраділо відгукнулося подружжя.
   От позлазили рятівники з верблюдів й ну патлами своїми метеляти, якнайласкавіше різноманітні наїдки й напої вихваляти:
   – Усе, що око бачить, беріть та куштуйте! Йбо, така в нас смакота, що не пожалкуєте!
   Чоловік до жінки:
   –  Пані-голубочко, – каже, – одвідаймо те, що пропонує нам білий маг.
   – Одвідаймо, пане-голубочку.
   Тільки-но вони свої руки простягли, щоб узяти з тарелі білого мага, аж тут чорний маг як заверещить:
   – У мене наїдки кращі, беріть у мене! А якщо ви візьмете страви білого мага, я буду змушений вас убити!
   Чоловік до жінки:
   –  Пані-голубочко, – каже, – одвідаймо те, що пропонує нам чорний маг.
   – Одвідаймо, пане-голубочку.
   Аж тут заверещав червоний маг і так само їм пригрозив: «Як не моє, то й нічиє».
   Те саме повторилося і з жовтим магом.
   – Що ж це виходить? – зніяковіло запитав чоловік. – Кожний із вас свої наїдки вихваляє і пропонує скуштувати, а взяти в жодного  – зась, бо інші вб’ють!
   – Саме так, саме так, – підтвердили маги.
   – Дивне якесь рятуваннячко: хоч круть, хоч верть  – звідусіль чатує смерть.
   Та не розгубилася тут жінка. Каже вона патлачам:
   – А ви поміж собою з’ясуйте, у кого з вас наїдки кращі. Ми тоді з чоловіком переможця вшануємо, дари його щедрі з насолодою покуштуємо.
   І що ж? Як почали тут наші маги сваритися, а потім скубтися та битися!… Шпуйний шквал! Шуря-буря!…
   Чоловік аж заспівав від радості:
               
«Гой-я, гой-я, шумадра,
Моя мила та й мудра!»

   А жінка йому й каже:
   – Рано, пане-голубочку, радієш. Краще не барімося, тікаймо звідси, бо хто його знає, що з тої бійки вийде.
   – Тікаймо, пані-голубочко.
   Цілу ніч вони бігли (де й сили взялися!), а на світанку відкрилася їм дорога, вбрана квітучими лозами; й вивела їх та дорога до чарівного молодечого саду. Як увійшли вони в той садочок, ніби дві квіточки у ньому додалося. І вже не стало їм ніякого діла ні до втоми, ні до голоду. Бо коли серденько від радості умліває – у людини всілякі бажання зникають.
   А в куточку, де вишні кучеряві розвиваються, де синь-озеро розливається, побачили вони над садочком Господаря, то Йому низенько уклонилися.
   І сказав тоді чоловік до жінки:
   – Пані-голубочко, отут серед саду виталище наше, де кожній билинці вічно дано процвітати.
   – Згода, пане-голубочку…
   Так вони в саду і зосталися.
   А через якийсь час, шкутильгаючи, одягнуті в несусвітне дрантя, усі в саднах та синцях, на дорозі, що вела до саду, з’явилися чотири маги…