57 проникнення

   № 57  ПРОНИКНЕННЯ

~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~

   Господар на своєму полі. Час сапати будяки.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Дерево, що нічого не знає про мандри,
   приймає вандрівників.
   Цифрами, літерами, нотами годують вони зголоднілих птахів.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Щоб викопати колодязь, потрібна не книга, а лопата.
   Щоб набрати води, потрібен не тлумач, а цебро.
   Радість і Сила.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Хто тягне весну за вуха, надриває пупець.
   Немічним поміч дає весна.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Місце ворон займають корови.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Сміються з Макара: «Пастух, а поводиться, як корова!».

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Дід-сніп на покуті.
   Будьмо!

ТАК БУВАЄ

   Ця притча ніжна, як лагідна усмішка рожевощокого немовляти, коли над мальованою колискою з’являється матусине обличчя. 
   В одному селі жили хлопчик і дівчинка. Жили вони по сусідству і з самого малечку весь час проводили вдвох: гралися в різні ігри, ходили по гриби, пасли корів…
   Ось вони підросли, і постало поміж ними дерево кохання і пов’язало їх. Як тільки батьки не вмовляли дітей не братися на спільне життя, але ті стояли на своєму. Нічого робити: справили весілля.
   Отак воно в світі буває: одну лише нічку провели молодята разом, одну лише медову зореньку зустріли, бо вранці забрали хлопця до війська і пішов він на війну.
   Багато часу минуло з того дня, як молодята розлучилися, а він все не вертався. Вже й хлопчик, що народився від їхнього шлюбу, став парубійком, а батька нема та й нема.
   Усі родичі, все село вмовляло жінку забути свого чоловіка, котрий, мабуть, загинув десь на війні, бо вже б давно повернувся, якби був живий, переконували її звернути увагу на інших чоловіків, які б з превеликим задоволенням назвали вдовицю дружиною, але вона на всі прохання і домагання відповідала одне: «Чоловік мій живий і скоро повернеться додому».
   Минав час, а його все не було.
   І от коли та жінка стала бабусею (і по літах, і тому, що онуки у неї пішли), повернувся її обранець!
   Усе село збіглося, щоб подивитися на несподівану зустріч, і плакали люди з великої радості, кажучи: «Буває ж таке!» А подружжя, схиливши одне одному на плечі свої голови, просиділи так аж до самої ночі. А вранці… знайшли їх у ліжку холодними.
   «Обоє вмерли, мов за руки побралися».
   Так їх обох в одній ямі і поховали.