58 радiсть

№ 58  РАДІСТЬ

~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Кит китів, у морі морів, серед світла світил, на святі свят,
   ще й Дитя Вічності, що володіє Силою Сил.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Радість – молитва!

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Радість – любов!

3 СОТОВА ХАТКА
   Радість – слідування!

4 АЛАТИР
   Радість – взаємодія!

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Радість – довіра!

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Радість – нескінченність!
   Будьмо!

№  58  РАДІСТЬ
   
   З друзями можеш знайти утіху.
   З братами та сестрами  –  щастя.
   Тільки Радість  –  вінець Одинака.
   Вона з тобою. Вона в тобі. Вона є ти!
   Щомиті бринить вона в променях ЗІРКИ ПЕРЕМІН!
   Вслухайся в божественні слова:
   «РА-ДІСТЬ! РА-ДІЙСНІСТЬ! РА-ДІЙСТВО!..»

ОМЕЛЬКО ГИГ
   
   «Щасливому світ милий і весела нічка,
   Як у діброві тихенька криничка»
  (Народна пісня)

   Хай казочка моя додасть вам радості, як пляшка доброго вина давнім друзям під час їхньої зустрічі.
   В одному місті люди прочули, що на них насуває люта орда. Нічого робити – всі, хто на що здатний, почали готуватися до оборони: хто лагодив зброю, хто зносив до стін каміння, хто варив смолу… Один тільки парубок Омелько Гиг не знав клопоту і, як завжди, танцював на майдані свій чудернацький танок, бив у бубон і співав веселих пісень.
   «Знайшов час вдаватися до веселощів, – докоряли йому городяни, – узявся б краще до діла».
   Лаяв Омелька і рідний брат Феофан, який був єдиним у місті іконописцем і якраз на той час кінчав писати ікону Покрови Пресвятої Богородиці. «Соромно мені за тебе, брате, – казав він сердито, – зовсім совість загубив». А Омелькові й байдуже:
   – Одне життя, гуляй без ниття!
   От підійшла орда. «Відчиніть браму, – вигукували ворожі посланці, – а як ні, то не зоставимо ми від вашого міста каменя на камені, а вас усіх повбиваємо!»
   Узяв Феофан ікону, вийшов до них та й каже:
   – Побійтеся гніву Божого, іновірці! Ідіть собі стороною. Бо бачите, з нами
Богородиця Преблаженна і все військо Її небесне. Не буде вам прощення від Неї за пролиту кров!
   Посміялися з тої промови ординці, узяли та й підстрелили праведника-богомаза.
    Як внесли його мертве тіло до міста, то й заплакали люди, заголосили. Кому ж не шкода такого благочинного чоловіка. Всі ридма ридають, один Омелько веселий:
   – Не журіться, люди добрі! Тіло його тут, а душа вже на Небі! – і як заспіває:

Братику мій любий,
Братику рідненький,
Взяли тебе янголи на Небо.
Стривай лише, як дасть Бог,
То й прийду до тебе!..

   Тут у людей терпець і увірвався.
   – Щоб тебе падуча побила! Щоб тебе короста обліпила! Щоб у тебе язика відібрало й ноги повідсихали! – посипалися на Омелька прокльони.
   А хтось із духовенства і каже:
   – Женіть, люди добрі, цього пройдисвіта-сміходура з нашої середини, бо буде нам від нього горе велике! Чи бува не він накликав на нас біду?..
   І погнали Омелька Гига геть із очей за браму до супостатів. А він і там нумо танцювати:
   – Оце б мені погуляти на привіллі!
  Схопили його ординці, привели до свого ватажка. А той ватажок як побачив Омельків танок, то так одразу і замилувався. А як навтішалися очі його, споглядаючи диво, то й сказав він:
   – Справді, ця земля свята, якщо плодить вона таких танцюристів.
   Наказав він зняти облогу, забрав Омелька та й подався з ордою у свої землі. Навіть данини не взяв.
   Цілий тиждень гуляло місто, святкуючи перемогу. Все живе танцювало й співало на майдані, тільки не вистачало тому святу Омелькового завзяття, і було воно схоже на молоде вино, якому ще грати і грати у підземеллі.